Рішення № 63087715, 21.11.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2016 р. Справа № 911/2231/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РУШ

до відповідача ОСОБА_1 підприємства Торговий дім ВІЗА

про стягнення 614 455,89грн

Суддя С.І.Чонгова

Представники:

від позивача ОСОБА_2 (довіреність б/н від 01.01.2016);

від відповідача не зявився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю РУШ (далі ТОВ РУШ) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 підприємства Торговий дім ВІЗА (далі ДП ТД ВІЗА) про стягнення 614455,89грн у т.ч.:

-234 607,00грн основна заборгованість;

-164 026,40грн збитки від інфляції за період з 04.06.2014 по 08.07.2016;

-14 688,57грн проценти за період з 04.06.2014 по 08.07.2016;

-201 133,92грн пеня за період з 04.06.2014 по 08.07.2016.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те що, відповідачем порушено зобовязання за договором №25-03/14 від 25.03.2014 поставки обладнання, а частині оплати за поставлений товар у встановлений договором строк.

Відповідач у справі ДП ТД ВІЗА документально обґрунтованого відзиву на позовну заяву не надало.

Дослідивши матеріали справи, подані письмові пояснення та докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

25.03.2014 між ТОВ РУШ (далі постачальник) та ДП ТД ВІЗА (далі покупець) укладено договір поставки обладення №25-03/14 (а.с.36-36, зворот, далі договір).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

За умовами такого договору, постачальник зобовязується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити облдання, у відповідності з умовами договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору, поставка обладнання проводиться з моменту підписання вказаного договору,

Згідно п. 3.1 договору, передача товару здійснюється відповідно до товарної накладної постачальник. Перехід права власності та ризиків на товар переходить в момент отримання покупцем товару та підписання накладних постачальника.

Покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в розмірі 100% вартості товару, протягом 15 банківських днів з моменту підписання сторонами видаткових накладних на поставку товару (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору, датою виконання покупцем своїх обовязків щодо оплати товару, вважається дата списання грошових коштів з рахунку покупця та зарахування на рахунок постачальника.

Вказаний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 25.03.2015 (п. 10.1 договору).

Як встановлено відповідно до видаткових накладних №1 від 27.03.2014 на суму 187 428,60грн, №7 від 10.04.2014 на суму 42 708,00грн, №35 від 14.04.2014 на суму 15 230,40грн та №36 від 21.04.2014 на суму 4 260,00грн (а.с.47-50) позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, тобто на загальну суму 249 625,00грн.

Проте, як зазначає позивач відповідачем здійснено частковий розрахунок за поставлений товар, а саме сплачено 15 020,00грн, що підтверджується платіжним дорученням №21 від 08.04.2014 (а.с.51).

Так, за твердженням позивача несплаченою залишилась частина товару в розмірі 234 607,00грн.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обовязку оплатити поставлений йому товар та застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення відповідного зобовязання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами у договорі встановлено, що товар оплачується протягом 15 банківських днів з моменту постачання товару.

Відповідачем не надано суду доказів сплати товару на суму 234 607,00грн.

За вказаних обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 234 607,00грн заборгованості за поставлену продукцію обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 201 133,92грн за загальний період з 04.06.2014 по 08.07.2016.

В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Як визначено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно з п.2 ч.1 цієї норми, сплата неустойки.

Штраф та пеня є видами неустойки згідно з ст.549 ЦК України. При цьому, відповідно до вказаної норми, неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 6.4 договору, у випадку несвоєчасного або неповного перерахування грошових коштів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період зі який сплачується пеня, віл суми прострочки за кожен день.

При цьому відповідно до п. 6.5 договору, сторони домовились про збільшення строку позовної давності до 3 років, а також, що нарахування штрафних санкцій припиняється через три років від дня виникнення зобовязань

Перевіривши наданий розрахунок пені, суд вважає його арифметично вірним, а вимоги в частині стягнення 201 133,92грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 164 026,40грн інфляційних втрат та 14 688,59грн 3% річних за загальний період з 04.06.2014 по 08.07.2016 по 08.07.2016.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд вважає його арифметично вірним, а вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 14 688,57грн 3% річних обґрунтованими.

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат, за заявлені позивачем періоди, становить 163 2296,29грн; в задоволенні вимог про стягнення 797,11грн втрат від інфляції в задоволенні позову суд відмовляє.

В силу ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у звязку з оплатою позову судовим збором, підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, у розмірі 9 204,88грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 підприємства Торговий дім ВІЗА на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РУШ 234 607,00грн основного боргу, 163 229,29грн інфляційних втрат, 201 133,92грн пені, 14 688,57грн 3% річних, а також 9 204,88грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

3.В частині стягнення 797,11грн втрат від інфляції в задоволенні позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 30.11.2016

Суддя С.І. Чонгова