Постанова № 63072579, 25.11.2016, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 805/487/16-а

Провадженя№ 2-а/266/48/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2016 року м.Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Пантелєєва Д.Г., за участі секретаря Циганкової М.М., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Лещенко М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної Прикордонної служби, третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Донецького обласного військового комісаріату, про зобов'язання вчинити певні дії та виплатити одноразову допомогу інваліду війни,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2016 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, Державної Прикордонної служби, третьої особи на стороні позивача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Донецького обласного військового комісаріату, про зобов'язання вчинити певні дії та виплатити одноразову допомогу інваліду війни.

Ухвалою від 26.04.2016 року справу передано до провадження Приморського районного суду м. Маріуполя.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що він 06.11.2014 року отримав посвідчення інваліду війни 3-ої групи, що підтверджується копією посвідчення від 06.11.2014 року та копією довідки МСЕК №496516. На початку вересня 2015 року він дізнався про встановлену законом одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму. Вище вказана інвалідність отримана ним в результаті поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби в Республіці Афганістан. Не зважаючи на його звернення по виплаті одноразової допомоги, відповідач добровільно своїх зобов'язань не виконує, чим порушує його право на отримання допомоги. Просив суд зобов'язати відповідачів виплатити на його користь одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні з викладених в позові та додаткових поясненнях до позову, підставах.

Представник позивача, ОСОБА_2, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Пояснила суду, що спірні правовідносини з Міністерством оборони України в позивача виникли 22.09.2015 року після відмови в виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду війни та пере направленням до АДПС України, що вважає неправомірним, оскільки ОСОБА_1 був призваний на військову службу Міністерством оборони СРС, тому вважає, що Міністерство оборони України мало розглядати його заяву про виплату допомоги. Також зазначила, що при ухваленні постанови суд має звернути свою увагу на те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в Україні з 01.05.2016 року по 30.11.2016 року встановлений на рівні 1450 грн. Просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням встановленого прожиткового мінімуму.

Представник відповідача, Міністерства оборони України, Пономаренко В.І., в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду клопотання, в якому просив суд провести судове засідання за його відсутності, врахувати заперечення проти позовної заяви та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Лещенко М.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги в частині стягнення з АДПС України не визнав. Пояснив, що ОСОБА_1 проходив військову службу в 1984 - 1986 роках в прикордонних військах КДБ СРСР. На момент розгляду позову не має жодного нормативно - правового акту, який би визначив АДПСУ як правонаступника Прикордонних військ КДБ СРСР, а також надавав повноваження сплачувати одноразову матеріальну допомогу військовослужбовцям Прикордонних військ КДБ СРСР. Тому АДПСУ не може виходити за межі даних їй повноважень та розглядати документи ОСОБА_1 з вирішенням питання по сплаті йому одноразової грошової допомоги. Також зазначив, що позивач проходив військову службу в складі військової частини 2099, яка входила до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР, який після розпаду СРСР перейшов до юрисдикції Російської Федерації. АДПСУ є правонаступником Західного прикордонного округу КДБ СРСР. В позові не міститься жодних доказів протиправності рішень дій чи бездіяльності АДПСУ, тому в частині позову про стягнення з АДПСУ просить відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи, Донецького обласного військового комісаріату, в судове засідання не з'явився, наддавши на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності. В наданих до матеріалів справи запереченнях вважає позовні вимоги до Міністерства оборони не обґрунтованими, оскільки позивач проходив військову службу в прикордонних військах КДБ СРСР, тому всі випали йому провадились за рахунок коштів, виділених на діяльність прикордонної служби, тому протиправних дій Міністерство оборони та Донецький обласний військовий комісаріат в відношенні

Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного:

Встановлено, що позивач був звільнений з військової служби 26 травня 1985 року, є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІІ групи, приймав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан з 28.11.1984 року по 26.05.1986 року, що підтверджується довідкою Маріупольського об'єднаного міського військового комісаріату від 10.12.2015 року №240, копіями посвідчень та військового квитка позивача.

06.11.2012 року позивача визнано з 06.11.2012 року інвалідом ІІІ групи у зв'язку із пораненням та контузією, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 08.11.2012 року серії 10 ААБ №375556.

Таким чином позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від №975 від 25.12.2013 року у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Відповідно пункту 11 Порядку позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони, які той направив відповідача - розпорядника бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності.

Міністерство оборони України не визнало право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІІ групи у зв'язку із пораненням та контузією, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується вих. Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/6/2243 від 22.09.2015 року.

Крім цього, позивач звертався до Адміністрації Державної прикордонної служби України для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, але йому у цьому також було відмовлено, на що слід зазначити наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XIIвизначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 ст.16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 ст.16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІI групи.

Постановою КМ України від 25 грудня 2013 року №975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІI групи.

З огляду на те, що інвалідність позивачу була встановлена 15 вересня 2014 року, прихожу до висновку, що Міністерство оборони України при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися п. 6 Порядку, затвердженого Постановою 25 грудня 2013 року № 975.

Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач Міністерство оборони України, як суб'єкт владних повноважень, не спростував доводи позивача.

Що стосується вимог заявлених позивачем до Адміністрації Державної прикордонної служби України то в них слід відмовити, оскільки законодавцем передбачено при рівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України та законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства Оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання.

Вказане підтверджується практикою викладеною в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 року.

Адміністрація Державної прикордонної служби України жодним чином права позивача не порушила, а тому у задоволенні позовних вимог до неї слід відмовити.

Враховуючи викладене вище, прихожу до висновку про задоволення вимог позивача про визнання дій Міністерства оборони України щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності неправомірними.

Таким чином, на Міністерство оборони України повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а не стягнути її недоплачену частину.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 року по справі 2-а-1626/12/1370, де зазначено, що документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст. 9, 11, 69-71, 86, 99, 158-163, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКП НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

У задоволенні позовних вимог до Адміністрації Державної прикордонної служби України відмовити.

Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Маріуполя в 10-денний строк з дня його проголошення, а особою, у відсутність якої ухвалено рішення - у той самий строк з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після спливу строку подачі апеляційної скарги. В разі подачі апеляційної скарги постанова, якщо вона не скасована, набуває законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Пантелєєв Д. Г.