Ухвала суду № 63058670, 24.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

24 листопада 2016 року м. Київ К/800/29351/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Головчук С.В., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У червні 2016 року громадян Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 24 травня 2016 року № 237-16 та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування вимог зазначав, що грудні 2015 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і 17 червня 2016 року Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області надіслало йому повідомлення від 16 червня 2016 року № 38 про відмову у наданні такого статусу через відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI) на підставі рішення Державної міграційної служби України від 24 травня 2016 року №237-16. Посилаючись на те, що рішення відповідача є необґрунтованим та незаконним, просив суд задовольнити позов.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року, позов задоволено. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 24 травня 2016 року №237-16 та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, Закону № 3671-VI. Вказує, що суд не дали належної правової оцінки обставинам справи та, зокрема, доводам відповідача про те, що мотиви, наведені позивачем у заяві про визнання його біженцем не дають підстав для надання йому такого статусу.

Згідно із пунктом 5 частини 5 статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Як встановлено судами, зміст оскаржуваного рішення свідчить про те, що при розгляді питання щодо надання позивачу статусу особи, яка потребує додаткового захисту відповідач погодився з висновками Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, а останній, в свою чергу, керувався нормами пункту 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI, в редакції Закону зі змінами станом на 29 листопада 2012 року, яким на той час передбачалось, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Таким чином, відповідачем при дослідженні обставин, з якими пункт 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, встановлювались лише ті обставини, які були закріплені в попередній редакції Закону № 3671-VI.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення Державна міграційна служба України не дослідила в повному обсязі підстави та обставини, з якими Закон № 3671-VI, в редакції чинній на час звернення позивача із заявою, пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а тому рішення відповідача від 24 травня 2016 року №237-16 не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню.

У касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав для скасування чи зміни судових рішень, а викладені в ній доводи перевірені судами і не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми процесуального права.

Наведене є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С.В. Головчук