Рішення № 63063359, 29.11.2016, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/1006/2016

130/1970/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Саландяк О.Я.;

секретаря Райчук Б.А.,

з участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Жмеринка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням, відчуження земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 26.08.2016 року звернувся до Жмеринського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_2 із вимогами щодо визнання відсутності спільної сумісної власності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будинок та інше майно за адресою АДРЕСА_1; визнати пропущеним строку позовної давності на поділ будь-якого майна, двох будинків, теплиці між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за цією адресою. Згідно поданої заяви від 11.10.2016 року у судовому засіданні змінив предмет позову, подавши нову редакцію позовної заяви (а.с. 24) до ОСОБА_2, у якій просив позбавити ОСОБА_2 права на користування будь-яким приміщенням за адресою по АДРЕСА_1, визнати відчуженою земельну ділянку за цією адресою, що надана ОСОБА_2 для будівництва житлового будинку на свою користь. Позов мотивований тим, що згідно довідки з Жмеринського райсектора ОСОБА_2 знята з реєстрації за цією адресою. Згідно заочного рішення Жмеринського суду припинено право власності ОСОБА_2 на знищений будинок. Згідно довідки сільської ради с.Сербинівці - правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку - відсутні. Згідно будівельного паспорту земельна ділянка надавалась ОСОБА_2 під забудову нового будинку. Згідно ст. 381 ЦК України - у разі відчуження житлового будинку вважається відчуженою вся земельна ділянка.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, суду пояснив, що відповідачка ОСОБА_2 - його колишня дружина, із якою він перебував у шлюбі з 1993 по 2012 рік, та яка у 2012 році його покинула, створила нову сім»ю, однак продовжує «заважати йому жити», навідуючись до будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 вказана у будівельному паспорті як особа, якій виділено земельну ділянку для будівництва будинку у 1993 році, що не свідчить про наявність у неї державного акту на вказану земельну ділянку. Право власності ОСОБА_2 на старий будинок припинено. Будівництво нового будинку здійснював позивач після 2012 року, тобто ОСОБА_2 у ньому ніколи не проживала. Будинок складається з житлового будинку, сараю, хліву, теплиці. Позивач ОСОБА_1 дійсно звертався із позовом до суду у якому просив позбавити ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1, із тою метою, щоб зняти її з реєстрації. На даний час ОСОБА_2 знята з реєстрації у вказаному будинку, однак вважає себе там зареєстрованою та продовжує порушувати його права, так як навідується до будинку. Позивач вважає, що ОСОБА_2 знята з реєстрації, так як він особисто знімав її з реєстрації. Доказом порушення його права є відомості про внесення до ЄРДР кримінального провадження відносно ОСОБА_2 за фактом незаконного проникнення до житла ОСОБА_1 Рішенням Жмеринського міськрайонного суду від 24.03.2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено із тих підстав, що ОСОБА_2 зареєстрована в житлі та причини її відсутності є поважними, а також тому, що він не є власником житла. На даний час він так само не є власником житла та інших приміщень, однак він користується будинковолодінням. ОСОБА_2, вже будучи знятою з реєстрації продовжує «заважати йому жити», а тому він звернувся із позовом про відновлення його порушеного права та позбавлення ОСОБА_3 права користування будь-яким приміщенням за вказаною вище адресою, тобто, щоб ОСОБА_2 не приходила до нього, так як вона є абсолютно сторонньою йому людиною. Тому даний позов заявлений з інших підстав. Щодо вимоги про визнання відчуженою земельної ділянки по АДРЕСА_1 на свою користь, то пояснив, що дана вимога ним заявлена на підставі ст. 381 ЦК України, яка стверджує, що у разі відчуження житлового будинку вважається відчуженою вся земельна ділянка. При цьому він вважає, що за рішенням Жмеринського міськрайонного суду від 20.01.2016 року припинено право власності ОСОБА_2 на знищений будинок за вказаною адресою. Поняття припинення права власності та відчуження він трактує як тотожні, а оскільки саме він зареєстрований та проживає у будинковолодінні по АДРЕСА_1, то вважає, що відчужити земельну ділянку за цією ж адресою слід саме на його користь. Просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2, будучи неодноразово належним чином та завчасно повідомленою про час та місце розгляду справи (а.с. 21, 31, 46, 52) в судове засідання не з'явилась, надала суду письмові заперечення (а.с. 37), у яких вказала, що із позовом ОСОБА_1 не згодна, вважає його безпідставним. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24.03.2014 року ОСОБА_1 було відмовлено в позові щодо позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 права користування жилим приміщенням за адресою АДРЕСА_1 та ухвалою від 15.08.2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд вказаного рішення у зв»язку із ново виявленими обставинами відмовлено. Просила справу розглядати у її відсутність. Заявою від 31.10.2016 року (а.с. 43) просила її раніше подані заперечення від 22.10.2016 року із додатками (а.с.32-35) не розглядати, як помилково подані.

Судом з врахуванням думки позивача ухвалено проводити судове засідання у відсутність відповідача, зважаючи, що сторона скористалась своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 158 ЦПК України заявляти клопотання про розгляд справи у її відсутність.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши докази, що містяться в матеріалах цивільної справи, судом встановлено наступні обставини та правовідносини, що випливають із встановлених обставин.

Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований в АДРЕСА_2 із 14.10.1992 року та згідно рішення апеляційного суду Вінницької області від 30.05.2013 року його шлюб із ОСОБА_5 (відповідачкою) розірвано (а.с.2- 2 зворот)

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 26.05.2016 року (а.с.5) позивач ОСОБА_1 пенсіонер, проживає в АДРЕСА_1. Жилий будинок, господарські споруди знаходяться в задовільному стані, в господарстві худоба, птиця відсутня. Джерелом існування є пенсія.

ОСОБА_1, згідно листа УПФ України у Жмеринському районі Вінницької області від 31.05.2016 року перебуває на обліку в управлінні з 14.08.2008 року та одержує пенсію за віком згідно ЗУ «Про загальнобов»язкове державне пенсійне страхування» (а.с.6)

Згідно довідки №7/8288 від 12.07.2016 року (а.с.7) Жмеринського міськрайонного відділу державної виконавчої служби, позивач ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по червень 2016 року сплатив на користь ОСОБА_2 на утримання дітей аліменти у сумі 4043,42 грн.

Із ксерокопії будівельного паспорту на забудову садиби в сільських населених пунктах України забудовнику (а.с.25), 1993 року, вбачається, що він видавався ОСОБА_5 в с.Сербинівці, земельна ділянка під забудову площею 0,66 га, яка виділена на підставі рішення виконкому Сербинівської сільської ради від 27.07.1993 року №19, за розпорядженням №268 від 11.10.1993 року дозволено її забудову. На земельній ділянці повинно бути збудовано житловий 1 поверховий будинок та надвірні будівлі: гараж, хлів, теплиця.

Згідно ксерокопії довідки № 49 від 01.02.2016 року Сербинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (а.с.26) ОСОБА_1 дійсно зареєстрований та проживає АДРЕСА_1. Правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку відсутні.

Згідно копії заочного рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20.01.2016 року (а.с.27), що набуло законної сили 08.02.2016 року, припинено право власності ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 60 кв.м та житловою площею 40 кв. м. по АДРЕСА_1 у зв»язку із знищенням.

Згідно відповіді Жмеринського районного сектору ДМС України у Вінницькій області ОСОБА_2 25.03.2016 року знята з реєстрації в с.Сербинівці Жмеринського району на підставі рішення суду у зв»язку із припиненням права власності на житловий будинок (а.с.28, 54)

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24.03.2016 року (а.с.50-54) та ухвали Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області (а.с.41) в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням відмовлено. Суд мотивував відмову тим, що ОСОБА_1 не є власником спірного житлового будинку АДРЕСА_1, позивачем не доведено, що він є повноважним наймачем спірного житлового приміщення за укладеним у встановленим порядком договору найму житла. Судом взято до уваги поважність причин тимчасової відсутості за місцем своєї реєстрації відповідачів з підстав їх постійної роботи та навчання у м.Києві, що згідно положень п.2 ч.2 ст.71 ЖК України є визначеним законом випадком збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на відповідний період усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Згідно повідомлення Жмеринської місцевої прокуратури від 12.08.2016 року №70-5408 вих-16, ОСОБА_1 повідомлено про внесення 12.08.2016 року до ЄРДР за №42016021130000021 кримінального провадження за попередньою правовою кваліфікацією за ст. 162 КК України за фактом незаконного проникнення до житла ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.55)

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у ст.ст.10 і 11 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтями 57 і 60 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно ч.З ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини гарантує кожній особі право на справедливий суд. Зокрема, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на судовий захист гарантується також і ст. 55 Конституції України.

Позов в цивільному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

Предмет позову - це матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.

Підстави позову - це обставини, що вказуються позивачем, з якими позивач, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу або правовідносини в цілому, що складають предмет позову.

Позивач стверджує та наполягає на розгляді питання щодо захисту його порушеного права ОСОБА_2, яке полягає у незаконному відвідуванні нею житла, де він мешкає по АДРЕСА_1 шляхом позбавлення її права на користування будь-яким приміщенням за вказаною адресою, а також визнання відчуженою на його користь земельної ділянки за вказаною адресою на підставі ст. 381 ЦК України, вважаючи припиненим право власності на житловий будинок за рішенням суду. Суд вважає, що за вказаних позивачем підстав позов, що розглядається є відмінним від позову, що вирішений рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24.03.2016 року, а тому підлягає розгляду по суті.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до роз»яснень, що містяться у п. 2 Постанови від 22 грудня 1995 року N 20 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», судам слід мати на увазі, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами: а) про визнання права власності на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння (а в передбачених законом випадках і від добросовісного набувача) чи відшкодування його вартості, про усунення інших порушень прав власника; б) про визначення порядку володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю; в) про поділ спільного майна або виділ з нього частки; г) про визнання недійсними угод про відчуження майна та дійсними - у випадках, передбачених ч. 2 ст. 47 ЦК, а також про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном; д) про переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності, на привілеєву купівлю цієї частки; е) про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню громадянину (зокрема: відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" підлягають передачі сім'ям наймачів квартири (будинки) та належні до них господарські споруди і приміщення; згідно п. 12 ст. 20, п. 1 ст. 21, п. 10 ст. 22 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідним категоріям цих громадян передаються у власність жилі приміщення тощо); є) про визнання недійсною угоди про відчуження квартири (будинку) з громадського житлового фонду з порушенням передбаченого ст. 15 Закону "Про власність" права наймача цього приміщення на придбання його у власність або про переведення на наймача прав і обов'язків набувача за цією угодою; ж) про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власника (включаючи й неодержані доходи); з) про виключення майна з опису. Судами розглядаються й інші позови, пов'язані з охороною права приватної власності. Відповідні положення щодо захисту права приватної власності поширюються також і на особу, яка хоча не є власником, але володіє майном з підстав, передбачених законом чи договором.

Стаття 381 ЦК України визначає поняття садиби як об'єкт права власності. Згідно норм вказаної статті садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином садибу можна визначити як певний цілісний майновий комплекс, покликаний забезпечувати житлові інтереси громадян та ведення ними побутово-господарської діяльності. Неодмінними елементами такого комплексу є належні на праві власності особі житловий будинок з допоміжними господарсько-побутовими будівлями та земельна ділянка, на якій вони розташовані, розміри якої виходять за межі цих будівель і дозволяють вести як мінімум допоміжне підсобне господарство. Правове значення визнання садиби самостійним об'єктом права власності полягає, зокрема, в тому, що в разі відчуження житлового будинку вважатиметься, що відчужується вся садиба, якщо інше прямо не передбачено договором або законом. Це означає, що в садибі головною річчю є житловий будинок, а інші складові елементи є його приналежністю (ст. 186 ЦК).

Таким чином, проаналізувавши вказані норми процесуального та матеріального права, суд приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_1 не правильно обрано спосіб захисту власних прав - визнання відчуженою земельну ділянку по АДРЕСА_1 що надана ОСОБА_2 для будівництва житлового будинку на свою користь, так як така вимога не ґрунтується на законі та не доведена у судовому засіданні належними та допустими доказами. Право власності на головну річ у садибі - житловий будинок не зареєстроване за позивачем чи відповідачем у встановленому законом порядку, а реєстрація позивача за вказаною адресою не дає йому підстав вважати, що і право на земельну ділянку, яка виділялась під будівництво будинку має перейти до нього на підставі ст. 381 ЦК Украни.

Суд відкидає та не бере до уваги вільне трактування тотожності позивачем понять відчуження та припинення права власності, та розцінює їх як припущення.

Таким чином в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання відчуженою земельну ділянку по АДРЕСА_1 що надана ОСОБА_2 для будівництва житлового будинку на свою користь слід відмовити.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про позбавлення права користування ОСОБА_2 будь-яким житловим приміщенням по АДРЕСА_1, то як вбачається із прохальної частини позову та пояснень позивача, він вважає, що ОСОБА_2, яка є йому сторонньою людиною, будучи знятою із реєстрації, «заважає йому жити», відвідуючи вказане домоволодіння, а тому він просить позбавити її права користування взагалі будь-яким примішенням за вказаною адресою.

Нормами діючого ЦК України передбачено захист порушених прав власника від посягання інших осіб (глава 29 ЦК України ст.386-394) Однак, як вказано позивачем він не є власником, а лише користувачем (володільцем) будинку, який побудований ним після 2012 року, не оформлений у встановленому законом порядку, та наміру здійснювати таке оформлення позивач на своє ім»я не має. Однак за вказаних обставин він не вважає будинок чужою річчю.

Відповідно до вимог ч.1 ст.317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч.1,2,7 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до вимог ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У відповідності до вимог ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно у п.34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 року №5, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином суд вважає, що ОСОБА_1 не довів суду належними та допустимими доказами підставності власного звернення до суду із позовом, що розглядається, у визначений ним спосіб та із вказаного ним предмету, так як право звернення із позовом про позбавлення права користування майном має лише власник або наймач цього майна та із метою зняття особи з реєстраційного обліку та лише у житлових приміщеннях, а тому у вказаній позовній вимозі слід відмовити.

Також суд відкидає та не бере до уваги як доказ порушення його прав відповідачкою ОСОБА_2 сам по собі факт внесення 12.08.2016 року до ЄРДР за №42016021130000021 кримінального провадження за попередньою правовою кваліфікацією за ст. 162 КК України за фактом незаконного проникнення до житла ОСОБА_4 та ОСОБА_2, оскільки вказані обставини можуть встановлюватись лише відповідним судовим рішенням, що прийняте за результатами розгляду відповідного кримінального провадження судом.

Згідно ухвали суду від 27.09.2016 року позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення, оскільки підстав для повного його звільнення від сплати судового збору при подачі позову до суду не вбачалось (а.с.19). Позивачем, при зміні предмету позову заявлено дві позовних вимоги, та надано клопотання про звільнення його від оплати збору, як це зробив суддя в іншій справі, на підставі наданих до позову доказів, які свідчать про відсутність у позивача будь-яких доходів. Загальний розмір судового збору, яким підлягає оплаті позов ОСОБА_1 складає 1653, 60 грн.

У судовому засіданні із пояснень позивача вбачається, що він отримує пенсію у розмірі 1130 грн., із якої сплачує аліменти на утримання неповнолітньої дочки.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати. Враховуючи те, що позивач має доходи, підстав для повного звільнення його від сплати судового збору при розгляді справи, суд не вбачає. Однак, приймаючи до уваги те, що розмір доходів позивача не дає йому можливості у повному розмірі сплатити судовий збір, суд вважає необхідним зменшити розмір належних до оплати судових витрат до суми 551,20 грн., які стягнути із позивача ОСОБА_1 на користь держави на підставі ст.88 ЦПК України.

Враховуючи викладене, керуючись п.2 Постанови від 22 грудня 1995 року N 20 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», ст.ст. 3, 15, 16, 182, 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст.70, 72, 150, 156 ЖК України, ст. 5, 8, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 74, 82, 88, 209, 210, 212-214 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням, відчуження земельної ділянки - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканця АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь держави 551 (п»ятсот п»ятдесят одну гривню) 20 копійок судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строків на його оскарження.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області, а особою, що була відсутня при його ухваленні - у цей же строк з часу отримання копії судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 30.11.2016 року.

Суддя /підпис/

Копія вірна.

Суддя

Секретар