Ухвала суду № 63058187, 28.11.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року № 876/7472/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.09.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради про визнання протиправним рішення, зобовязання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась в суд з адміністративним позовом до Луцької міської ради про визнання протиправним рішення від 27.04.2016 року №7/92 щодо надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП дозволу на розроблення проекту землеустрою для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на вул. Грабовського площею 0,085 га в м. Луцьку», зобовязання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що оскаржуваним рішенням порушено її право на частину земельної ділянки, що перебуває у її користування для обслуговування нерухомого майна площею 97,9 кв.м. по вул. Грабовського, 5-б в м. Луцьку, придбаного у відповідача 01.08.2012 року. Неодноразово зверталась до Луцької міської ради щодо дозволу на розроблення проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки для обслуговування вказаного нежитлового приміщення. Проте відповідач протягом трьох років вчиняє протиправні дії з неналежного розгляду наведеного клопотання.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.09.2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що оскаржуване рішення не порушує прав позивача.

З таким рішенням не погодився позивач ОСОБА_2, яка подала апеляційну скаргу, за якими просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою повністю задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у скарзі, оскільки вважає оскаржувану постанову незаконною й такою, що не відповідає обставинам справи, і винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При тому доводи апеляційної скарги є тотожними викладених в позовній заяві. Одночасно апелянт зазначає, що стороною відповідача 21.07.2016 року реалізовано оскаржуване рішення, а саме затверджено Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП проект землеустрою для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на вул. Грабовського 5 б площею 0,0823 га в м. Луцьку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.08.2012 року ОСОБА_2 придбала у Луцької міської ради нерухоме майно площею 97,9 кв.м. по вул. Грабовського, 5-б в м. Луцьку.

В квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до Луцької міської ради з клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування нерухоме майно.

Рішенням Луцької міської ради від 29.05.2013 року №41/50 відмовлено ОСОБА_2 відмовлено в надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення по вул. Грабовського, 5-б в м. Луцьку.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2013 року, яке набрало законної сили визнано протиправним та скасовано рішення Луцької міської ради від 29.05.2013 року №41/50.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.08.2015 року за примирення сторін закрито провадження у справі з приводу оскарження рішення Луцької міської ради №66/40 від 26.11.2014 року та затверджено умови примирення.

За умовами затвердженої судом угоди Луцька міська рада зобовязувалась розглянути на найближчій черговій сесії клопотання позивача про відведення ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою м. Луцьк, вул. Грабовського, 5-б. Загальний строк виконання відповідачем умов п. 2, 3 не повинен перевищувати 5 місяців із дня укладення угоди про примирення.

На виконання зазначеної угоди про примирення Луцькою міською радою ухвалено рішення №78/114 від 30.09.2015 року про скасування державного акт серії ІІ-ВЛ №000796 від 10.12.1997 року на право постійного користування житлово-експлутаційної контори №2 в м. Луцьку по вул. Грабовського земельною ділянкою розміром 0,1497 га.

27.04.2016 року Луцька міська рада ухвалила рішення №7/92 «Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на вул. Грабовського в м. Луцьку».

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що оскаржуване рішення не порушує прав позивача, оскільки на дані правовідносини розповсюджуються вимоги ч.2 ст.92 ЗК України, а не ст.120 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається та реалізується громадянами виключно у відповідності до закону.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та засобами, передбаченими Конституцією та законами України.

За змістом ч. І ст.143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста вирішують питання місцевого значення, віднесені законодавством до їхньої компетенції.

Згідно ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша).

У відповідності зі ст. 116 ЗК України громадяни і юридичні особи здобувають право власності й права користування земельними ділянками із земель державної, або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади, або органів місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень.

Стаття 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно із ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад (п.32).

Сторона відповідача не заперечує тієї обставини, що земельна ділянка площею 0,1497 га по вул. Грабовського, 5-б в м. Луцьку була надана в постійне користування для будівництва і обслуговування виробничих приміщень Житлово-експлуатаційній конторі №2 м. Луцька на підставі рішення Луцької міської ради від 27.11.1997 року №582, що стверджується і державним актом серії ІІ-ВЛ №000796 від 10.12.1997 року.

01.08.2012 року ОСОБА_2 придбала у Луцької міської ради нерухоме майно площею 97,9 кв.м. по вул. Грабовського, 5-б в м. Луцьку.

В квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до Луцької міської ради з клопотанням про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.12.2013 року, яке набрало законної сили визнано протиправним та скасовано рішення Луцької міської ради від 29.05.2013 року №41/50 щодо відмови ОСОБА_2 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення на по вул. Грабовського, 5-б в м. Луцьку площею 0,1175 га за рахунок земель міста, наданих у постійне користування.

Наведеним рішенням суду встановлено і цього не спростовує сторона відповідача, що технічна документація погоджена управлінням земельних ресурсів Луцької міської ради, головним архітектором м. Луцька, геодезичною службою управління містобудування та архітектури Луцької міської ради, службою містобудівного кадастру, управлінням Держкомзему у м. Луцьку, суміжними землекористувачами.

З матеріалів Технічної документації із землеустрою за 2012 рік та проектно-технічної документації до Державного акту на право постійного користування землею від 10.12.1997 року встановлено, що земельна ділянка, на якій розташоване придбане в 2012 році позивачем нежитлове приміщення в тому ж обсязі перебувала в користуванні у попереднього землекористувача і використовувалась для обслуговування нежитлових приміщень.

Договір купівлі-продажу від 01.08.2012 року, укладений між територіальною громадою м. Луцька в особі Луцької міської ради та ОСОБА_2, не містить жодних застережень щодо того, що земельна ділянка по вул. Грабовського, 5-б в м. Луцьку належить до земель садибної забудови.

Також відповідачем не доведено існування невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а тому суд вважає, що рішення про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, було прийнято, без зазначення обґрунтованих причин відмови, як того вимагає ч. 3 ст. 123 ЗК України.

На противагу наведеним доводам відповідача 27.04.2016 року Луцька міська рада ухвалила рішення №7/92 «Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на вул. Грабовського в м. Луцьку, орієнтовною площею 0,085 га».

21.07.2016 року реалізовано оскаржуване рішення, а саме затверджено Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП проект землеустрою для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на вул. Грабовського 5 б площею 0,0823 га в м. Луцьку.

За змістом ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно ч. 3 ст.415 ЦК України особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

Ця норма кореспондується з положеннями ч.2 ст.120 ЗК України, а саме визначено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частинами 1 і 6 ст.120 Земельного кодексу України також передбачено, що у разі набуття права власності на будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Згідно ч. І ст. 393 ЦК України правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З плану земельної ділянки призначеної для відведення під будівництво та обслуговування церковно-притчевого будинку Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП, виготовленого ПП «Землересурс» на виконання рішення Луцької міської ради за №7/92 від 27.04.2016 року необхідно зробити висновок в тому, що вказана земельна ділянка загальною площею 0,0823 га по вул. Габовського 5-б в м. Луцьку займає майже 2/3 частини земельної ділянки площею 0,1497 га наданої в постійне користування для будівництва і обслуговування виробничих приміщень Житлово-експлуатаційній конторі №2 м. Луцька.

Одночасно необхідно вказати на те, що вказана земельна ділянка загальною площею 0,0823 га по вул. Габовського 5-б в м. Луцьку накладається в більшій своїй частині на земельну ділянку площею 0,12 га, яка визначена за планом земельної ділянки по вул. Грабовського 5-б в м. Луцьку, виготовленого ТОВ «Містобуд-Луцьк» на замовлення ОСОБА_2 для обслуговування нежитлових будівель.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Тому колегія суддів вважає, що необхідно погодитись з доводами позивача стосовно того, що рішення Луцької міської ради від 27.04.2016 року за № 7/92 « Про надання Релігійній громаді Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на вул. Грабовського в м. Луцьку, орієнтовною площею 0,085 га» ухвалено з порушенням закону, оскільки порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо обрання способу захисту порушеного права, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовив позивачу в відновленні порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_2 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку визначеному законом.

Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За змістом вказаної правової норми вбачається, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи адміністративного органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

В судове засідання стороною апелянта подано клопотання про закриття провадження у даній справі, оскільки після постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення у даній справі, а саме 06.10.2016 року Релігійна громада Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме своє право постійного користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування церковно-притчевого будинку на вул. Грабовського в м. Луцьку, площею 0,0823 га.

Суд апеляційної інстанції вважає, що дане клопотання є обґрунтованим та підлягає до задоволення з наступних міркувань.

Частиною першою статті 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Оскільки після внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Релігійною громадою Преподобного Іова Почаївського УПЦ КП право постійного користування земельною ділянкою виник спір про право цивільне, апеляційний суд вважає, що захищати свої права та інтереси особи повинні у способи, визначені у статтях 152 Земельного кодексу України та 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, даний спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства, що виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження в справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 статті 203 КАС України встановлено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 203 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувану постанову необхідно скасувати та закрити провадження у даній справі.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.09.2016 року у справі №161/8584/16а та закрити провадження у даній справі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.П. Сапіга

Судді Н.Г. Левицька

ОСОБА_3

Повний текст виготовлено 29.11.2016р.