Рішення № 63092753, 29.11.2016, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1017/16-ц

Номер провадження 2/530/594/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2015 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого судді Должко С.Р., при секретарі Бедюх Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в м. Зіньків, цивільну справу за позовом Служби у справах дітей Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», про встановлення нікчемності правочину, -

В С Т А Н О В И В:

До Зіньківського районного суд Полтавської області звернулась Служба у справах дітей Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області із цивільним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», про встановлення нікчемності правочину, яка в порядку заходів соціального захисту дітей, пов'язаних з порушенням особистих житлових прав неповнолітніх ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2, просить суд ухвалити рішення, яким встановити нікчемність правочину іпотечного договору №0003/08/25-CL/S-2 від 25.01.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Форум», за згодою ОСОБА_2.

В судовому засіданні представник позивача, Рись Н.М., позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити та встановити нікчемність правочину іпотечного договору.

Відповідач, ОСОБА_1, в судовому засіданні визнав заявлений позов у повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_2, в судове засідання не з'явилась, направила до суду заяву в якій просить розглянути справу без її особистої присутності в судовому засіданні, за участю її представника ОСОБА_7, який в судовому засіданні заявлений позов визнав у повному обсязі.

Представник відповідача Публічного Акціонерного Товариства «Банк Форум», Джумеля Н.Г., в судовому засіданні проти позову заперечувала, просила у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників присутніх в судовому засіданні, дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази та надавши їм відповідну правову оцінку, суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову з наступних підстав:

Законом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» встановлено, що виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» під соціальним захистом дітей у цьому Законі слід розуміти комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру, здійснення яких покладається на суб'єктів, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки, а Служба у справах дітей Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області є органом соціального захисту дітей Зіньківської районної державної адміністрації і належить до числа суб'єктів, уповноважених здійснювати державну політику у відповідній сфері правовідносин та діє відповідно до повноважень визначених цим законом та законом України «Про місцеві державні адміністрації».

За змістом ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, служб у справах дітей є в тому числі проведення роботи з соціально-правового захисту дітей, запобігання бездоглядності та правопорушенням серед них, із соціально-психологічної реабілітації найбільш уразливих категорій дітей, контроль та координація діяльності служб у справах дітей, при здійсненні якої вони можуть звертатися у разі порушення прав та законних інтересів дітей, а також з питань надання їм допомоги до відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Як передбачено ст. 6 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», суди розглядають справи щодо питань, пов'язаних з особистими, житловими і майновими правами неповнолітніх.

Судом було встановлено, що 25.01.2008 року між Акціонерним комерційним банком «Форум», правонаступником якого є відповідач у справі Публічне Акціонерне Товариство «Банк Форум» та громадянином ОСОБА_1, який також є відповідаем у даній справі, було укладено іпотечний договір №0003/08/25-CL/S-2 від 25.01.2008 року, згоду на укладення якого надала ОСОБА_2 у своїй заяві, яка нотаріально посвідчена у встановленому законом порядку

Згідно п. 1.2 вказаного іпотечного договору, предметом іпотеки за даним договором є належне Іпотекодавцю нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 91,7 кв. метри з яких житлова площа становить 48,7 кв. метри та земельна ділянка площею 0,0489 гектара, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що належать Іпотекодавцю на праві власності на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 28.12.2004 року відділом земельних ресурсів у Зіньківському районі Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_2.

Як вбачається з матеріалів справи житловий будинок АДРЕСА_1, було придбано відповідачем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу будинку від 09 січня 2004 року посвідченого державним нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори Герасименко Л.В., зареєстровано в реєстрі за №3.

На момент укладення зазначеного договору купівлі-продажу будинку від 09 січня 2004 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується навяним у матеріалах справи свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3, виданим 09 червня 2001 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області.

Відповідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як передбачено частиною 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Таким чином житловий будинок АДРЕСА_1, був придбаний у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і на момент укладення спірного договору іпотеки, являвся їхньою спільною сумісною власністю подружжя.

В подальшому рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 листопада 2010 року у справі № 2-1233/2010, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна, право власності в цілому на житловий будинок АДРЕСА_1 були визнано за ОСОБА_2. Зазначене рішення було залишене без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 13 травня 2015 року у справі №530/1819/13-ц, за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 про стягнення заборгованості по кредитному договору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору служба у справах дітей Зіньківської РДА, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року, було скасовано рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 11 лютого 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким суд апеляційної інстанції вирішив:

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_10 за кредитним договором № 0003/08/25-CL, від 25 січня 2008 року в розмірі 524 537 грн. 18 коп.:

- звернути стягнення на предмет іпотеки по іпотечному договору № 0003/08/25-CL-2 від 25 січня 2008 року - житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 91,7 кв.м., який належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 12 листопада 2010 року шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, з початковою ціною не нижче ніж 151 тис.грн. на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

- звернути стягнення на предмет іпотеки по іпотечному договору № 0003/08/25-CL-2 від 25 січня 2008 року - земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 0,0489 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка належить ОСОБА_1, на праві власності на підставі виданого 28 грудня 2004 року відділом земельних ресурсів у Зіньківському районі, шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження, з початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

Кошти, отримані від реалізації житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, направити на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» місце знаходження: 02100 м. Київ б-р Верховної Ради 7, ідентифікаційний код 21574573, для погашення заборгованості ОСОБА_10, за кредитним договором № 0003/08/25-CL від 25 січня 2008 року.

Відповідно до частин другої та третьої, статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі статтями 177 СК України та 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Отже, при укладені договорів іпотеки щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають малолітні діти, обов'язково вимагається дозвіл органів опіки та піклування.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання дитини визначається за місцем проживання батьків.

Положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Отже, місцем проживання неповнолітньої або малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків, або одного з них, з ким вона дійсно проживає.

Однак місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не є безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.

Відповідно до частини другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі №6-384цс15.

Як вбачається з матеріалів справи подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей, а саме: доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями свідоцтв про народження дітей.

Неповнолітня ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає в зазначеному житловому будинку з моменту його придбання, куди вселилась разом зі своїми батьками в січні 2004 року і була зареєстрована там за місцем постійного проживання з 15.01.2004 року, а неповнолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає в зазначеному житловому будинку з моменту свого народження і була зареєстрована там за місцем постійного проживання з 31.08.2007 року, що підтверджується відомостями домової книжки житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Також із відомостей домової книжки житлового будинку по АДРЕСА_1 вбачається, що незадовго до укладення спірного іпотечного договору, 16.01.2008 року ОСОБА_2 та неповнолітні діти ОСОБА_4 і ОСОБА_5, були зняті з реєстрації за місцем постійного проживання по АДРЕСА_1.

В подальшому 22.02.2008 року ОСОБА_2 та неповнолітні діти ОСОБА_4 і ОСОБА_5 були знову зареєстровані за місцем постійного проживання по АДРЕСА_1, про що маються відповідні відмітки у домовій книзі.

Згідно відомостей паспорта громадянина України ОСОБА_2, вона 16.01.2008 року була знята з реєстрації за місцем проживання по АДРЕСА_1, 23.01.2008 року зареєстрована по АДРЕСА_2, 12.02.2008 року знята з реєстрації місця проживання по АДРЕСА_2 та зареєстрована 22.02.2008 року по АДРЕСА_1.

Як пояснили в судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_7, в зазначений період часу з 16.01.2008 року по 22.02.2008 року, ні ОСОБА_2, ні неповнолітні діти ОСОБА_4 і ОСОБА_5 фактично не вибували з місця постійного проживання по АДРЕСА_1, а лише тимчасово були зняті з реєстрації місця постійного проживання, для того щоб укласти спірний договір іпотеки без надання дозволу органом опіки на укладення зазначеного правочину. Квартира АДРЕСА_2 на той час належала громадянину ОСОБА_10 де він проживав із своєю родиною, в якій він тимчасово зареєстрував ОСОБА_2, однак за вказаною адресою вона жодного дня не проживала.

Представник банку разом із запереченнями на позов надала до матеріалів справи копію довідки Зіньківської міської ради Полтавської області №187 від 17.01.2008 року, в якій зазначається , що ОСОБА_1,1975 р.н., мешканець АДРЕСА_1 має слідуючий склад сім»ї: проживає один.

Надаючи правову оцінку зазначеній довідці суд приходить до висновку, що слова «проживає один» не тільки не містять інформації про склад його сім'ї, але й суперечать відомостям його паспорта громадянина України, в якому наявна інформація про те, що у нього є дружина і двоє дітей, які в понятті ст. 3 Сімейного кодексу України, вважаються сім'єю і тоді, коли спільно з ним не проживають.

Як пояснила в судовому засіданні представник банку Джумеля Н.Г., зазначеної довідки банку було достатньо для того щоб не отримувати згоди органу опіки, оскільки банкові така згода була непотрібна і за її словами банк намагався уникнути отримання в органі опіки згоди на укладення іпотечного договору, а вищезазначена довідка давала таку можливість.

Також вона пояснила, що банку не було відомо і взагалі не цікавило, чи проживали фактично діти іпотекодавця в житловому будинку на момент укладення договору іпотеки, а цікавило лише те, щоб на момент укладення договору іпотеки його діти не були зареєстровані за місцем постійного проживання у зазначеному будинку.

Суд не приймає зазначену довідку до уваги та вважає її неналежним доказом з огляду на її сумнівний характер та зміст, так-як суду не вдалось з'ясувати кому саме і за яких обставин видавалась дана довідка і яким чином вона потрапила в розпорядження банку.

За таких обставин суд вбачає з боку банку ознаки зловживань при здійсненні своїх цивільних прав та недобросовісну підприємницьку практику, з огляду на те, що банк маючи достовірну інформацію про наявність в іпотекодавця дружини та двох малолітніх дітей і ці факти ніким не приховувались, так-як відповідна інформація на момент укладення договору іпотеки містилась у паспорті іпотекодавця, а його дружина надавала нотаріально посвідчену заяву про згоду на укладення договору іпотеки, не став вимагати від нього отримання згоди органу опіки на вчинення зазначеного правочину, натомість уклав договір іпотеки без згоди органу опіки спираючись на сумнівні відомості довідки Зіньківської міської ради отриманої невідомим шляхом і невідомими особами.

Відповідно ст. 150 Житлового кодексу України (із змінами в редакції Закону № 3187-12, від 06.05.93 року), громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди .

Як передбачено частиною 4 ст. 156 Житлового кодексу України (із змінами в редакції Закону № 3187-12 від 06.05.93 року), до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

За змістом частини 2 ст. 64 Житлового кодексу України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Судом не було встановлено іншого постійного місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5, окрім їх постійного місця проживання у житловому будинку АДРЕСА_1.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що на момент укладення договору іпотеки, а саме в період з 16.01.2008 року по 22.02.2008 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 фактично мали інше місце проживання.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що на момент укладення спірного іпотечного договору №0003/08/25-CL/S-2 від 25.01.2008 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» та громадянином ОСОБА_1, малолітні діти ОСОБА_4 і ОСОБА_5, фактично проживали у житловому будинку АДРЕСА_1, що належить їхнім батькам на праві спільної сумісної власності подружжа і мали законне право на проживання в ньому, а отже вони мали право користування зазначеним житлом.

Як передбачено нормою статті 18 Закону України «Про захист дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

За змістом частини 3 статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до частини третьої статті 177 Сімейного кодексу України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири.

Відповідно до ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріорітет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та, на переконання суду, не можуть тлумачитися звужено.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст. 8 ЦПК України та ст. 3 Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У тому числі це стосується й положень щодо укладання правочинів, які не можуть укладатись без дозволу органів опіки.

Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України, є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням, адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей.

Наведені положення узгоджуються із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України.

Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до ч. 6, ст.203 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням, а тому отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину.

У даному випадку орган опіки, яким у даному випадку є Служба у справах дітей Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, не надавав дозволу на укладення між відповідачем ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Форум» іпотечного договору №0003/08/25-CL/S-2 від 25.01.2008 року.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3, ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, у відповідності до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом частини 1 ст. 224 ЦК України, правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним.

У відповідності до ст. 39 ЦПК України, права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Суд приходить до висновку, що договір іпотеки, щодо житла право користування яким мали малолітні діти, яке являлось єдиним та законним місцем їх постійного проживання, було укладено без дозволу органу опіки внаслідок неправомірних дій відповідачів, в тому числі батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитей і не повідомили банку про наявність прав малолітніх дітей на житло, яке є предметом іпотеки.

А тому вбачаються усі підстави передбаченні законодавством, для застосування Службою у справах дітей Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області відповідних заходів реагування в межах повноважень, порядку та у спосіб визначенийЗаконом України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», а також іншими актами чинного законодавства, в тому числі й шляхом звернення до суду в інтересах дітей чиї права було порушено.

Згідно параграфа 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року, №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

У даному випадку вбачається наявність відповідного спору, у зв'язку з тим, що судовим рішенням апеляційного суду Полтавської області від 13 травня 2015 року у справі №530/1819/13-ц, фактично було звернуто стягнення на предмет іпотеки за нікчемним правочином іпотечним договором №0003/08/25-CL/S-2 від 25.01.2008 року укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Форум».

Суд звертає увагу на те, що при розгляді цивільної справи №530/1819/13-ц, питання щодо відповідності вимогам закону правочину іпотечного договору №0003/08/25-CL/S-2 від 25.01.2008 року, на якому грунтувались судові рішення, в аспекті його укладення без надання згоди органом опіки, судами першої та апеляційної інстанції взагалі не розглядалось.

Таким чином судом встановлено, що у розумінні правових наслідків, передбачених ст.ст. 71, 203, 215, 216, 224 Цивільного кодексу України, ст. 177 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» та ст. 18, Закону України «Про охорону дитинства», спірний правочин іпотечний договір №0003/08/25-CL/S-2 від 25.01.2008 року є нікчемним, атому позовні вимоги Служби у справах дітей Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області заявлені в інтересах неповнолітніх про встановлення нікчемності правочину іпотечного договору №0003/08/25-CL/S-2 від 25.01.2008 року, слід задоволити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 209, 213, 215, ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216, 224 ЦК України суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Служби у справах дітей Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області в порядку заходів соціального захисту дітей пов'язаних з порушенням особистих житлових прав неповнолітніх ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 - задовольнити повністю.

Встановити, що укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Форум» за згодою ОСОБА_2 іпотечний договір №0003/08/25-CL/S-2 від 25.01.2008 року пов'язаний з порушенням особистих житлових прав неповнолітніх ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 є нікчемним правочином.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 30 листопада 2016 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко