Ухвала суду № 63057817, 29.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 732/1262/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Карпинська Н.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

29 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Городнянського районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Городнянського районного суду Чернігівської області з позовом до Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - Відповідач, Управління) про:

- визнання неправомірними дій щодо перерахунку Позивачу пенсії в розмірі 10 мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність;

- зобов'язання Відповідача перерахувати Позивачу пенсію за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, що діяла станом на 10.09.2001 року) із середньомісячного заробітку, зазначеного у довідці, виданої прокуратурою Чернігівської області від 02.02.2016 року №18-33, без обмеження її максимального розміру відповідно до постанови КМ України від 09.12.2015 року №1013 та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 01.01.2016 року.

Постановою Городнянського районного суду Чернігівської області від 19.10.2016 року позов задоволено частково - визнано неправомірними дії Управління щодо обмеженню ОСОБА_2 розміру пенсії за вислугу років до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; зобов'язано Відповідача донарахувати та виплатити належну Позивачу пенсію за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, що діяла станом на 10.09.2001 року у розмірі 90% від місячного заробітку, зазначеного у довідці, виданої прокуратурою Чернігівської області від 02.02.2016 року №18-33, без обмеження граничного розміру, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 01.01.2016 року, за винятком виплат, які вже були сплачені Позивачу на виконання постанови Городнянського районного суду Чернігівської області від 06.05.2016 року по справі №732/367/16-а. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, зобов'язано виплатити Відповідача різницю між фактично отриманою та належною до сплати суми пенсії з 01.01.2016 року, а чинне законодавство не обмежує розмір пенсії, призначеної до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо забезпечення реформування пенсійної системи», позовні вимоги є обґрунтованими.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому звертає увагу на порушення судом норм матеріального права, вказуючи при цьому на невірне тлумачення положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», постанови КМ України від 14.09.2016 року №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», що свідчить про помилковість висновку про неможливість обмеження пенсії Позивача граничним розміром. Крім того, посилається на неврахування судом пропуску ОСОБА_2 шестимісячного строку звернення до суду.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою Городнянського районного суду Чернігівської області від 06.05.2016 року у справі №732/367/16-а (а.с. 50-52), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 року (а.с. 53-56), задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління: визнано неправомірними дії Відповідача щодо відмови Позивачу в перерахунку розміру пенсії за вислугу років згідно постанови КМ України від 09.12.2015 року №1013; зобов'язано Відповідача перерахувати Позивачу пенсію за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, що діяла станом на 10.09.2001 року у розмірі 90% від місячного заробітку, зазначеного у довідці, виданої прокуратурою Чернігівської області від 02.02.2016 року №1833, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 01.01.2016 року.

У вересні 2016 року Позивач звернувся до Управління із заявою (а.с. 6), в якій просив перерахувати пенсію у відповідності до рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 06.05.2016 року у розмірі 90% від місячного заробітку, зазначеного у довідці, виданої прокуратурою Чернігівської області від 02.02.2016 року №1833 без будь-яких обмежень, та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 01.01.2016 року.

Листом від 13.09.2016 року №71/11/П-2 (а.с. 7) Відповідач повідомив ОСОБА_2 про відсутність підстав для виплати пенсії у розмірі, вищому ніж 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, та 10 740 грн., що прямо передбачено ст. ст. 27, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 22 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», прийшов до висновку, що обмеження щодо максимального розміру застосовуються щодо пенсій, призначених до набрання чинності вказаним законом, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон) в редакції, яка, діяла на момент призначення Позивачу пенсії, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Згідно ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Разом з цим, як встановлено пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Отже, оскільки пенсія Позивачу була призначена з 10.09.2001 року, обмеження, встановлені вказаним Законом, навіть у випадку перерахунку пенсії до ОСОБА_2 застосовані бути не можуть.

Відповідно до ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 10.12.2013 року у справі №21-348а13, від 06.10.2015 року у справі №21-2432а15 та від 01.03.2016 року у справі №21-3397а15 (161/20170/14-а), а також підтримана Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 11.10.2016 року у справі №636/681/16-а та від 11.10.2016 року у справі №465/3463/15-а.

Посилання Апелянта на неврахування судом першої інстанції приписів ст. ст. 27, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови КМ України від 14.09.2016 року №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», судовою колегією оцінюється критично з огляду на те, що положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не поширюють свою дію щодо порядку та розміру виплат пенсій, призначених згідно Закону України «Про прокуратуру», а постанова Кабінету Міністрів України, по-перше, має нижчу юридичну силу ніж Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», по-друге, прийнята після направлення Управлінням Позивачу листа від 13.09.2016 року про відмову у виплаті повного розміру пенсії.

Твердження Відповідача про безпідставне незастосування судом першої інстанції правових наслідків пропуску ОСОБА_2 процесуального строку звернення до суду є помилковим з огляду на те, що перерахунок пенсії Позивачу на підставі судового рішення проведено Управлінням 10.07.2016 року (а.с. 48), а з вказаним позовом Позивач звернувся до суду 20.09.2016 року, тобто у межах встановленого ст. 99 КАС України шестимісячного строку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 року задоволено клопотання Управління та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Городнянського районного суду Чернігівської області від 19.10.2016 року у розмірі 606,32 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача суми відстроченого до ухвалення рішення судового збору у розмірі 606,32 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 94, 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України - залишити без задоволення, а постанову Городнянського районного суду Чернігівської області від 19 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Стягнути з Ріпкинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (15000, Чернігівська обл., смт. Ріпки, вул. Попудренка, 8, код ЄДРПОУ 40378544) суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 606 (шістсот шість) гривень 32 копійки на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду (Отримувач коштів: УДКСУ у Печерському р-ні; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; Банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31211206781007; Код класифікації доходів бюджету: 22030101).

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.