Постанова № 63090254, 24.11.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/1827/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіна Т.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

24 листопада 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Сторчака В. Ю.

за участю:

секретаря судового засідання: Стаднік Л.В.,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом Сторожинецького міжрайонного водного господарства до Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецької області про визнання незаконним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2014 року Сторожинецьке міжрайонне водне господарство (Сторожинецьке МВГ) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (ДПІ у Сторожинецькому районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000602200 від 05 червня 2014 року.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Сторожинецьке МВГ подало апеляційну скаргу і ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2014 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Сторожинецьке МВГ подало касаційну скаргу за результатами розгляду якої Вищий адміністративний суд України 20 липня 2015 року виніс ухвалу про скасування постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року і ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2014 року та направлення адміністративної справи на новий розгляд до Чернівецького окружного адміністративного суду.

Крім того, Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 20 липня 2015 року зазначив про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Надання платником податку всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою отримання податкової вигоди, є передумовою для її отримання, якщо податковим органом не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні і/або суперечливі. Суд не повинен обмежуватися формальною перевіркою представлених платником податку документів вимогам закону, а зобовязаний оцінити всі докази по справі у сукупності та взаємозвязку з метою виключення внутрішніх протиріч та розбіжностей. Натомість судами першої та апеляційної інстанцій, не здійснено оцінки доказів, що містяться в матеріалах справи, у сукупності та взаємозвязку і при вирішенні спору не виключено внутрішніх протиріч та розбіжностей, які в них містилися.

Так, за результатами нового розгляду даної справи, постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2016 року задоволено адміністративний позов.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Позивач в судове засідання не зявився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що на підставі наказу Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області від 28 квітня 2014 року №211 та направлень на перевірку від 28 квітня 2014 року №332, №333, посадовими особами Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області в період з 28 квітня 2014 року по 14 травня 2014 року проведена документальна позапланова перевірка Сторожинецького міжрайонного управління водного господарства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01 грудня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки 21 травня 2014 року складено акт №191/24-10-22/01033711, яким встановлено порушення позивачем підпункту а пункту 198.1, пунктів 198.3 та 198.6. статті 198, підпункту и пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пунктів 5, 6 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за грудень 2013 року в сумі 156581,00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у Сторожинецькому районі 05 червня 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000602200, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 195726,00 грн., з яких за основним платежем 156581,00 грн. та 39145,00 грн. за штрафними санкціями.

Не погодившись з таким рішенням позивач оскаржив його до Чернівецького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що встановленими в ході розгляду справи обставинами та дослідженими доказами підтверджується реальність господарських операцій, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача прийняте не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обовязок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, обєктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків нарахованих платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього розділу протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у томи числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обовязкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції, 21 грудня 2013 року між Сторожинецьким міжрайонним управлінням водного господарства (Підрядник) та ТОВ Автотранс Маркет (Субпідрядник) укладено договір субпідряду №142, згідно умов якого Підрядник залучає, а Субпідрядник забезпечує відповідно до Робочого проекту, Кошторисної документації та умов даного Договору виконання робіт по берегоукріпленню на р.Сірет в с.Йорданешти Глибоцького району Чернівецької області. Вартість робіт, що доручається Субпідряднику до виконання за цим Договором складає 939485,06 грн.

Так, договір зареєстровано під №142 від 21.12.2013р., проте у наданих позивачем на підтвердження господарської операції первинних документах - податковій накладній від 31.12.2013р. №1 зазначено договір від 21.12.2013р. №31, у акті приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013р. та довідці про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2013р. також значиться договір №31.

Крім того, договір укладено 21.12.2013 року, тобто від моменту підписання договору до підписання акту приймання виконаних будівельних робіт 27.12.2013 року пройшло шість календарних днів, що в свою чергу ставить під сумнів реальність здійснення такої господарської операції, оскільки що за такий малий проміжок часу не можливо виконати перелічений у акті приймання будівельних робіт за грудень 2013 року значний обсяг видів робіт і витрат, виконання яких неможливе без значних матеріальних і трудових ресурсів.

Також, п. 3.1. Договору передбачено, що субпідрядник готує договірну ціну згідно з правилами визначення вартості будівництва ДБН Д. 1.1-1-2000 з урахуванням діючих змін та доповнень та поточних цін на матеріально-технічні ресурси. Вартість робіт, що доручається субпідряднику до виконання за Договором складає 939 485,06 грн.

Строки виконання робіт при будівництві об'єкту складають: початок - червень 2013 року, завершення - вересень 2013 року (пункт 4.1. Договору).

Проте, є незрозумілим твердження про те, що роботи повинні виконатись у строк з червня по вересень 2013 року у договорі, який укладено наприкінці грудня 2013 року.

Крім того, сторонами укладено додаткову угоду 11 листопада 2014 року, тобто через рік після підписання Договору та після винесення рішення з даного спору судом першої інстанції.

В акті приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року та довідці про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року відсутні дати підписання цих документів та прізвища й ініціали посадових осіб, що не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із п. 7 Договору, підрядник забезпечує розробку, затвердження і передачу Субпідряднику проектної документації в складі, обсязі та в термін узгоджений сторонами. Субпідрядник протягом 5 робочих днів після отримання проектної документації перевіряє її комплектність, відповідність встановленим вимогам та надає свої зауваження Підряднику.

Проектна документація розробляється та затверджується відповідно до регіональних і місцевих правил забудови, державних будівельних норм та інших нормативних документів. Забезпечення робіт (будівництво об'єкта) проектною документацією, її погодження з уповноваженими органами та органами місцевого самоврядування, а також проведення в установленому порядку експертизи цієї документації здійснюється замовником, (пункт 46 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві затверджених постановою КМУ від 01.08.2005р. №668).

Оскільки позивач є розпорядником (одержувачем) бюджетних коштів та будівництво за Договором фінансувалося з державного бюджету то, згідно чинного законодавства, позивач зобовязаний був здійснити погодження проектної документації, проекту будівництва з органами державної влади та провести експертизу згідно законодавства.

Проте, жодної експертизи, погодження чи затвердження проектної документації, кошторисної документації, проекту будівництва позивач протягом встановлено законодавством строку з моменту укладення договору з 21 грудня 2013 року по 27 грудня 2013 року не здійснював.

Крім того, із змісту акта перевірки №715/24-12-22-02/36820094 встановлено, що в ході проведення перевірки TOB «Автотранс Маркет», ДПІ у м. Чернівцях надіслано підприємству запит від 07.04.2014 року №5066/10/24-12-22-0206 про надання документів, що підтверджують придбання товарів у постачальників, які в подальшому використовувалися для здійснення робіт по берегоукріпленню на р. Сірет в с. Йорданешти Глибоцького району Черівецької області, однак вказані документи TOB «Автотранс Маркет» до податкового органу не були надані.

Крім того, зі змісту акта перевірки №715/24-12-22-02/36820094 від 17 квітня 2014 року встановлено, що для виконання берегоукріплюючих робіт на р.Сірет в с.Йорданешти Глибоцького району Чернівецької області ТОВ Автотранс Маркет залучав субпідрядника: фізичну особу-підприємця ОСОБА_3, який здійснював роботи у період з липня по грудень 2013 року та залучав до виконання цих робіт фізичну особу-підприємця ОСОБА_4, який у період з жовтня по грудень 2013 року надав послуги з перевезення хмизу та каміння власним вантажним автомобілем, надав в оренду екскаватор та бульдозер. Проте, договір субпідряду №142 між позивачем та ТОВ Автотранс Маркет з приводу виконання берегоукріплюючих робіт на р.Сірет в с.Йорданешти Глибоцького району Чернівецької області укладений у другій половині грудня 2013 року.

Також, перевіркою встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не виконував більшу половину робіт з акту №1 приймання будівельних робіт за грудень 2013 року, відсутність найманих працівників для здійснення берегоукріплюючих робіт на р.Сірет в с.Йорданешти Глибоцького району Чернівецької області.

Крім того, перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 не готувалися, а лише підписувалися підготовлені та наданні документи, що підтверджують виконання робіт по берегоукріпленню, також, перевіркою встановлено відсутність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 найманих осіб та неспроможність ним одночасно здійснювати перевезення хмизу, каміння та надавати послуги екскаватора та бульдозера.

Крім того, розрахунки не відбулись згідно п. 6 Договору на протязі п'яти банківських днів після дати підписання акту приймання виконаних будівельних робіт, що в свою чергу ставить під сумнів реальність господарської операції.

Вказані вище обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції під час розгляду даної справи.

Однак, судом першої інстанції було взято до уваги текст постанови про закриття кримінального провадження від 26.11.2015 року, зокрема проведення експертизи реквізитів підписів начальника Глибоцької дільниці Сторожинецької МВГ ОСОБА_5, начальника Сторожинецької дільниці МВГ ОСОБА_6, начальника відділу проти повеневого захисту ОСОБА_7, інженера з технагляду Львівської регіональної дирекції водогосподарського будівництва ОСОБА_8, що на думку колегії суддів є безпідставним, оскільки обставини підписання вказаними особами будь-яких документів та самі вказані особи не мають жодного відношення до предмету перевірки та предмету розгляду даної адміністративної справи. Більше того, прізвища вказаних осіб не були зазначені в жодному документів, що досліджувались під час перевірки податковим органом та в судових засіданнях.

Також, стосовно постанови про закриття кримінального провадження, як доказу підтвердження реальності господарської операції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, Вищим адміністративним судом України листом від 14.11.2012 року №2379/12/13-12, у зв'язку із виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням статті 72 КАС України зазначено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній .цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участи ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені і іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях чи інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Диспозиція ч.4, на відмінну від норми ч. 1 ст.72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Крім того, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена ч.4 ст.72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Таким чином, обставини, установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах про адміністративні проступки (наприклад, у постанові про закриття кримінальної справи), не можуть розглядатись як обов'язкові відповідно до ч.4 ст.72 КАС України.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що під час нового розгляду справи при дослідженні первинних документів суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що технічні помилки у первинних документах не є безумовною підставою для визнання операцій безтоварними, оскільки наведеними вище доказами підтверджується те, що господарські операції між позивачем та ТОВ Автотранс Маркет не мали реальних наслідків, а відтак є фіктивними.

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України підприємництво це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Тобто, мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) підчас здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Згідно із пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що надані позивачем документи підтверджують лише документування операції з отримання послуг товариства з обмеженою відповідальністю Автотранс Маркет у грудні 2013 року, а сам по собі факт оформлення документів не є безумовним свідченням того, що надання послуг мали місце, тому наявні у позивача первинні документи, не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що укладений договір між позивачем та його контрагентом суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем надано докази, які підтверджують, що даний договір не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів та приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету.

З урахуванням вищевикладених норм діючого законодавства та встановлених обставин даної справи, колегія суддів приходить до висновку що заявлені позивачем вимоги є не обґрунтованими та не підтверджуються належними доказами, а відтак не підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України вказує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецької області задовольнити.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від , - скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову Сторожинецьке міжрайонне водне господарство до Державна податкова інспекція у Сторожинецькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецької області про визнання незаконним та скасування рішення, - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 30 листопада 2016 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_9 ОСОБА_10