Рішення № 63087180, 30.11.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.11.2016 Справа № 904/7989/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Одеса)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістик-1" (м. Дніпро)

про стягнення суми пені та 3% річних за прострочення внесення орендної плати відповідно до умов договору оренди вантажних вагонів № ОД/М-13-709-дНЮ від 20.08.2013 у загальному розмірі 4 288 806 грн. 00 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.11.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - начальник відділу (довіреність № 1680 від 27.10.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістик-1" (далі - відповідач) суму пені та 3% річних за прострочення внесення орендної плати відповідно до умов договору оренди вантажних вагонів № ОД/М-13-709-дНЮ від 20.08.2013 у загальному розмірі 2 985 263 грн. 34 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 2 827 448 грн. 19 коп. - пеня;

- 157 815 грн. 15 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди вантажних вагонів №ОД/М-13-709-дНЮ від 20.08.2013 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з березня по липень 2015 року, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 10 549 986 грн. 10 коп. В подальшому, рішенням господарського суду м. Києва від 26.07.2016 по справі № 910/11088/16 було стягнуто з відповідач на користь позивача заборгованості з орендної плати у сумі 10 549 841 грн. 86 коп. Отже, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.5. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.04.2015 по 28.01.2016 в сумі 2 827 448 грн. 19 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 01.04.2015 по 01.08.2016 у сумі 157 815 грн. 15 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.10.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.11.2016.

Від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.суду 69504/16 від 11.11.2016), в якій він просив суд стягнути з відповідача суму пені, інфляційних втрат та 3% річних за прострочення внесення орендної плати відповідно до умов договору №ОД/М-13-709-дНЮ від 20.08.2013 у загальному розмірі 4 288 806 грн. 00 коп., яка складається з наступних сум:

- 2 831 393 грн. 09 коп. - пеня;

- 1 101 733 грн. 72 коп. - інфляційні втрати;

- 355 679 грн. 19 коп. - 3% річних.

Так, відповідно до пункту 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично збільшено заявлені до стягнення пеню та 3% річних, у зв'язку із здійсненням розрахунку за більш тривалий період, а також заявлено до стягнення інфляційні втрати.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Разом з тим суд зазначає, що в пункті 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Дослідивши заяву позивача, судом визначено, що, фактично, позивач збільшив розмір пені та 3% річних, розрахувавши їх за більш тривалий період, отже в цій частині заява позивача є заявою про збільшення розміру позовних вимог, а також заявив до стягнення інфляційні втрати, отже, в цій частині заява позивача є заявою про зміну предмета позову.

Вказана заява подана позивачем до до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Зважаючи на те, що позивачем було дотримано порядок звернення із вказаною заявою до суду, крім того, позивач надав докази сплати судового збору за збільшену ціну позову, судом було прийнято вказану заяву до розгляду.

Отже, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 4 288 806 грн. 00 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 14.11.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 14.11.2016 не з'явився, причин нез'явлення, а також ненадання витребуваних судом документів суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

В той же час, судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи, а також для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Судом було також зауважено, що відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 14.11.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 30.11.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 73457/16 від 30.11.2016), в якій позивач зазначає, що відповідачем заборгованість в сумі 10 549 986 грн. 10 коп. за рішенням суду від 26.07.2016 на теперішній час не погашена, виконавче провадження по примусовому її стягненню триває.

У судове засідання 30.11.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 30.11.2016 вдруге не з'явився, причин нез'явлення, а також ненадання витребуваних судом документів суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.10.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49021, м. Дніпро, вулиця Вишнева, будинок 51, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому, зокрема, містилася ухвала суду від 14.11.2016, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.10.2016; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась, зокрема, копія реєстру № 138 на відправку пошти з повідомленням від 15.11.2016, які долучені до матеріалів справи та відповідно до яких відповідач не забезпечує своєчасне отримання кореспонденції за своєю юридичною адресою та вказане відправлення перебуває у поштовому відділенні з 17.11.2016 по 30.11.2016.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 26.10.2016 та від 14.11.2016 були надіслані сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвали суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 26.10.2016 та від 14.11.2016 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Спеціальним витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців завчасно, та не отримані відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

У судовому засіданні 30.11.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх збільшення, з підстав, що наведені ним у позовній заяві.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 30.11.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 20.08.2013 між Державним підприємством "Одеська залізниця", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістик-1" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди вантажних вагонів №ОД/М-13-709-дНЮ (далі - договір, а.с.23-28), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування на засадах оренди 300 зерновозів з довготривалого запасу для перевезення вантажів, передбачених правилами. Полігон курсування вагонів: в межах України (внутрішньому, експертно-імпортному сполученні, а також транзитні перевезення територією України), а також країн СНД та Балтії (пункти 1.1. та 1.2. договору).

Згідно з пунктом 2.1. договору в оренду передаються вагони з довготривалого запасу що потребують капітально відновлювального ремонту з продовженням терміну експлуатації на 6 років. Акти передачі складаються на станції приписки. Акти прийому-передачі підписуються:

- зі сторони орендаря посадовими особами, які діють на підставі прав, наданих по посаді, статуту підприємства або на підставі довіреностей;

- зі сторони орендодавця начальником станції, представником вагонного депо.

При необхідності залізниця може узгодити іншу станцію для прийому-здачі окремих вагонів.

Сторони узгодили станцію приписки вагонів Херсон.

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір діє з моменту підписання до 01.09.2019 включно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

При цьому, згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Так, у розділі 2 договору сторонами були погоджені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати, зокрема:

- орендна плата за перший (базовий) місяць оренди складає 111,00 грн. (без ПДВ) на добу за один вагон. Якщо вказана ставка становить менше 10% на рік від вартості вагону, визначеної шляхом незалежної оцінки, з урахуванням відновлювального ремонту орендодавець встановлює добову ставку з розрахунку 10% на рік від визначеної вартості (пункт 3.1. договору);

- розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Розрахунки проводяться щодекадно. Остаточний розрахунок (урахування індексу інфляції) проводиться не пізніше 15-го числа наступного місяця за звітним. Сторони узгодили розмір передплати з розрахунку орендної плати на 10 діб. (пункт 3.2. договору)

- при підрахунках орендної плати неповна доба враховується за повну (пункт 3.3. договору);

- оплата належних залізниці платежів здійснюється шляхом списання коштів з рахунку орендатора у ЕТехПД. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (пункт 3.4. договору);

- орендна плата нараховується з дати підписання сторонами актів приймання - передачі вагонів в оренду згідно з додатками. Нарахування та сплата орендної плати за договором припиняється з дати здачі вагонів з оренди на станції приписки. Орендна плата не нараховується на період знаходження вагона у плановому виді ремонту, тобто з дати виписки повідомлення форми ВУ-23М (про несправність вагону) до дати виписки повідомлення форми ВУ-36М (про приймання вагонів з ремонту) (пункт 3.5. договору).

Так, свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, а відповідачем зобовязання за договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з березня по липень 2015 року були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем.

Так, рішенням господарського суду м. Києва від 26.07.2016 по справі № 910/11088/16 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістик-1" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 10 549 841 грн. 86 коп. боргу та 158 247 грн. 64 коп. судового збору.

Вказане рішення суду мотивоване порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди вантажних вагонів № ОД/М-13-709-дНЮ від 20.08.2013 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з березня по липень 2015 року, у зв'язку з чим судом була визнана правомірною та стягнута заборгованість в сумі 10 549 841 грн. 86 коп.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.

При цьому, згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

З урахуванням того, що у справі № 910/11088/16 було встановлено факт наявності основного боргу, судом під час розгляду даної справи вказані обставини не встановлюються та не доводяться з огляду на наступне.

Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні обставини, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/11088/16 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Так, рішенням суду у справі № 910/11088/16 встановлено факт настання терміну сплати орендної плати за період користування майном з березня по липень 2015 року, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором оренди вантажних вагонів №ОД/М-13-709-дНЮ від 20.08.2013.

На час розгляду справи № 904/7989/16, рішення господарського суду м. Києва від 26.07.2016 по справі № 910/11088/16 набрало законної сили, що відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України є підставою для звільнення позивача від доказування обставин, встановлених під час розгляду справи № 910/11088/16.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення вказаної заборгованості відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

В той же час, під час розгляду справи № 910/11088/16 предметом спору була лише сума основного боргу у розміру 10 549 986 грн. 10 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.5. договору сторони визначили таке: у випадку несвоєчасного внесення орендної плати орендар сплачує орендодавця пеню в розмірі 0,5 % суми простроченого платежу за кожну добу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобовязання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем - порушені, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобовязання відповідачем в загальний період з 01.04.2015 по 14.01.2016 в сумі 2 831 393 грн. 09 коп., яку він просив стягнути відповідно до наданого розрахунку (а.с.78).

Судом проведено перевірку розрахунку пені та встановлено, що під час його проведення позивачем були допущені арифметичні помилки.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено, що пеня за загальний період прострочення з 01.04.2015 по 14.01.2016 становить 2 781 379 грн. 49 коп.

Враховуючи вказане, вимоги позивача в частині стягнення пені є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 2 781 379 грн. 49 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з березня 2015 року по липень 2016 року у сумі 1 101 733 грн. 72 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 15.05.2015 по 01.08.2016 у сумі 355 679 грн. 19 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку (а.с.80).

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були враховані вище вказані вимоги, арифметичного розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1 101 733 грн. 72 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені періоди прострочення та суми заборгованості, арифметичного розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 355 679 грн. 19 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо сплати та стягнення судового збору по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 4 288 806 грн. 00 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 64 332 грн. 09 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, позивачем було сплачено судовий збір в загальній сумі 64 389 грн. 10 коп. Вказана сума була сплачена позивачем згідно з платіжними дорученнями № 2841 від 08.09.2016 на суму 44 778 грн. 95 коп. (а.с.36) та № 4220 від 04.11.2016 на суму 19 610 грн. 15 коп. (а.с.74).

При цьому, відповідно до пунктів 1 та 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.

Отже, з урахуванням вище описаного, в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету України судовий збір в сумі 57 грн. 01 коп. (64 389,10 - 64 332,09).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранслогістик-1" (49021, м. Дніпро, вулиця Вишнева, будинок 51; ідентифікаційний код 38472524) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вулиця Пантелеймонівська, будинок 19; ідентифікаційний код 40081200) 2 781 379 грн. 49 коп. - пені, 1 101 733 грн. 72 коп. - інфляційних втрат, 355 679 грн. 19 коп. - 3% річних, 63 581 грн. 89 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вулиця Пантелеймонівська, будинок 19; ідентифікаційний код 40081200) надмірно сплачений судовий збір у сумі 57 грн. 01 коп., сплачений згідно з платіжним дорученням № 4220 від 04.11.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2