Ухвала суду № 63083653, 30.11.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16557/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2351/2016

Категорія 34

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Проскурніцький П.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого: Проскурніцького П.І.

Суддів: Горейко М.Д., Ясеновенко Л.В.

за участю секретаря: Возняк В.Д.

сторін: представника позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ПАТ «Страхова компанія "Галицька" Мислюка В.І., представника відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа, що не заявляє самостіних вимог щолдо предмету спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Галицька" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 жовтня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

18.11.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 19 грудня 2014 року в м.Івано-Франківську, на перехрестку вулиць Грушевського-Грюнвальдська-Гаркуші, сталася дорожньо-транспортна пригода, зіткнення шести автомобілів.Внаслідок чього автомобіль ВАЗ 21099, 2007 року випуску, яким керував позивач, завдано технічних пошкоджень. Зазначена ДТП сталася з вини відповідача ОСОБА_5, який керував власним автомобілем марки "Форд" модель "Куга". На момент аварії цивільна відповідальність відповідача перед третіми особами була застрахована в СК "Галицька". Згідно калькуляції необхідного ремонту, складеної СТО "Арсен-Авто", загальна вартість завданої матеріальної шкоди становить 47 300 грн. Страховою компанією "Галицька" на підставі страхового поліса відповідача ОСОБА_5 про цивільну відповідальність ОСОБА_2 виплачено частину завданої шкоди в розмірі 21 729 грн. 21 коп. Загальна сума невиплаченої майнової шкоди, завданої йому внаслідок зазначеної ДТП, становить 25 300 грн. 79 коп.

Просив задовольнити позов. Стягнути з відповідача на його користь 25 300 грн. 79 коп. завданої майнової шкоди, 1 000 грн. моральної шкоди, витрати на правову допомогу та послуги юриста в розмірі 5 000 грн. та судові витрати.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 29.02.2016 року до участі в даній справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостіних вимог щолдо предмету спору, на стороні відповідача - ПАТ "Страхова компанія "Галицька".

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17.10.2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану ДТП, в сумі 2 000 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Зазначила, що згідно з Актом виконаних робіт №385 від 12.05.2015 року загальні вартість робіт по ремонту автомобіля марки ВАЗ 21099, що належить ОСОБА_2, становить 47 030 грн. Крім того, як підтверджується рахунком №385 та товарним чеком від 12.05.2015 року, позивач сплатив за запчастини та ремонтні роботи автомобіля суму 47 030 грн.

Однак, з незрозумілих причин, судом першої інстанції не було взято до уваги рахунок, акт виконаних робіт та товарний чек. Суд вважав вказані документи неналежними та недопустимими доказами завдання матеріальної шкоди. Хоча з висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 29.01.2015 року, складеного судовим експертом-автотоварознавцем видно, що вартість відновлювального ремонту встановлена з врахуванням зносу - 62,5%.

Право потерпалого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому, відмова потерпалого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому, як кредитору, належить право вимоги в обох випадках зобов'язань. Він вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шдяхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Оскільки ПрАТ "СК "Галицька" виплатила позивачу частину заподіяної шкоди в сумі 21 729,21 грн., решта суми у розмірі 25 300,79 грн. на відновлення автомобіля, якому протиправними діями відповідача було нанесено шкоди, підлягає стягненню з ОСОБА_5 для повного відшкодування спричиненої шкоди.

Внаслідок ДТП, автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень та потребував відновлювального ремонту. В силу цих обставин, позивач зазнав душевних страждань, був позбавлений тривалий час можливості користуватися автомобілем, пережив стрес, сильне психологічне потрясіння. Тому завдану йому моральну шкоду оцінює в 10 000 грн.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове рішення, яким яким задовольнити позовні вимоги, стягнути з відповідача на користь позивача в розмірі 25 300,79 грн. та моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. і судові витрати.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно рахунку № 385 від 12 травня 2015 року, складеного підприємцем ОСОБА_8, вартість деталей, що потребують заміни, становить 47 030,00 гривень (а.с. 5-9).

Згідно постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2015 року, що набрала законної сили 05 травня 2015 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення закрито у зв'язку із закінченням строку, передбаченого частиною четвертою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 10).

21 травня 2015 року на рахунок ОСОБА_2 перераховано страхове відшкодування (а.с. 11).

Позивач є власником транспортного засобу марки ВАЗ 21099, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 12).

ОСОБА_5 звертався за медичною допомогою (а.с. 49).

07 лютого 2014 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарантія», Страховиком, та ОСОБА_5, Страхувальником, Вигодонабувачем, укладений договір № 031-65.10/14_ добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) (а.с. 50-52).

Згідно розписки від 20 січня 2015 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 1 500,00 гривень у рахунок відшкодування витрат, понесених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 19 грудня 2014 року (а.с. 53).

Постановою про закриття кримінального провадження від 19 лютого 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12014090010004060 від 20 грудня 2014 року, закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 55-57).

Згідно висновку № 008 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку, складеного 29 січня 2015 року, вартість матеріального збитку (шкоди), завданого власнику пошкодженого автомобіля марки ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на 29 січня 2015 року складає 21 686,40 грн. (а.с. 58-71).

Позивач ОСОБА_2 отримав листа від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Галицька» про виплату страхового відшкодування у розмірі 21 838,40 грн. згідно ремонтної калькуляції № 008 з врахуванням зносу на замінні запчастини та в тому числі послуга евакуатора в розмірі 780,00 грн. (а.с. 84).

Згідно розрахунку на виплату страхового відшкодування по обов'язковому страхуванню цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, пов'язану з пошкодженням засобу транспорту, підлягає виплаті страхове відшкодування ОСОБА_2 у розмірі 21 838,40 гривень (а.с. 85).

21 травня 2015 року складений страховий акт (аварійний сертифікат) №1013/2014 (а.с. 86).

ОСОБА_5 має поліс № АС/9274988 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 07 лютого 2014 року (а.с. 87).

ОСОБА_2 звернувся з заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Галицька» про страхове відшкодування (а.с. 88-89).

Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Галицька» складено повідомлення про страховий випадок (а.с. 90).

12 січня 2015 року складена довідка № 9478079 про дорожньо-транспортну пригоду, що мала місце 19 грудня 2014 року (а.с. 91-93).

Згідно акту виконаних робіт № 385 від 12 травня 2015 року, вартість виконаних робіт автомобіля марки ВАЗ 21099, реєстраційний номер знак НОМЕР_1, становить 47030,00 гривень (а.с. 101-102).

Позивачем сплачено 47 030,00 грн. за актом № 385 від 12 травня 2015 року (а.с.100).

Стаття 129 Конституції України передбачає, що однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен при вирішенні питань щодо його цивільних прав і обов'язків або встановленні обґрунтованості будь якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частина четверта статті 61 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому постанова Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2015 року, що набрала законної сили 05 травня 2015 року, є обов'язковою для суду при розгляді даної цивільної справи.

У відповідності до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частин першої-другої статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Частинами першою-другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, як зазначено у частині п'ятій статті 1187 Цивільного кодексу України.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

У пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом достовірно встановлено, що позивач є власником транспортного засобу марки ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Саме відповідач порушив Правила дорожнього руху України, тому постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2015 року, що набрала законної сили 05 травня 2015 року, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, проте провадження в справі про адміністративне правопорушення закрито у зв'язку із закінченням строку, передбаченого частиною четвертою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно абзацу 3 пункту 3 частини першої статті 988 Цивільного кодексу України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Стаття 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначає, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У судовому засіданні встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Галицька» було сплачено позивачу страхове відшкодування у розмірі 21 838,40 грн. згідно висновку № 008 з врахуванням зносу на замінні запчастини та в тому числі послуга евакуатора в розмірі 780,00 грн., що також не оспорюється сторонами.

Згідно висновку № 008 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку, складеного 29 січня 2015 року, вартість матеріального збитку (шкоди), завданого власнику пошкодженого автомобіля марки ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на 29 січня 2015 року складає 21 686,40 грн. (а.с. 58-71).

Даний звіт був проведений судовим експертом-автотоварознавцем, який має кваліфікацію судового експерта-автотоварознавця з правом проведення автотоварознавчих експертиз.

Таким чином, висновок експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку був проведений особою, яка має право здійснювати автотоварознавчі експертизи, тому даний звіт є належним та допустимим доказом завданої матеріальної шкоди позивачу.

Підстав сумніватися у правильності даного звіту суд не вбачає.

З наведених підстав суд не приймає до уваги рахунок та акт виконаних робіт №385 від 12 травня 2015 року.

За таких обставин, враховуючи те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів завдання матеріальної шкоди у сумі 47 300,00 грн., фактичний розмір завданої матеріальної шкоди не перевищує розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди.

Частинами першою-другою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частина третя статті 23 Цивільного кодексу України передбачає, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно роз'яснень, що містяться у пункті 9 вказаної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає, що дорожньо-транспортна пригода та пошкодження транспортного засобу позивача призвели до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих та виробничих зв'язків, нервової напруги та переживань щодо втрачених якостей автомобіля, в порушенні його права нормально користуватись автомобілем, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При визначенні розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд керується засадами розумності, виваженості та справедливості, як того вимагає стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховує характер та обсяг душевних страждань, що зазнав позивач, важкість вимушених змін в житті позивача, характер додаткових зусиль для організації його життя, тому вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у сумі, яка за переконанням суду, становить 2 000 грн.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, то суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 79 Цивільного процесуального кодексу України, до судових витрат, серед інших, належать і витрати на правову допомогу.

Частинами першою-другою статті 84 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно з частиною першою статті 56 Цивільного процесуального кодексу України, правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Згідно зазначеної норми склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах встановлюється Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Виходячи з аналізу змісту статей 84, 88 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач приймав участь у судових засіданнях особисто, позивач не надав жодних доказів про укладення договору з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, оплату послуг за надання правової допомоги.

Таким чином, суд вважає, що у стягненні витрат на правову допомогу слід відмовити.

Суд першої інстанції, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, підлягають частковому задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції при вирішенні спору.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 жовтня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий П.І. Проскурніцький

Судді: М.Д. Горейко

Л.В. Ясеновенко