Рішення № 63087307, 17.11.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.11.2016 Справа № 908/6168/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Бокової Ю.В.,

суддів Огороднік Д.М., Харакоза К.С.

при секретарі судового засідання Степаненко Д.І.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь

про стягнення заборгованості в сумі 405292,50 грн., з яких 202662,20 грн. – сума заборгованості, 32197,15 грн. – пеня, 12064,62 грн. – 3% річних, 158368,53 грн. – індекс інфляції.

представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Державне підприємство “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 391383,17 грн., з яких: сума заборгованості – 202662,20 грн., сума пені – 32181,25 грн., 3% річних – 9760,30 грн., інфляційні витрати – 146779,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем грошових зобов’язань за договором про визнання та реструктуризацію заборгованості № 2 від 16.02.2015р., у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню в сумі 32181,25 грн., 3% річних в сумі 9760,30 грн. та інфляцію в сумі 146779,42 грн.

В підтвердження позовних вимог позивач надав договір про визнання та реструктуризацію заборгованості № 2 від 16.02.2015р., договір № КД – 18909 від 10.02.2014р., рахунки № 280013 від 11.02.2014р., № 280014 від 03.03.2014р., № 280025 від 04.04.2014р., № 280043 від 12.05.2014р., № 280049 від 10.06.2014р., № 280066 від 07.07.2014р., № 280080 від 08.08.2014р., № 280093 від 09.09.2014р., № 280098 від 07.10.2014р. № 280107 від 03.11.2014р. та акти приймання наданих послуг № 18909/1 від 31.01.2014р., № 18909/2 від 28.02.2014р., № 18909/3 від 31.03.2014р., № 18909/4 від 30.04.2014р., № 18909/5 від 31.05.2014р., № 18909/6 від 30.06.2014р., № 18909/7 від 31.07.2014р., № 18909/8 від 31.08.2014р., № 18909/9 від 30.09.2014р., № 18909/10 від 27.10.2014р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст. ст. 11, 15, 509, 525, ч.1.ст.530,ст. 610, ч.1 ст. 612, ст. 612-629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 222, 230 Господарського кодексу України, ч.1 ст.1, ст.ст.7, 8, 32, 33, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

13.04.2016р. представником позивача була надана заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 405292,50 грн., з яких 202662,20 грн. – сума заборгованості, 32197,15 грн. – пеня, 12064,62 грн. – 3% річних, 158368,53 грн. – індекс інфляції.

Відповідно до ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Приймаючи до уваги, що надана позивачем 13.04.2016р. заява про збільшення позовних вимог відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені у вказаній заяві.

Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, склад судової колегії змінювався.

Представник позивача в судове засідання з'являвся, позовні вимоги підтримав з урахуванням наданої заяви про збільшення позовних вимог та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судові засідання з’являвся, позовні вимоги визнав в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 202 662,20 грн. та в процесі розгляду сплавив дану заборгованість, в задоволенні решти позовних вимог просив відмовити. Крім того, заявив клопотання про застосування позовної давності в частині позовних вимог щодо стягнення пені.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а відсутність належним чином повідомлених представників сторін у світлі приписів ст. ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Статтею 67 Господарського кодексу України визначено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно зі ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

10.02.2014р. між Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” (далі – Порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд” (далі – Підприємство) укладено договір № КД - 18909 (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, на умовах та в порядку, передбаченому даним договором, Порт зобов’язується надавати послуги Підприємству на відкритих вільних складських територіях Порта (далі за текстом – Майданчики) з розміщення та зберігання будматеріалів (далі за текстом – вантаж), необхідних для реалізації проекту щодо «Будівництва 1-ї черги (гідротехнічні споруди) контейнерного терміналу на Карантинному молу ДП «ОМТП» за рахунок штучно створеної території: Лот № 2 «Завершальний комплекс робіт з будівництва огороджуючого хвилелому», а Підприємство, на умовах та в порядку, передбаченому даним договором, зобов’язується сплачувати надані послуги Порта з розміщення та зберігання вантажу на відкритих складських територіях Порта.

Згідно з п.1.2. договору, найменування і кількість вантажів, за якими Порт надає послуги, вказується в прийомних актах.

Згідно п.п. 3.2, 3.3 договору, бухгалтерія Порта, на підставі оформленого акту наданих послуг, виставляє та направляє підприємству рахунки за фактично надані послуги. Оплата рахунків Порта здійснюється Підприємством протягом 15-ти (п’ятнадцяти) банківських днів з моменту їх отримання, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Порта.

У випадку несвоєчасної оплати платежів Підприємство сплачує Порту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня за кожен день прострочки, від суми несплати. Датою сплати платежів вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок Порта (п. 5.2. договору).

Пунктом 7.1. договору, передбачено, що відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, дія даного Договору поширюється на правовідносини Сторін, які виникли з 01 січня 2014 року, та діє до 31 грудня 2014 року.

Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до його закінчення не буде заявлено однією із сторін про розірвання договору. Договір може бути припинений в будь-який термін за ініціативою однієї зі сторін, в порядку, передбачених чинним законодавством України.

Договір № КД-18909 від 10.02.2014р., укладений між сторонами за своєю правовою природою є договором про надання послуг та підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строк дії договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, на виконання умов Договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги зі зберігання вантажу, що підтверджується актами приймання наданих послуг № 18909/1 від 31.01.2014р., № 18909/2 від 28.02.2014р., № 18909/3 від 31.03.2014р., № 18909/4 від 30.04.2014р., № 18909/5 від 31.05.2014р., № 18909/6 від 30.06.2014р., № 18909/7 від 31.07.2014р., № 18909/8 від 31.08.2014р., № 18909/9 від 30.09.2014р., № 18909/10 від 27.10.2014р.

В подальшому, внаслідок утворення заборгованості та врегулювання питань її сплати, 16.02.2015р. між Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд” (Боржник) укладено договір про визнання та реструктуризацію заборгованості № 2.

Згідно п.1.1. договору про визнання та реструктуризацію заборгованості, боржник бере на себе зобов’язання в порядку і на умовах, передбачених цим договором, здійснити оплату заборгованості у сумі 232662,20 грн. (двісті тридцять дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні двадцять копійок), з урахуванням ПДВ, що виникла за договором №КД-18909 від 10.02.2014р. (далі по тексту – Борг), на розрахунковий рахунок Кредитора, а Кредитор зобов’язується прийняти реструктуризований Борг та не нараховувати відсотки на суму Боргу під час дії цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору про визнання та реструктуризацію заборгованості, кредитор надає розстрочку боржнику в погашенні Боргу, а Боржник зобов’язується щомісячно перераховувати на розрахункових рахунок кредитора оплату Боргу, передбаченого п .1.1 цього Договору, відповідно до нижченаведеного графіку погашення заборгованості:

Період сплати

Всього, грн. (з урахуванням ПДВ)

До 25 лютого 2015р.

10000,00 грн.

До 25 березня 2015р.

10000,00 грн.

До 25 квітня 2015р.

10000,00 грн.

До 25 травня 2015р.

10000,00 грн.

До 25 червня 2015р.

40532,44 грн.

До 25 липня 2015р.

40532,44 грн.

До 25 серпня 2015р.

40532,44 грн.

До 25 вересня 2015р.

40532,44 грн.

До 25 жовтня 2015р.

30532,44 грн.

Всього

232662,20

Відповідно до п.2.2 договору про визнання та реструктуризацію заборгованості, боржник зобов’язується добросовісно виконувати прийняті на себе зобов’язання згідно до умов цього Договору – своєчасно вносити платежі згідно з графіком погашення заборгованості відповідно до п. 1.2 цього Договору.

Згідно п. 4.2. договору про визнання та реструктуризацію заборгованості, у разі невиконання боржником своїх зобов’язань, кредитор нараховує на суму заборгованості боржника перед кредитором по договору № Кд-18909 від 10.02.2014р. пеню, інфляційні витрати та річні відсотки відповідно до умов договору № КД-18909 від 10.02.2014р.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками та діє до 31.10.2015р.

Фактично зазначеним договором сторони змінили строки оплати щодо залишку існуючої заборгованості станом на 16.02.2015 р.

Таким чином, розрахунок пені, 3% річних та інфляційних повинен здійснюватися окремо за умовами кожного із укладених договорів, а саме: до 15.02.2015 р. на підставі умов договору від 10.02.2014р. № КД – 18909, а в подальшому на підставі умов договору про визнання та реструктуризацію заборгованості № 2 від 16.02.2015р. з урахуванням графіку погашення заборгованості.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті рахунків на загальну суму 232662,20 грн. виконав не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 202662,20 грн.

В процесі розгляду справи, відповідачем була оплачена заборгованість у розмірі 202662,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2197 від 06.09.2016р.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Тобто, в частині стягнення основного боргу у розмірі 202662,20 грн., суд припиняє провадження по справі.

Позивач просить стягнути с відповідача пеню у розмірі 32197,15 грн., 3 % річних 12064,62 грн., інфляційні витрати у розмірі 158368,53 грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст. ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідач у своїй заяві просить застосувати позовну давність при нарахуванні пені.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007 Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Згідно п. 4.4.1 цієї ж Постанови визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія гарантійного листа № 01-2753 від 22.12.2014р., в якому ТОВ Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь гарантує оплату заборгованості за договором СР-359 від 17.04.2013р. в сумі 3664266,84 грн. та за договором КД-18909 від 10.02.2014р. в сумі 242662,20 грн. З огляду на неможливість проведення одномоментної оплати за вказаними договорами просив розглянути можливість погашення заборгованості згідно доданих договорів про реструктуризацію заборгованості та не нараховувати пеню та плату за користування чужими грошовими коштами.

Проаналізувавши зазначений гарантійний лист, суд дійшов до висновку, що відповідач визнав виключно заборгованість за договором в сумі 242662,20 грн. В нарахуванні пені та плати за користування чужими грошовими коштами навпаки заперечував. Тому суд не може розцінити цей документ, як визнання відповідачем суми пені, 3% річних та інфляційних.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

Відтак, враховуючи дату подання позовної заяви 21.12.2015р. строк позовної давності в частині стягнення пені протягом 05.03.2014р. по 21.12.2015р. є таким, що сплинув.

Отже, судом застосовується строк позовної давності щодо стягнення пені за нарахованої протягом 05.03.2014р. по 21.12.2015р., що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Таким чином, вимоги про стягнення пені з урахуванням періоду визначеним позивачем та дати укладення договору про визнання та реструктуризацію заборгованості від 16.02.2015 р. № КД-19358 розмір пені: за рахунком № 280049 від 10.06.2014 р. за період з 21.12.2014р. по 05.01.2015р. складає 499,97 грн.; за рахунком № 280080 від 08.08.2014 р. за період з 21.12.2014р. по 15.02.2015р. складає 1903,90 грн.; за рахунком № 280066 від 07.07.2014 р. за період з 21.12.2014р. по 03.02.2015р. складає 1360,80 грн.; за рахунком №280093 від 09.09.2014 р. за період з 21.12.2014р. по 15.02.2015р. складає 57,38грн.; за рахунком №280107 від 03.11.2014 р. за період з 21.12.2014р. по 15.02.2015 р. складає 24,99 грн. всього пеня складає 3847,04 грн.

Також позивач заявляє до стягнення пеню за період з 16.02.2015 р. по 02.06.2015 р. (тобто, після укладення договору про визнання та реструктуризацію заборгованості № 2 від 16.02.2015р.). Проте, пеня нараховується на заборгованість, яка виникла за основним договором № КД – 18909 від 10.02.2014р. без врахування зміни строків та погашення боргу, які встановлені договором про визнання та реструктуризацію заборгованості. При цьому, за графіком цього договору не відображено яка саме частка боргу включена до нового періоду сплати.

Тобто, позивач не надав суду належного розрахунку суми пені за період з 16.02.2015 р., який визначений з урахуванням графіку погашення заборгованості за договором про визнання та реструктуризацію заборгованості, та, як слід, суд вважає, що вимоги за період з 16.02.2015 р. по 02.06.2015 р. є недоведеними, та не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені суд задовольняє частково, у розмірі 3847,04 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Позивачем при здійсненні розрахунку 3% річних необґрунтовано включено день сплати суми заборгованості в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних

Так, за рахунком № 2800013 від 11.02.2014 р. за період прострочення з 05.03.2014р. по 24.04.2014р. розмір 3% річних складає 277,66 грн.;

за рахунком № 280014 від 03.03.2014 р. за період прострочення з 25.03.2014р. по 25.01.2015р. розмір 3% річних складає 1005,73 грн.; за період прострочення з 26.01.2015р. по 15.02.2015р. розмір 3% річних складає 51,54 грн.;

за рахунком № 280025 від 04.04.2014 р. за період прострочення з 29.04.2014р. по 15.02.2015р. розмір 3% річних складає 980,96грн.;

за рахунком № 280043 від 12.05.2014 р. за період прострочення з 03.06.2014р. по 15.02.2015р. розмір 3% річних складає 835,92грн.;

за рахунком № 280049 від 10.06.2014 р. за період прострочення з 07.07.2014р. по 15.02.2015р. розмір 3% річних складає 749,95грн.;

за рахунком № 280066 від 07.07.2014 р. за період прострочення з 04.08.2014р. по 15.02.2015р. розмір 3% річних складає 635,04грн.;

за рахунком № 280080 від 08.08.2014 р. за період прострочення з 01.09.2014р. по 15.02.2015р. розмір 3% річних складає 562,46грн.;

за рахунком № 280093 від 09.09.2014 р. за період прострочення з 01.10.2014р. по 15.02.2015р. розмір 3% річних складає 13,92грн.;

за рахунком № 280098 від 07.10.2014 р. за період з 29.10.2014 р. по 18.11.2014 р. розмір 3% річних складає 2,05 грн.;

за рахунком № 280107 від 03.11.2014 р. за період прострочення з 03.12.2014р. по 15.02.2015р. розмір 3% річних складає 3,30грн.; всього 3% річних складає 5118,53 грн.

Після підписання сторонами графіку реструктуризації заборгованості 3% річних є наступними: за період з 25.02.2015р. по 05.03.2015р. розмір 3% річних складає 7,40грн.; за період з 25.03.2015р. по 25.03.2015р. розмір 3% річних складає 0,82грн.; за період з 27.04.2015р. по 25.05.2015р. розмір 3% річних складає 23,84грн.; за період з 26.05.2015р. по 05.04.2016р. розмір 3% річних складає 259,74грн.; за період з 25.06.2015р. по 05.04.2016р. розмір 3% річних складає 952,79грн.; за період з 27.07.2015р. по 05.04.2016р. розмір 3% річних складає 846,18грн.; за період з 25.08.2015р. по 05.04.2016р. розмір 3% річних складає 749,57грн.; за період з 25.09.2015р. по 05.04.2016р. розмір 3% річних складає 646,30грн.; за період з 27.10.2015р. по 05.04.2016р. розмір 3% річних складає 406,54грн.; всього складає 3893,18 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних суд задовольняє частково, у розмірі 9011,71 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних витрат у розмірі 158368,53 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3.2 постанови Пленума Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що позивач безпідставно збільшив період нарахування інфляційний втрат, оскільки, зважаючи на порядок формування індексу інфляції (впродовж усього календарного місяця та за цілий місяць) період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж (абз.3 п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.).

Інфляційні витрати за період з 05.03.2014 р. по 15.02.2015 р. складають 39196,13 грн.

Інфляційні витрати за прострочення сплати платежів по графіку реструктуризації за період з 26.02.2015 р. по лютий 2016 р. складають 6066,64 грн.

Відтак, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 45262,77 грн.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягується пропорційно заявлених до стягнення вимог.

Керуючись ст.ст.1, 4, 22, 33, 34, 43, 44, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 405292,50 грн., з яких: сума заборгованості – 202662,20 грн., сума пені – 32197,15 грн., 3% річних – 12064,62 грн., інфляційні витрати – 158368,53 грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Богдана Хмельницького, 24а, р/р 260010134622 в ПАТ «Сбербанк Росії» в м. Києві, МФО 320627, код ЄДРПОУ 33653812) на користь Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 01125666, р/р 26004124091 в ПАТ «Марфін Банк», МФО 328168) пеню в сумі 3847,04 грн., 3% річних в сумі 9011,71 грн., інфляційні витрати в сумі 45262,77 грн.

Припинити провадження по справі №908/6168/15 в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 202662,20 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Підприємство “Маст-Буд”, м. Маріуполь (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Богдана Хмельницького, 24а, р/р 260010134622 в ПАТ «Сбербанк Росії» в м. Києві, МФО 320627, код ЄДРПОУ 33653812) на користь Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, м. Одеса (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 01125666, р/р 26004124091 в ПАТ «Марфін Банк», МФО 328168) судовий збір в сумі 3911,76 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 21.11.2016.

Головуючий суддя Ю.В. Бокова

Суддя Д.М. Огороднік

Суддя К.С. Харакоз