Рішення № 63070350, 22.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №311/4089/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Носик М.А.

Провадження №22-ц/778/4120/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

секретаря Мельник З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5, про визнання договору емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2015 року до суду звернулася ОСОБА_3 із вказаним позовом, який уточнивши обґрунтовувала тим, що згідно з рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 13 січня 2014 року, за нею визнано в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, померлої 21 січня 2012 року, право власності на земельну ділянку площею 4,49 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області, що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП №047982, виданого 08 жовтня 2002 року на підставі розпорядження голови Василівської районної державної адміністрації від 26 червня 2002 року №360, зареєстрованого в книзі реєстрації Державних актів за №2263.

06 вересня 2007 року між ОСОБА_6 та приватним підприємцем ОСОБА_5 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,49 га, зареєстрований 23 січня 2008 року у Василівському районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826600030. Під час укладання Договору оренди, шляхом усних переговорів між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були досягнуті наступні домовленості, а саме, договір укладений терміном на 10 років.

Згідно листа з Управління Держземагенства у Василівському районі Запорізької області станом на 31 жовтня 2012 року перереєстрацію або розірвання зазначеного договору оренди землі не зареєстровано у книгах реєстрації договорів оренди землі.

17 квітня 2009 року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був укладений договір встановлення емфітевзису земельної ділянки площею 4,49 га, яка належала ОСОБА_6, за яким остання передала ОСОБА_4 право на невизначений строк володіння та право цільового користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Вказаний договір емфітевзису був посвідчений ОСОБА_7 JI.M., приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області.

Таким чином, ОСОБА_6 з різними особами було укладено майже одночасно два договори на належну їй земельну ділянку площею 4,49 га.

Позивачка вважає, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договір встановлення емфітевзису земельної ділянки не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки його було укладено на час дії іншого договору, перереєстрацію або розірвання якого не зареєстровано у книгах реєстрації договорів оренди землі.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним договір встановлення емфітевзису, укладений 17 квітня 2009 року між ОСОБА_6, яка померла 21 січня 2012 року, та ОСОБА_4, земельної ділянки площею 4,49 га, яка належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП №047982, виданого 08 жовтня 2002 року на підставі розпорядження голови Василівської РДА від 26 червня 2002 року №360, зареєстрованого в книзі реєстрації Державних актів за №2263, який був посвідчений ОСОБА_7, приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області; зобовязати ОСОБА_4 повернути належну ОСОБА_3 на підставі рішення Василівського районного суду Запорізької області від 13 січня 2014 року, земельну ділянку площею 4,49 га розташовану на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_4, не погоджуючись із рішенням суду в частині визнання договору неукладеним, подав апеляційну скаргу, в якій зазначав про неповне зясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить суд змінити рішення суду першої інстанції виключивши з мотивувальної частини висновки суду щодо визнання договору емфітевзису неукладеним та їх нормативне обґрунтування, в позові відмовити у звязку із безпідставністю позовних вимог.

Особи, що беруть участь у справі, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки) (а.с.183,190.191).

Третя особа ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_4 не зявилися до апеляційного суду, причини неявки в судове засідання не повідомили.

Відповідач ОСОБА_4 приймає участь в суді апеляційної інстанції через свого представника.

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 303-1, 305 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників апеляційного розгляду, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір емфітевзису не може бути визнаний недійсним, оскільки він фактично не є укладеним, в звязку із нездійсненням його державної реєстрації.

Однак, такий висновок зроблено судом без належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обовязків сторін, належної оцінки наданих ними доказів.

Встановлено, що 17 квітня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 укладено договір встановлення емфітевзису, за умовами якого відповідачу було надано право на невизначений строк володіння та право цільового користування земельною ділянкою площею 4,49 га, розташованою на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області, для сільськогосподарських потреб, зберігаючи за собою право розпорядження нею (а.с.16-17).

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 13 січня 2014 року, що набрало законної сили, визнано за ОСОБА_3 право власності у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6, померлої 21.01.2012 року, на земельну ділянку площею 4,49 га, для ведення сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області (а.с.5-6).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.02.2014 року ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (а.с.7).

Згідно із свідоцтвом про зміну імені серії І-ЖС №005406 від 07.05.2014 року відповідач змінив прізвище з «Чернов» на «Кіраль» (а.с.38).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору емфітевзису, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Відповідно до норми ч. 1 ст.407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно з п.5.6 договору встановлення емфітевзису від 17.04.2009 року цей договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення ( а.с.17).

Договір емфітевзису спірної земельної ділянки виконаний на спеціальному бланку нотаріального документа і посвідчений приватним нотаріусом , містить підписи сторін та має мокру печатку ( ч. 2 ст.209 ЦК України).

Тобто, названий договір не можна визнати нікчемним, оскільки він є оспорюваним,.

Вирішуючи спір та вказуючи про укладення правочину з моменту його державної реєстрації, районний суд всупереч ст.. 212-214 ЦПК України залишив поза увагою умови спірного договору та не перевірив їх у взаємозвязку із положеннями законодавства, що стосуються моменту укладення договору в результаті досягнення згоди щодо всіх істотних його умов, шляхом складення і підписання договору.

З мотивів викладених вище колегія суддів приходить до висновку, що договір встановлення емфітевзису від 17.04.2009 року вважається укладеним.

Вирішуючи спір щодо визнання договору встановлення емфітевзису від 17.04.2009 року недійсним, судова колегія виходить з наступного .

Відповідно до ч. 1 та ч.5 ст.102-1 Земельного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно ст..203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч. 3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Оскільки спірний договір встановлення емфітевзису стосується прав та інтересів позивача, остання відповідно до положень ст. ст. 15, 16, 215 ЦК України має право оспорювати його в судовому порядку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Разом із тим цивільні права та обовязки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Встановлено, що 06 вересня 2007 року між ОСОБА_6 та приватним підприємцем ОСОБА_5 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 4,49 га, зареєстрований 23 січня 2008 року у Василівському районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 040826600030. Під час укладання Договору оренди, шляхом усних переговорів між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були досягнуті наступні домовленості, а саме, договір укладений терміном на 10 років.

Згідно листа з Управління Держземагенства у Василівському районі Запорізької області станом на 31 жовтня 2012 року перереєстрацію або розірвання зазначеного договору оренди землі не зареєстровано у книгах реєстрації договорів оренди землі.

17 квітня 2009 року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був укладений договір встановлення емфітевзису земельної ділянки площею 4,49 га, яка належала ОСОБА_6, за яким остання передала ОСОБА_4 право на невизначений строк володіння та право цільового користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Вказаний договір встановлення емфітевзису був посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що в державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» підписаний сторонами 17.04.2009 року договір встановлення емфітевзису не зареєстрований.

Відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру», який у силу ст. 106 Конституції України є обовязковим до виконання на території України, на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обовязок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, ст.182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.

Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України не передбачено відстрочення дії ст. 182 цього Кодексу до прийняття вищезазначеного Закону.

Закон України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (набрав чинності 3 серпня 2004 року) у ст. 3 передбачав, що речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обовязковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом.

Частиною 5 статті 3 цього Закону ( в редакції чинній час укладання спірного договору) передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до ст.. 4 названого Закону обовязковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав. Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів ( ч.ч.1,2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відтак, посилання апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 на те, що спірний договір не підлягав державній реєстрації внаслідок того, що ст.. 182 ЦК України не діяла, оскільки не було передбаченого на законодавчому рівні порядку реєстрації речових прав, є неприйнятними.

З мотивів, викладених вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки договір встановлення емфітевзису був укладений під час дії договору оренди цієї ж земельної ділянки від 06.09.2007 року, тобто без вирішення питання про припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки, а також не пройшов державної реєстрації, як того вимагали положення ст.ст. 3,4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оспорюваним правочином порушене право власності позивачки, тому наявні підстави для визнання договору встановлення емфітевзису недійсним та повернення земельної ділянки у власність позивачки.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

«Визнати договір встановлення емфітевзису, укладений 17 квітня 2009 року між ОСОБА_6, померлої 21 січня 2012 року, та ОСОБА_4 земельної ділянки площею 4,49 га, яка належала ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП №047982, виданого 08 жовтня 2002 року на підставі розпорядження голови Василівської районної державної адміністрації від 26 червня 2002 року №360, зареєстрованого в книзі реєстрації Державних актів за №2263, посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу ОСОБА_7 недійсним.

ОСОБА_9 (ОСОБА_8) ОСОБА_10 повернути ОСОБА_3 земельну ділянку площею 4,49 га, розташовану на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області»

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

ОСОБА_2