Ухвала суду № 63090354, 23.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" листопада 2016 р. м. Київ К/800/47376/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАПОРІЖНАФТОПРОДУКТ»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року

у справі № 808/3877/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАПОРІЖНАФТОПРОДУКТ»

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжнафтопродукт» (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування наказу на проведення перевірки від 15 липня 2015 року №397.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року, в задоволені адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

В надісланій на адресу суду заяві від 17 листопада 2016 року представник позивача просив розглядати справу без його участі.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією отримано від Бориспільської ОДПІ ГУ ДФС у Київської області податкову інформацію від 07 квітня 2015 року № 15/10-04-22-20/37391261 по ТОВ «Нафтакомпані» щодо фінансово-господарських відносин з платниками податків за липень-серпень 2014 року, жовтень-грудень 2014 року та січень-лютий 2015 року.

Відповідачем направлено запит від 12 травня 2015 року № 4385/15-1 до Товариства, про надання інформації та її документального підтвердження щодо придбання товару у ТОВ «Нафтакомпані» за лютий 2015 року. У вказаному запиті зазначено, що він направляється у зв'язку із отриманням податкової інформації, отриманої в установленої законом порядку, та виявлено факти які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства.

Товариство податковому органу у наданні документальних підтверджень по взаємовідносинах з ТОВ «Нафтакомпані» відмовило.

У зв'язку з ненаданням відповідних документів та пояснень на запит податкового органу на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1, пункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України було видано наказ від 15 липня 2015 року № 397 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Запоріжнафтопродукт».

Роблячи висновок про правомірність вказаного наказу, попередні судові інстанції дійшли висновку, що запит за змістом та формою відповідає обов'язковим вимогам, встановленим Податковим кодексом України.

Колегія суддів вважає зазначені висновки відповідача передчасними, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом. 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, з аналізу наведених норм. що слугували підставами прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слідує, що податковий орган може прийняти рішення про проведення контрольного заходу в разі не надання відповіді платником протягом 10 робочих днів на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства.

Крім того, відповідно до пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України визначено вимоги до запиту, який надсилається платнику податків податковим органом. Так, за змістом на веденої норми такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити:1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

Суди попередніх інстанцій при розгляді справи зазначили про те, що в запиті податкового органу чітко зазначено про отримання відповідачем податкової інформації щодо виявлення фактів, які свідчать про можливі порушення Товариством норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Разом з тим, попередні судові інстанції залишили поза увагою твердження позивача про те, що обов'язковою передумовою прийняття наказу про проведення перевірки є не лише зазначення підстав для надіслання запиту, а й необхідність зазначення порушень платником податків податкового, валютного та іншого законодавства.

Крім того, під час судового розгляду, як свідчать матеріали справи, позивач посилався на те, що отримана відповідачем податкова інформація, у зв'язку із отриманням якої відповідачем надсилався запит, не оформлена відповідно до положень чинного законодавства, оскільки не містить підпису посадової особи, неможливо встановити коли Інспекція отримала податкову інформацію.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особі гарантоване право на вмотивованість судового рішення, яке є складовою права на справедливий суд. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29- 30). Як зазначив Європейський суд з прав людини в пункті 53 рішення по праві «Серявін та інші проти України», «…ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», « 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року)».

Разом з тим, розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій прийняли необґрунтовані рішення, оскільки не надали оцінки важливим аргументам позивача, яким він обґрунтовував безпідставність прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАПОРІЖНАФТОПРОДУКТ» задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун