Ухвала суду № 63057969, 23.11.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 р. Справа № 876/3517/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В.,Святецького В.В.

за участі секретаря судового засіданняФедчук М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06.05.2016 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці Державної фіскальної служби про стягнення середнього заробітку у звязку з затримкою виконання рішення суду,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Волинської митниці Державної фіскальної служби про стягнення середнього заробітку у звязку з затримкою виконання рішення суду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2016 року відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати вищезазначену ухвалу та направити справу для провадження розгляду справи до суду першої інстанції.

У звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31.07.2014 року, яка скасована ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2014 року, а ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2015 року, в справі № 2а/0370/1498/12 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1, а також визнано протиправним та скасовано наказ Ягодинської митниці Державної митної Державної митної служби України від 03 березня 2012 року № 239-к «Про звільнення працівників митниці» в частині звільнення позивача з посади старшого інспектора сектору митного оформлення № 4 митного поста «Доманове» Ягодинської митниці 06.03.2012 року в звязку із скороченням чисельності працівників; поновлено на митних органах на рівнозначній посаді на Ягодинській митниці з 06 березня 2012 року; стягнуто з Ягодинської митниці на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 3556,82 грн. звернуто до негайного виконання та стягнуто на її користь суму в розмірі 61 635,41 грн., при цьому враховані виплата їй по безробіттю в розмірі - 25 082,03 грн.

Зі змісту позову вбачається, 27.10.2015 року наказом № 1171-о Державна фіскальна служба України Волинської митниці ДФС поновила ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора сектору митного оформлення № 4 митного поста «Доманове» Ягодинської митниці з 06.03.2012 року. При цьому, вважає, що за період з 01.08.2014 року по 27.10.2015 року фактично не отримувала заробітку.

В звязку з цим, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Судом першої інстанції відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п.1.ч.1. ст.109 КАС України з тих підстав, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно частини другої статті 2 цього Кодексу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Як убачається із матеріалів справи, даний спір виник між позивачем, як незаконно звільненим працівником, яка займала посаду в органі державної влади, та зазначеним органом, і повязаний із дотриманнями субєктами владних повноважень правил статті 236 Кодексу законів про працю України при поновленні позивача на посаді в частині виплати їй середнього заробітку за час затримки в поновленні її прав.

Наведене дає підстави для висновку, що в даній справі позивач фактично оскаржує бездіяльність відповідача - субєктів владних повноважень щодо виконання норм статті 236 Кодексу законів про працю України, і цей спір повязаний із поновленням позивача на публічній службі.

Оскільки захист прав та інтересів осіб, які приймаються на публічну службу, проходять її, чи звільнені з такої здійснюється в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведене узгоджується із усталеною судовою практикою, й випливає, зокрема, зі змісту постанови Верховного Суду України від 23 червня 2015 року (справа №2а-3138/10/0370) та ухвали Вищого адміністративного суду України (справа №2-1102/09/2670), які прийняті в порядку адміністративного судочинства.

Відтак, у суду першої інстанції не було підстав для відмови у відкритті провадження в даній адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України.

Серед іншого, колегія суддів зазначає, що завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частинами першою, другою статті 8 Кодексу передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У практиці Європейського Суду з прав людини, зокрема, в справі «Делькур проти Бельгії» (рішення від 17 січня 1970 року) висловлена позиція, що в демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі «Белле проти Франції» (рішення від 04 грудня 1995 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У справі «Шаповалов проти України» (рішення від 31 липня 2012 року) Судом вказано, що для того, щоб право доступу до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити акт, який є втручанням в її права.

Таким чином, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватись таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

У контексті викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач двічі звертався до суду першої інстанції із вимогами, які повязані з дотриманням (недотриманням) відповідачами приписів статті 236 Кодексу законів про працю України, і за наслідками розгляду заявлених ним вимог одним судовим рішенням указано на те, що її позовні вимоги задоволені, а в іншому - що їй слід звертатись до суду виключно в межах справи № 2а/0370/1498/12. Тобто, існують дві взаємовиключні позиції судів щодо порядку розгляду одного й того ж спору, в результаті чого позивач позбавляється права на розгляд його позову та на ефективний захист своїх прав. Такі обставини є виявом надмірного формалізму та можуть розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При вирішенні питання про прийняття до розгляду заяви позивача судом першої інстанції не враховано наведене і допущено порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення цього питання.

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.

Тому, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі пункту 3 статті 199 та пункту 4 статті 204 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись, ч. 3 ст. 160 ст.ст. 41, 195, 196, 199, 204, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Федорівни- задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 травня 2016 року у справі № 803/672/16 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

ОСОБА_2

Повний текст

виготовлено 28.11.2016 року.