Ухвала суду № 63058055, 28.11.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року № 876/2205/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1,

секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року у справі №813/6434/15 за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «Дельта Банк» про визнання протиправними дій, зобовязання включити вкладника до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами й виплатити гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами,-

В С Т А Н О В И В:

15.12.2015 ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Фонду гарантування вкладів (далі - Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» ОСОБА_3 (далі Уповноважена особа), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «Дельта Банк» (лалі-Банк), просила визнати протиправними (неправомірними, незаконними) дії, а також скасувати рішення Уповноваженої особи та Фонду про нікчемність Договору банківського вкладу від 16.02.2015р. №006-13405-160215, укладеного між ОСОБА_2 та Банком, оформлене листом №8821/1786 від 23.09.2015 року», зобов'язати Уповноважену особу та Фонд включити ОСОБА_2 до переліку (реєстру) вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також виплатити ОСОБА_2 гарантовану Фондом суму відшкодування за Договором банківського вкладу №006-13405-160215 від 16.02.2015 року, укладеним між ОСОБА_2 та Банком.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2016 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.03.2016 та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позов. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на виконання умов договору банківського вкладу від 16.02.2015 №006-13405-160215 на банківський рахунок позивачки були внесені її грошові кошти в розмірі суми вкладу. На час укладення позивачкою договору банківського вкладу Банк не був визнаний неплатоспроможним. Внесення коштів на депозитний рахунок підтверджується випискою за договором позивачки за період з 16.02.2015 по 17.05.2015. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатив позивачці проценти, нараховані на її депозит. Жодних пільг чи переваг окремим кредиторам договір депозиту з позивачкою не передбачає. За рахунок депозитного внеску позивачки Банк отримав актив, яким користувався протягом строку депозиту. Вказані обставини судом першої інстанції враховано не було, тому рішення про відмову у задоволенні позову є помилковим.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представник Уповноваженої особи щодо поданої апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Фонд та Банк повноважних представників в судове засідання не забезпечили, належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін в судовому засіданні, на основі наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити з огляду на наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 16.02.2015 між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір №006-13405-160215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, сума вкладу - 7 915 доларів США, строком по 17.05.2015 включно, процентна ставка 5,5 відсотків річних.

На підставі постанови Правління Національного банку України №150 від 02.03.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 прийнято рішення №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», відповідно до якого з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду ОСОБА_3 Рішенням виконавчої дирекції Фонду №147 від 03.08.2015р. строк здійснення тимчасової адміністрації продовжено по 02.10.2015 включно (а.с. 60-64).

29.09.2015 ОСОБА_2 звернулась із заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, просила виплатити гарантовану Фондом суму відшкодування за Договором банківського вкладу №006-13405-160215 від 16.02.2015 та письмово повідомити про порядок отримання гарантованого відшкодування.

Листом №8821/1786 від 23.09.2015 ОСОБА_2 повідомлено про нікчемність Договору банківського вкладу (депозиту) №006-13405-160215 від 16.02.2015, відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с. 18).

Вказане стало підставою для звернення 15.12.2015р. ОСОБА_2 із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною 3 статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 №2343-XII встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Згідно з ст.1 Закону України «Про банки та банківську діяльність» цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

У пункті шостому частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 № 4452-VI зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Дельта Банк», Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 02.10.2015 №181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно та делеговано повноваження ліквідатора банку Уповноваженій особі Фонду ОСОБА_3 (а.с. 66).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вирішувала питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16 лютого 2016 року (справа № 21-4846а15) та вказала, що виходячи із системного аналізу частини третьої статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», пункту шостого статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі №21-286а16.

З урахуванням вимог ст.244-2 КАС України вказана позиція Верховного Суду України є обовязковою для врахування судами при розгляді справ у подібних спорах.

Таким чином, оскільки у даній справі ПАТ «Дельта Банк» на момент звернення позивача до суду 15.12.2015р. знаходився в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним, а предметом оскарження є протиправні, на думку позивача, дії та рішення Уповноваженої особи та Фонду щодо визнання Договору банківського вкладу від 16.02.2015 №006-13405-160215 нікчемним, а також не включення ОСОБА_2 до переліку (реєстру) вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, тому суд апеляційної інстанції доходить висновку, що спір який виник між сторонами, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Вказане не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Класична інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом у рішенні по справі «Сокуренко і Стригун проти України» та полягає у такому: «…Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».

Зазначена правова позиція дає можливість виділити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).

Так, у п.35 Рішенні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року Справа «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (Заява № 20347/03) Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія A, № 18, сс. 17-18, пп. 35-36).

Згідно з ч.1 ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 157, 160, 195, 196, 199, 200, 203, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року у справі №813/6434/15 за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «Дельта Банк» про визнання протиправними дій, зобовязання включити вкладника до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами й виплатити гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами, скасувати та провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді М.А. Пліш

ОСОБА_1

Повний текст Ухвали складено 29.11.2016р.