Ухвала суду № 63086593, 24.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 646/11190/16-к Головуючий 1-ї інстанції: Корекян Н.Р.

Провадження №11-сс/790/1909/16 Доповідач: Сащенко І.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«24 » листопада 2016 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області у складі :

головуючого - Сащенка І.С.,

суддів - Цилюрика В.П., Курила О.М.,

за участю секретаря - Мерзлікіної А.С.,

прокурора - Юревич М.В.,

захисника - ОСОБА_1,

підозрюваного - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2016 року задоволено клопотання слідчого та обрано відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням суми застави у розмірі 58000 грн.

З таким рішенням слідчого судді не погодився прокурор та подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного м. Харкова від 19 листопада 2016 року та визначити ОСОБА_2 заставу у розмірі 797500 грн., посилаючись на те, що ОСОБА_2 раніше судимий, ніде не працює, а джерелом свого існування обрав злочинну діяльність, яка полягає у незаконному заволодінні елітними транспортними засобами.

Органами досудового розслідування ОСОБА_2 підозрюється в тому, що він в ніч з 15.04.2016 року на 16.04.2016 року, приблизно о 02-00 годині, ОСОБА_3, діючи за попередньою змовою в групі з ОСОБА_2, перебуваючи у подвірї будинку №37/39 по вул. Університетській в м. Харкові, діючи умисно, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом проти волі його власника, за допомогою спеціально пристосованого обладнання, відчинили автомобіль «Тойота», р.н. НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_4, та праві користування ОСОБА_5 та був поставлений ОСОБА_5 на сигналізацію, після чого, ОСОБА_3 сів у салон автомобіля, та намагався шляхом деформації пробної панелі автомобіля, запустити двигун автомобіля, в той час як ОСОБА_2 знаходився на подвірї будинку з метою запобігання викриття їх у вчиненні даного злочину сторонніми особами. Але довести свої злочинні дії, направлені на незаконне заволодіння транспортним засобом, до кінця не змогли, так як їх дії були припинені працівниками поліції.

Таким чином, ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбачене ч.2 ст.15, ч.2 ст.289 КК України.

За матеріалами розслідування ОСОБА_2 16.04.2016 року було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.289 КК України, а саме у закінченому замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який просив про задоволення його апеляційної скарги, думку підозрюваного та його захисника, які вважали ухвалу слідчого судді законною і обґрунтованою, вивчивши матеріали судової справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови в її задоволенні, виходячи з наступного.

При розгляді клопотання слідчого суддя суду першої інстанції дійшов до висновків, які колегія суддів вважає обґрунтованими.

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду, вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України, що є імперативною нормою, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років з конфіскацією майна та відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України даний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, вина підозрюваного ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: протоколом огляду місця події від 16.04.2016 року; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_5; протоколами допиту свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, постановами про визнання речовими доказами та іншими матеріалами справи.

Таким чином, задовольняючи клопотання слідчого, суд, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінив всі обставини, належним чином мотивував своє рішення, вказавши в ухвалі про наявність ризиків вказаних в клопотанні.

З таким висновком слідчого судді погоджується і судова колегія.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобовязаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення підозрюваним, обвинуваченим обовязків, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається що слідчий суддя, обираючи запобіжний захід, врахував доведеність підозри, ризиків та фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, його тяжкість, особу підозрюваного, врахував те, що підозрюваний має постійне місце проживання та реєстрації, де мешкає з співмешканкою та малолітньою дитиною, зробив вірний висновок, визначаючи ОСОБА_2 саме такий розмір застави з покладенням на останнього виконання обовязків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки.

Крім того, прокурор у своєму клопотанні взагалі не визначив розмір застави, в звязку з чим слідчим суддею самостійно обрано суму, яка відповідає вимогам кримінально-процесуального закону України.

Таким чином, підстав для зміни рішення суду першої інстанції, за обставинами викладеними в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.

Керуючись: ст. ст.404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора відхилити.

Ухвалу слідчого судді Червонозаводського районного м. Харкова від 19 листопада 2016 року про задоволення клопотання слідчого та обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням суми застави у розмірі 58000 грн. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий :

Судді :