Ухвала суду № 63089920, 24.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/26424/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

24 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2016 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Алміс" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Алміс" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.04.2015 № 0001972203, 0001982203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 30 квітня 2015 відповідачем на підставі акта перевірки № 860/26-58-22-03/34661910 від 13.03.2015, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0001972203, яким позивачу за порушення п.п. 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" всього в сумі 177 708,75 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 142 167 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 35 541,75 грн.;

- 0001982203, яким позивачу за порушення п.п. 138.1.1, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" всього в сумі 168 823,75 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 135 059 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 33 764,75 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ "Мелана".

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, обґрунтовується контролюючим з огляду на: 1) ненаданням до перевірки паспортів на обладнання, інструкцій по експлуатації обладнання, графіків виконання ППР, вихтового журналу, журналу ПВХ, списку працівників замовника, допущених до експлуатації; відсутністю в Контрагента відповідної ліцензії; відсутністю у Контрагента матеріально-технічної бази.

Крім того, контролюючий орган посилається на те, що по певним договорам позивачем до перевірки не було надано актів надання послуг.

Інших обставин збільшення позивачу суми грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкового повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо завищення позивачем податкового кредиту та витрат по господарським операціям з ТОВ "Мелана".

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, в липні 2014 року між Позивачем та ТОВ "Мелана" виникли господарсько-договірні взаємовідносини на підставі наступних договорів.

За договором від 08.07.2014 року № 08/07-2ПР ТОВ "Мелана" здійснене розроблення ескізів проектної документації для технічного оснащення автономної котельні теплопотужністю (Q=1MBt) на твердому паливі по вул. Героїв Космосу у м. Києві, що підтверджується актом про надання послуг від 31.07.2014 № 31/071.

Відповідно до договору від 01.07.2014 року № 01-07-ТО ТОВ "Мелана" були виконанні роботи по технічному обслуговуванню котелень, що підтверджується актом про надання послуг від 30.07.2014 № 31/07.

На виконання договору від 25.07.2014 року № 25/07 ТОВ "Мелана" були виконані роботи з режимної наладки та балансових випробувань котлів, ремонту котла та ін., що оформлено актом про надання послуг від 31.07.2014 № 31/07.

Як передбачено договором від 01.07.2014 року № 01-07-Р, ТОВ "Мелана" були виконанні роботи по встановленню лічильників, обстеження ВХР котельні, ремонтних робіт та наладці приладів котельні, про що складені акти № 30/07-2 від 30.07.2014, № 31/072 від 31.07.2014 та 20/07 від 20.07.2014.

За договором від 08.07.2014 року № 08/07-1ПР про надання консультаційних послуг з отримання необхідних документів для проектування автоматичної газової котельні теплопотужністю (Q=5,32 МВт) по вул. Мечникова 11а, а також розробленні проектної документації автономної газової котельні багатоповерхового житлового комплексу з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 6 літ. Ж, роботи, як зазначає позивач, станом на час проведення перевірки знаходились в процесі виконання ТОВ "Мелана", внаслідок чого позивачем були перераховані аванси в сумі 576 100 грн., згідно платіжних доручень: 92150,00 грн. від 22.07.2014; 175 300,00 грн. від 09.07.2014; 230 650,00 грн. від 22.07.2014р; 78000,00 грн. від 30.07.2014.

Згідно з договором від 25.07.2014 року № 25/07-1ПР про розроблення ескізів проектної документації для технічного оснащення автономної котельні теплопотужністю (Q=1MBt) на твердому паливі також роботи в процесі виконання, перерахована передплата в сумі 29 800 грн.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового спишу платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11ст.201 цього Кодексу.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 КАС України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів.

Зазначені обставини в їх сукупності вказують на наявність у позивача ділової мети придбання цих товарів/послуг у контрагентів та розумних економічних причин укладання з даним підприємствами наведених вище договорів.

Твердження контролюючого органу про відсутність у ТОВ "Мелана" ліцензії, є необґрунтованими, оскільки на час надання послуг та виконання робіт Контрагент мав діючу Ліцензію серія АЕ №290282 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, в тому числі на проведення робіт з монтажу інженерних мереж, мереж опалення, газопостачання та газообладнання.

Доводи контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ "Мелана" матеріально-технічної бази, судом відхиляються, адже згідно листа ТОВ "Мелана" від 16.04.2015 № 46, який наявний в матеріалах справи, станом на 01 липня 2014 року вартість основних засобів у ТОВ "Мелана" складала 862,0 тис. грн., з них машини та обладнання - 456,9 тис. грн., інструменти, прилади, інвентар (меблі) - 305,3 тис. грн.

Колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року №21-737во10) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Колегія суддів ще раз наголошує, що в акті перевірки відповідачем не наведено жодного доказу того, що укладені між позивачем і його контрагентами договори суперечать актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цієї угоди або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про фіктивність контрагентів позивача, зокрема, вироків у кримінальних справах.

У рішеннях ЄСПЛ від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 року «Булвес АД проти Болгарії» зроблено висновок, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 1. ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» такі рішення є самостійним джерелом права.

Також, колегія суддів відзначає, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі № 2а-10463/10/0870.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо визначення суми судового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір справляється з апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З огляду на те, що предметом позову є визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначені суми грошового зобов'язання та застосовано до останнього штрафні (фінансові) санкції, позовні вимоги є вимогами майнового характеру, оскільки такі рішення змінюють майновий стан особи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання майнового позову до суду становила 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, розмір судового збору за подання апеляційної скарги щодо вимог майнового характеру 5717,79 грн. (346 532, 50 * 1,5% * 110%).

Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2016 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2016 р. - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 5717грн. (п'ять тисяч сімсот сімнадцять) 79 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 29.11.2016.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.