Постанова № 63059597, 14.11.2016, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 806/660/16

2-а/296/328/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2016 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира в складі:

головуючого судді Галасюка Р.А.,

при секретарі - Могилевець В.С.,

розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить визнати протиправними дії Міністерства оборони України, щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги за інвалідністю та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову допомогу за інвалідністю в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, а саме - 182700,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуваючи на військовій службі з 21.08.2014р. по 11.09.2015р. у в/ч ПП В-1611 м. Костянтинівка, 28 січня та 10 лютого 2015р., під час виконання службових обов'язків в ході проведення заходів антитерористичної операції, під час обстрілу отримав численні травми.

Згідно заключень військово-лікарської та медико-соціальної експертної комісій, внаслідок одержаних поранень позивачу присвоєно інвалідність третьої групи, про що 14 вересня 2015р. Управлінням праці та соціального захисту населення Житомирської РДА видано відповідне свідоцтво (серія НОМЕР_2).

Міністерство оборони України відмовили йому у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у відповідь на його звернення.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про відкладення слухання справи, однак причини неявки судом визнані не поважними.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з відповідною заявою про призначення допомоги та необхідним комплектом документів позивач звернувся до уповноваженої установи Міністерства оборони України.

Так само, відповідачем та третьою особою у справі не заперечується і той факт, що за наслідками розгляду такої заяви, прийнято рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги, більше того, про виділення розпорядником бюджетних коштів та направлення їх до військової частини для проведення виплати.

Водночас, безпосередню виплату допомоги позивачу зупинено.

Даний факт також, встановлено ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду в даній справі від 08 серпня 2016р.

Відтак, предмет спору у даній справі зводиться до того, чи мав право відповідач в особі своїх структурних одиниць зупиняти виплату лише за наявності факту проведення службового розслідування щодо обставин одержання поранень та передачі таких документів до правоохоронних органів.

Порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а також підстави виникнення права на її одержання та види такої допомоги встановлено статтями 16-164 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до якого одноразова грошова допомога- це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

У відповідності до підпункт 4 пункту 2 ст.16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно підпункту б) пункту 1 ст.162 Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Відповідно до пунктів 2, 3, 6 ст.163 Закону, у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.

Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Стаття 16-4 Закону містить виключний перелік підстав, за якими допомога не призначається та не виплачується, серед яких пункт г), на який посилається відповідач: подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналізуючи в системному зв'язку вищенаведені норми, суд приходить до висновку, що призначення та виплата одноразової грошової допомоги ніяким чином не повинні залежати від волі відповідача, оскільки відповідне право на одержання такої допомоги виникає на підставі і виключно Закону, за наявності факту одержання інвалідності військовослужбовцем при виконанні ним обов'язків військової служби.

На відповідача лише покладено обов'язок як органу виконавчої влади забезпечити нарахування допомоги та організувати її виплату особі.

Виключення становлять перелічені в ст. 164 Закону обставини за нявності яких (обов'язково на момент признечення або виплати допомоги) допомога не виплачується, кожна з таких обставин становить окремий склад злочину (кримінального правопорушення) або адміністративного проступку.

Більше того, підпункт г) пункту 1 ст.164 Закону, на який посилається відповідач, містить формулювання «завідомо неправдивих відомостей», відповідно, вина за таке правопорушення може бути лише у формі умислу.

Відтак, слушним є довод позивача в позові, що ч. 3 ст.277 Цивільного кодексу України закріплює презумцію добропорядності особи, а в свою чергу ст.62 Конституції України визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, допоки її вину не буде доведено у законному порядку.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відтак, відповідач позбавлений повноважень підміняти судові органи, та в своїх інтересах, з метою порушення майнових прав позивача, вирішувати питання доведеності вини та не виплачувати гарантовану державою грошову допомогу.

Єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою діянь, перелічених в ст.164 Закону, що виключають виплату допомоги, є вирок суду, або постанова про накладення адміністративного стягнення, якими встановлено вину особи, та які вступили в законну силу.

В адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача (ч. 2 ст. 71 КАСУ).

Разом з тим, у даній справі, відповідачем не доведено наявності підстав, які б зумовлювали правовмірність його дій, так само і не доведено протиправності дій позивача.

У відповідності до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Механізм призначення та виплати одноразової грошової допомоги встановлено відповідним Порядком, затврердженим постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2013р. №975.

Так, згідно пунктів 12, 13 Порядку, призначення і виплата одноразової грошової допомоги здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, в яких передбачено проходження військової служби (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

При визначенні бездіяльності відповідача протиправною, суд виходить з того, що ані вищевказаний Закон, ані спеціальний Порядок, що визначає механізм виплати допомоги, не містять положень щодо можливості зупинення такої виплати, водночас містять конкретні строки проведення такої виплати.

Судом встановлено, що на офіційний запит позивача від 27.11.2015р. до командувача високомобільних десантних військ України, повідомлено, що Департаментом фінансів МО України листом від 05.11.2015р. №248/3/6/3250 вказано призупинити йому виплату одноразової грошової допомоги за інвалідністю.

На безпосередній запит позивача до Департаменту фінансів МО України, відповідач листом від 17.12.2015р. №248/3/6/2682/3951 аналогічно повідомив про призупинення виплати до одержання документів з прокуратури, за якими буде визначено, чи підтверджується факт підробки.

У відповідь на скаргу позивача від 01.02.2016р. щодо незаконних дій відповідача з невиплати належної йому допомоги, військова прокуратура Донецького гарнізону листом від 25.02.2015р. №813вих-16 також повідомила про нарахування позивачу 182 700,00грн. грошової допомоги та зазначила, що не має повноважень зобов'язати відповідача виплатити нараховану йому грошову допомогу, вказавши, що за захистом його майнових прав, необхідно звернутись до суду.

Суд також звертає увагу, що саме кримінальне провадження за фактом начебто підробки документів невстановленими особами відкрито лише 13.02.2016р., хоча ще за три місяці до цього 05.11.2015р. Департамент фінансів МО України листом №248/3/6/3250 вказав військовій частині польова пошта В4745 призупинити виплату допомоги до одержання документів з прокуратури.

Право на одержання такої допомоги виникло у позивача в момент присвоєння лікарською комісією йому інвалідності на підставі імперативного положення ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, стан здійснення досудового розслідування фактової справи відносно начебто підробки документів, не є тією обставиною в розумінні ст.156 КАС України, що унеможливлює проведення судового розгляду у даній справі та прийняття законного рішення у ній.

Оскільки досудове слідство позбавлено повноважень встановлювати вину особи, такою прерогативою наділений виключно суд.

Відтак, для застосування п. г) ст.16-4 Закону необхідною умовою є встановлення вини особи в момент розгляду відповідачем заяви про призначення допомоги.

Крім того, суд звертає увагу також і на процесуальну поведінку відповідача та третьої особи у даній справі, що має всі ознаки зловживання процесуальними правами.

Так, останні шість раз без поважних причин не з'являлись за судовими викликами, проігнорували два судових запити (а.с. 40, 42) відносно витребуваних документів.

Така поведінка однозначно свідчить про умисне затягування ними розгляду даної справи, в тому числі шляхом ініціювання питання зупинення провадження у справі.

В даному випадку суд виходить з положень ст.122 КАС України, де зазначено, що адміністративна справа повинна бути розглянута протягом не більше місяця з дня відкриття провадження у справі.

На думку суду строк розгляду даної справи з 26 квітня 2016р. є надмірним, таким, що порушує майнові права позивача, а тому суд повинен протидіяти таким порушенням.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відтак, сам по собі факт проведення службового розслідування, або навіть існування кримінального провадження, тим більше, що і таке розслідування і кримінальне провадження є фактовими, не можуть слугувати підставами невиплати гарантованої державою виплати.

Визначаючи розмір одноразової допомоги в 182 700,00грн., що підлягає до виплати відповідачем позивачу, суд враховує, що на момент присвоєння інвалідності та звернення позивача за призначенням допомоги, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1 218,00грн. (1 218,00грн.*150= 182 700,00грн.).

Враховуючи викладене вище, прихожу до висновку про задоволення вимог позивача про визнання дій Міністерства оборони України щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності неправомірними.

На Міністерство оборони України повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а не стягнути її недоплачену частину.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного суду України від 30 січня 2003 року №3 рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, на думку Суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект та виключають повторні звернення громадянина-інваліда війни до суду щодо поновлення порушених прав, які підлягають захисту у цій справі. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст.9, 11,18, 69-71, 86, 99, 158-163, 183-2, 254 КАС України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати бездіяльність Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги протиправною.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на момент звернення, в розмірі 182700 (сто вісімдесят дві тисячі сімсот) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Р. А. Галасюк