Ухвала суду № 63090068, 21.11.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 р. Справа № 876/8269/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.,

при секретарі судового засідання: Нефедовій А.О.,

з участю:

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідачів: Ожог М.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.10.2016 року у справі № 819/936/16 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Тернопільської області про визнання частково незаконним та скасування наказу, поновлення на займаній посаді, визнання недійсним запису в трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України № 13-дк від 15 липня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади керівника Тернопільської місцевої прокуратури та з органів прокуратури з позбавленням класного чину «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 25 червня 2012 року № 751-к; поновлення ОСОБА_1 з 15 липня 2016 року на посаді керівника Тернопільської місцевої прокуратури з відновленням класного чину «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 25 червня 2012 року № 751-к; визнання недійсним запису № 12 в трудовій книжці серії ЯЯ № 008594 ОСОБА_1, вчиненого 15 липня 2016 року начальником відділу роботи з кадрами прокуратури Тернопільської області; стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що він з 9 липня 2001 року по 15 липня 2016 року працював в органах прокуратури Тернопільської області на різних посадах. Так, на підставі наказу Генерального прокурора України №711-к від 3 грудня 2015 року позивач був призначений керівником Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області строком на п'ять років.

Наказом Генерального прокурора України від 15 липня 2016 року №13-дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» ОСОБА_1 звільнено з посади керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 25 червня 2012 року № 751-к, за грубе порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

ОСОБА_1 вважає, що його звільнили із займаної посади незаконно з огляду на те, що в оскаржуваному наказі Генеральна прокуратура України посилається на висновок службового розслідування, яке проводилося у зв'язку з проведенням Національним антикорупційним бюро України досудового розслідування у кримінальному провадженні, під час якого позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України. Вважає, що в даному висновку відповідач посилається виключно на матеріали вищезазначеного кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 січня 2016 року за № 52016000000000003, яке на даний час не завершено та до суду не скеровано. Позивач зазначає, що його винуватість у вчинені вказаного у спірному наказі правопорушення не доведена, проте наслідки у вигляді звільнення його із займаної посади та органів прокуратури застосовано, що суперечить гарантіям Конституції України.

Також позивач вказує, що станом на час прийняття оскаржуваного наказу норми Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року, які передбачали підстави для звільнення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури вже втратили чинність, а норми Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, які передбачають порядок притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, ще не набрали чинності. Крім цього позивач вважає, що в оскаржуваному наказі відповідач посилається на порушення позивачем неіснуючих «Правил прокурорської етики», оскільки вони ніде не прописані та у формі нормативно-правового акту не існують.

Крім цього позивач вказує, що відповідачем порушено право позивача на звільнення за власним бажанням, гарантоване ст. 58 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 43 Конституції України.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.10.2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 її оскаржив подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не встановив, які норми Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року лишилися чинними та які норми Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року набрали чинності на час його звільнення. Апелянт вважає, що його можна звільнити лише з підстав та у порядку Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, який є спеціальним для цього виду правовідносин з приводу проходження публічної служби. Апелянт вказує, що станом на час прийняття оскаржуваного наказу норми Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, які передбачали підстави для звільнення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури вже втратили чинність, а норми Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, які передбачають порядок притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності, ще не набрали чинності. Вважає, що звільнення його з займаної посади в порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки відсутня чинна норма матеріального права, яка б містила такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення. Крім цього апелянт стверджує, що проведення Генеральною прокуратурою України службового розслідування в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом прокуратури України є незаконним. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано погодився з позицією відповідачів про те, що нібито неможливо було звільнити позивача за власним бажанням, оскільки такий був відсторонений від посади, хоча жодна норма чинного законодавства України такої заборони чи обмеження у праві звільнитися за власним бажанням не містить. Також апелянт зазначає, що висновок службового розслідування, на який міститься посилання в оскаржуваному наказі, не підтверджує вчиненні ним порушення, а лише дублює висновки органу досудового розслідування в рамках кримінального провадження. Апелянт вказує також на те, що суд не вказав у рішенні які саме дії ним вчиненні, які дискредитують звання працівника прокуратури.

В судовому засіданні апелянт та його представник надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачі Генеральна прокуратура України та Прокуратура Тернопільської області в письмових запереченнях на апеляційну скаргу вважають, що така є необґрунтованою та її слід залишити без задоволення, а оскаржувана постанову суду першої інстанції є законною та її слід залишити без змін.

В судовому засіданні представник відповідачів надав пояснення аналогічні викладеним в письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу в межах наведених доводів, заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, проходив службу в органах прокуратури Тернопільської області на різних посадах з 9 липня 2001 року по 15 липня 2016 року.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України №711-к від 3 грудня 2015 року ОСОБА_1 призначений керівником Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області строком на п'ять років, яку обіймав до звільнення.

Судом встановлено, що на виконання наказу прокурора Тернопільської області №72 від 29 лютого 2016 року комісією, у складі голови - заступника прокурора Тернопільської області ОСОБА_3 та членів - заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Тернопільської області ОСОБА_5, прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях ОСОБА_6, начальника відділу роботи з кадрами прокуратури області ОСОБА_7, прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки Генеральної прокуратури України та захисту працівників органів прокуратури з дислокацією у прокуратурі Тернопільської області ОСОБА_8 проведено службове розслідування за фактом причетності окремих працівників органів прокуратури Тернопільської області до вимагання та отримання неправомірної вигоди у ОСОБА_9

Підставою для призначення службового розслідування була інформація Головного Підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України, що міститься в матеріалах кримінального провадження №52016000000000003 про вчинення кримінального правопорушення службовими особами ГУНП в Тернопільській області та органів прокуратури Тернопільської області, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, грубе порушення прокурорськими працівниками Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх, як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури.

Судом встановлено, що за результатами проведення службового розслідування за фактом причетності працівників органів прокуратури Тернопільської області до вимагання та отримання неправомірної вигоди у ОСОБА_9 було складено Висновок службового розслідування від 13 липня 2016 року в якому зазначено, що Національним антикорупційним бюро України на підставі заяви ОСОБА_9 про вимагання в неї неправомірної вигоди адвокатом ОСОБА_10 для передачі службовим особам органів прокуратури Тернопільської області та національної поліції в області за не притягнення її до кримінальної відповідальності 11.01.2016 року внесено відомості в ЄРДР за № 52016000000000003 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Зазначено, що впродовж травня 2015 - лютого 2016 років дії ОСОБА_9 були предметом перевірки в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015210180000221.

У висновку службового розслідування зазначено, що, усупереч вимогам ст. 28 КПК України, досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні № 12015210180000221 впродовж тривалого часу проводилося епізодично, необ'єктивно, що залишилося поза увагою процесуальних керівників та керівництва прокуратури Тернопільського району, а надалі Тернопільської місцевої прокуратури.

Крім цього у вказаному висновку службового розслідування зазначено, про встановлення факту позаслужбових стосунків корисливого характеру, причетності до вимагання та отримання неправомірної вигоди керівника Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_1 та інших осіб органів прокуратури, які грубо порушили вимоги Закону України «Про прокуратуру», антикорупційного законодавства, Кодексу професіфйної етики та поведінки працівників прокуратури, Дисциплінарного статуту прокуратури, Присяги працівника прокуратури України, чим вчинили дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об"єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, тобто вчинено дисциплінарний проступок, несумісний з подальшим перебуванням на роботі в органах прокуратури.

Як вбачається з матеріалів справи Генеральним прокурором України 15 липня 2016 року виданий наказ № 13-дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», пунктом 2 якого вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину «старший радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 25 червня 2012 року № 751-к, за грубе порушення вимог Закону України «Про прокуратуру», правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Законом України «Про прокуратуру», Дисциплінарним статутом прокуратури України, Кодексом професійної етики та поведінки працівників прокуратури, наказом Генерального прокурора України № 47 від 07.05.2014 року «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України» та іншими нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі п.п.5,6 ч.1 ст.43 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, абз.1 ч.2 ст.46-2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, ч.1 ст.8, п.6 ст.9, ст.ст. 10,11 Дисциплінарного статуту прокуратури України та п. 10 Положення про класні чини працівників прокуратури України.

Відповідно до ч.2 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках: 1) недотримання пов'язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом; 2) порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття; 3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо них; 4) за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді; 5) припинення громадянства України; 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України; 7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; 8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.

Згідно ч.2 та 3 ст.46 Закону України «Про прокуратуру» особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, приймають «Присягу працівника прокуратури» такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов'язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури».

Прокурор і слідчий підписують текст прийнятої Присяги, яка додається до особової справи. Про прийняття Присяги вноситься запис у трудову книжку. Процедура прийняття Присяги визначається Генеральним прокурором України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 08.02.2011 року підписав текст прийнятої ним Присяги працівника прокуратури відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про прокуратуру», яку додано до його особової справи та про прийняття вказаної Присяги внесено запис у трудову книжку позивача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що проаналізувавши текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки працівника прокуратури закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги, а тому, складаючи Присягу, працівник прокуратури покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. В зв'язку з цим як порушення Присяги можна розуміти скоєння працівником прокуратури проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету прокуратури та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Відповідно до ч. 3 статті 48 Закону України «Про прокуратуру» за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною радою України.

Підставами для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, відповідно до статті 43 Закону України «Про прокуратуру» є вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, і оцінка таким діям ОСОБА_1 була врахована відповідачем при вирішенні питання про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до п 1 «Прикінцевих положень» Закону №1697-УІІ стаття 43 цього Закону набрала чинності з 15 липня 2015 року.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 та пункту 4 «Прикінцевих положень» Закону №1697-VII чинними є постанови Верховної Ради України від 06.11.1991 № 1796-ХІІ «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України» та від 06.11.1991 № 1795-ХІІ «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України».

Згідно п. 2 «Прикінцевих положень» Закону України «Про прокуратуру» до затвердження всеукраїнською конференцією працівників прокуратури Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури застосовуються положення Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28.11.2012 року та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 року № 123.

Частинами 2, 3 ст. 48-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурори і слідчі прокуратури зобов'язані неухильно дотримуватися вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури у своїй службовій діяльності та поза нею. Порушення прокурором і слідчим прокуратури вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року 1796-XII, визначено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

Згідно частини 1 статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Відповідно до ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення; 6) звільнення з позбавленням класного чину.

Відповідно до п.5 ст.12 Дисциплінарного статуту прокуратури України у разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення проводиться незалежно від часу вчинення проступку.

Крім цього статтею 13 вказаного Статуту визначено, що про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ прокурора, який оголошується працівнику під розписку.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що посилання ОСОБА_1 стосовно того, що оскаржуваний наказ Генеральним прокурором України винесений на підставі недіючого законодавства, а також посилань на порушення неіснуючих правил прокурорської етики, не заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 2 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 року та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123 визначено, що дія цього Кодексу поширюється на всіх працівників органів прокуратури, науково-навчальних закладів та інших установ прокуратури, які мають класні чини, а також стажистів на посадах прокурорів прокуратури або слідчих. Вимоги Кодексу є обов'язковими з моменту призначення на посаду та ознайомлення з його положеннями, про що робиться письмовий запис в особовій справі працівника прокуратури.

Також статтею 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури визначено, що працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб.

У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих, передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності.

Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

Частиною 1 статті 30 вказаного Кодексу визначено, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» працівники прокуратури зобов'язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно наказу Генерального прокурора України від 16.04.2014р. №17 гн «Про організацію роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення прокурорсько-слідчим працівником Присяги працівника прокуратури слід невідкладно приймати рішення про звільнення з органів прокуратури на підставі пункту 2 частини 2 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» .

Разом з тим, відповідно до п.2.1 цього наказу до ганебних вчинків, скоєних прокурорами чи слідчими, слід відносити кримінальні, корупційні правопорушення, порушення обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», керування транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння або відмову від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння, інші грубі порушення законів, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури.

Проступком, який ганьбить честь та гідність, порочить працівників прокуратури, є дія чи бездіяльність, яка хоча і не є злочинною, але за своїм характером несумісна з високим званням прокурора і робить неможливим виконання ним своїх службових обов'язків; грубе порушення загальноприйнятних норм і правил поведінки, що принижує авторитет державної служби - органів прокуратури. Прокурори зобов'язані сприяти підвищенню позитивного іміджу та авторитету органів державної влади і прокуратури, зокрема, дорожити своїм ім'ям та статусом, не допускати та уникати ситуацій, що дискредитують орган держаної влади або ганьбить репутацію прокуратури.

Як вірно встановлено судом першої інстанції негативним фактором для репутації та авторитету Тернопільської місцевої прокуратури, що викликав негативний громадський резонанс була вищевказана подія, яка набула суспільного резонансу, що підтверджується відомостями із загальнодоступної мережі «Інтернет», в яких є публікації щодо працівника Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_1 (т.1 а.с.97-108).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що відсутність обвинувального вироку суду у кримінальній справі не свідчить про відсутність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку та не є перешкодою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, оскільки, підставою для звільнення ОСОБА_1 були порушення Присяги працівника прокуратури, ст.18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури і вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури.

З системного аналізу Закону України «Про прокуратуру», Дисциплінарного статуту прокуратури України, колегія суддів вважає, що і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення працівником прокуратури як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Звільнення за порушення Присяги може мати місце тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Відтак колегія суддів апеляційного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції, що рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності прийнято внаслідок вручення позивачу повідомлення про підозру у вчиненні злочину, а також на підставі відомостей, встановлених службовим розслідуванням, які засвідчують порушення позивачем Присяги працівника прокуратури та скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури.

Посилання апелянта на те, що йому протиправно відмовлено у звільненні за власним бажанням не заслуговує на увагу, оскільки, у період подання ОСОБА_1 до прокуратури Тернопільської області заяви про звільнення з органів прокуратури за власним бажанням стосовно нього проводилося службове розслідування та, крім цього, на виконання ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 18.05.2016 року ОСОБА_1 було відсторонено від посади керівника Тернопільської місцевої прокуратури.

З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач при прийнятті рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з посади діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України, а тому судом першої інстанції підставно відмовлено в задоволенні позовних вимог позивача про визнання частково незаконним та скасування наказу відповідача, поновлення на займаній посаді, визнання недійсним запису в трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів вважає, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160 ч.3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.10.2016 року в справі № 819/936/16 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.І. Запотічний

Судді О.І.Довга

А.М.Ліщинський

Повний текст ухвали складений 28.11.2016 року.