Ухвала суду № 63058061, 28.11.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 р. № 876/8478/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1

секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року про закриття провадження у справі №809/543/16 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АВАНТ-БАНК» ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання до вчення дій, -

В С Т А Н О В И В:

18.05.2016 ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АВАНТ-БАНК» ОСОБА_3 (далі-Уповноважена особа), просив визнати протиправним та скасувати рішення про визнання нікчемним договору банківського рахунку, укладеного 29.12.2015 за №РКО-Ф/15/26205010024992, між ОСОБА_2 та ПАТ «АВАНТ-БАНК» (далі-Банк), зобовязати Уповноважену особу надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі-Фонд) додаткову інформацію про ОСОБА_2 як вкладника, якому необхідно здійснити відшкодування за рахунок Фонду, згідно договору банківського рахунку від 29.12.2015 за №РКО-Ф/15/26205010024992.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2016 провадження у справі №809/543/16 закрито.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.10.2016 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації Банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм вказаного закону є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суду. Проте, ліквідація Банку здійснюється на підставі постанови Правління НБУ у рамках норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до спірних правовідносин, на думку апелянта, не можуть застосовуватись. Окрім того, Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є обєктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, на переконання апелянта, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з огляду на наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 29.12.2015 між ПАТ «АВАНТ-БАНК» (Банк) та ОСОБА_2 (Клієнт) укладено договір №РКО-Ф/15/26205010024992 банківського рахунку фізичної особи згідно з яким Банк відкриває Клієнту поточний рахунок №26205010024992 в гривнях та надає послуги розрахунково-касового обслуговування (а.с. 12-14).

25.03.2013 між ОСОБА_2 та ПАТ «АВАНТ-БАНК» укладено Договір №0450000348 про відкриття рахунку та обслуговування платіжної картки відповідно до пункту 1.1. якого Банк відкрив Клієнту рахунок №26257000010384 (а.с. 80).

Відповідно до виписки по особовим рахункам за 29.12.2015 ПП «БТІ Експерт» перерахувало на поточний рахунок позивача №26205010024992 грошові кошти у розмірі 51000,0 грн (а.с. 62).

15.01.2016 ОСОБА_2 перерахував кошти в розмірі 51000,00 грн. з власного поточного рахунку №26205010024992 на власний картковий рахунок №26257000010384, що підтверджується платіжним дорученням №1 (а.с. 16).

10.12.2015 Правління Національного банку України прийняло Постанову №878/БТ «Про віднесення ПАТ «АВАНТ-БАНК» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» (а.с. 39-42).

З матеріалів справи судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 29.01.2016 №44 «Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства «АВАНТ-БАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 29.01.2016 №96 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АВАНТ-БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.

23.02.2016 ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «АВАНТ-БАНК» з вимогою про видачу коштів, однак листом №823/9 від 25.02.2016 ОСОБА_2 повідомлено про нікчемність операції по перерахуванню коштів з рахунку юридичної особи на поточний рахунок №26205010024992, проведеної 15.01.2016 на суму 51000,00грн, з подальшим перерахуванням на картковий рахунок №296257000010384, згідно з пункт 7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с. 15).

Вказане стало підставою для звернення 18.05.2016р. ОСОБА_2 із позовом до суду.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. На спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Беручи до уваги позицію Верховного Суду України, суд прийшов до висновку про необхідність закриття провадження у даній адміністративній справі, так як вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, адже підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 3 ст.2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XII встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Згідно з ст.1 Закону України «Про банки та банківську діяльність» цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

На підставі постанови Правління Національного банку України №109 від 25.02.2016 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного Акціонерного Товариства «АВАНТ-БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №262 від 26.02.2016 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АВАНТ-БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку» та відповідно розпочато процедуру ліквідації ПАТ «АВАНТ-БАНК» з 26.02.2016 по 25.02.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «АВАНТ-БАНК» ОСОБА_3 на два роки з 26.02.2016 по 25.02.2018 включно (а.с. 38).

Таким чином, оскільки у даній справі ПАТ «АВАНТ-БАНК» на момент звернення позивача 18.05.2016р. з позовом до суду знаходився в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним, а предметом оскарження є протиправне, на думку позивача, рішення про визнання нікчемним договору банківського рахунку, укладеного 29.12.2015, та не включення позивача до списку вкладників як вкладника, якому необхідно здійснити відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір, який виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Так, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вже вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) вказала, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі №21-286а16.

З урахуванням вимог ст.244-2 КАС України вказана позиція Верховного Суду України є обовязковою для врахування судами при розгляді справ у подібних спорах.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Класична інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом у рішенні по справі «Сокуренко і Стригун проти України» та полягає у такому: «…Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».

Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

Так, у п.35 Рішенні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року Справа «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (Заява № 20347/03) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, № 18, сс. 17-18, пп. 35-36).

Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком судді суду першої інстанції, що спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 41, 160, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року про закриття провадження у справі №809/543/16 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді М.А. Пліш

ОСОБА_1

Повний текст Ухвали складено 29.11.2016р.