Ухвала суду № 63057745, 24.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5954/15 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Бєлової Л.В.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максюти Дмитра Вікторовича, Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, третя особа: ОСОБА_4 про визнання незаконними рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати незаконним рішення Державного реєстратора реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максюти Дмитра Вікторовича від 12.05.2015 індексний номер 21216788 про реєстрацію об'єкта нерухомого майна - незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 34, 1 кв.м. за ОСОБА_5

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області Максюти Дмитра Вікторовича, Відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, третя особа: ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення - закрито.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною ухвалою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, згідно рішення Апеляційного суду Київської області від 21.11.2013 по справі №22ц-780/4496/13 за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 червня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_6 про поділ майна в натурі та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання коштів спільним майном - апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 червня 2013 року - скасовано в частині відмови ОСОБА_5 в задоволенні позовних вимог про поділ частини будинку, АДРЕСА_2 шо є спільною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2. В цій частині ухвалено нове рішення. Виділено ОСОБА_2 відповідно до варіанту №3 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №8000/8001, приміщення в житловому будинку, АДРЕСА_2: 2-1 житловою площею 16,6 м2, вартістю 9 517 грн; 2-2 кухню площею 13,7 м2, вартістю 7 855 грн: 2-3 в стадії будівництва 15,4 м2, вартістю 33 206 грн: 2-4 в стадії будівництва (частину) 20,1 м2, вартістю - 43 341 грн, всього на суму 93 919 грн, що більше ідеальної частки по вартості на 93 919 грн - 83 724 грн = 10 195 грн і становить 93 919 : 167 448 = 56/100 спірної частини. Виділена частина у будинку в цілому становить 56/100 х 75/100 =4 2/100. Виділено ОСОБА_2 відповідно до варіанту №3 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №11260/10-15 для обслуговування будинку земельну ділянку по АДРЕСА_2 лінії розподілу ділянки проходять: з точки «А», що розділяє відрізок 12,14 м межі земельної ділянки на частини 7,79 м ліворуч та 4,35 м праворуч в точку «Б» (точка лінії розподілу будинку) - 6,25 м; з точки «Б» по лінії розподілу будинку в точку «В»; з точки «В» в точку «Г» - 2,94 м; точка «Г» розподіляє відрізок тильної межі ділянки 9,48 м на частини 8,80 м ліворуч та 0,68 м праворуч. Виділено ОСОБА_5 відповідно до варіанту №3 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №8000/8001, приміщення в житловому будинку, АДРЕСА_2: 2-4 в стадії будівництва (частину) - 28,3 м2, вартістю - 61 023 грн; 2-5 в стадії будівництва 5.8 м2, вартістю - 12 506 грн, всього на суму 73 529 грн, меньше ідеальної частки на по вартості 83 724 грн - 73 529 грн = 10195 грн і становить 73 529 : 167 448 = 44/100 спірної частини. Виділена частина у будинку в цілому становить 44/100 х 75/100 =: 33/100. Виділено ОСОБА_5 відповідно до варіанту №3 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи №11260/10-15 для обслуговування будинку земельну ділянку по АДРЕСА_2 лінії розподілу ділянки проходять з точки «Д», що розподіляє відрізок 6,58м межі земельної ділянки на частини 2,44м ліворуч та 4,14м праворуч в точку «Е» - 43,08м; точка «Е», розділяє відрізок 10,97м тильної межі земельної ділянки на частини 2,46м ліворуч та 8,51м праворуч. В іншій частині рішення залишити без змін (а.с. 29 Том I).

Відповідно до рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13.02.2014 по справі №367/449/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком, земельною ділянкою, вселення і виселення, стягнення моральної шкоди - позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_5 перешкод в користуванні частиною приміщення в стадії будівництва 2-4 площею 28,3 кв.м і приміщенням в стадії будівництва 2-5 будинку № АДРЕСА_2. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_5 перешкод в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2 по лінії розподілу: з точки «Д», що розподіляє відрізок 6,58 м межі земельної ділянки на частини 2,44 м ліворуч і 4,14 м праворуч в точку «Е» 43,08 м, яка розподіляє відрізок 10,97 м тильної межі земельної ділянки на частини 2,46 м ліворуч та 8,51 м праворуч (а.с. 31-32 Том I).

Крім того, рішенням Ірпінського районного суду Київської області по справі №367/2733/15-ц від 23.12.2015 за позовом ОСОБА_2 до Ірпінської міської ради Київської області, виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання не законними та скасування рішень - позовні вимоги ОСОБА_2 до Ірпінської міської ради Київської області, виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_6 про визнання не законними та скасування рішень, - задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення №54/14 від 24.02.2015 виконавчого комітету Ірпінської міської ради, яким було виділено громадянину ОСОБА_5 в окреме будинковолодіння частину житлового будинку літ. «А» розташованого в АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,0403 га, а саме: частину приміщення 2-4 площею 28,3 кв.м., приміщення 2-5 площею 5,8 кв.м. загальною площею 34,1 кв.м., та присвоєння виділеній частині житлового будинку та земельній ділянці площею 0,0403 га. нового адресного номеру: АДРЕСА_2, іншу частину будинку загальною площею 141,9 кв.м. з відповідними будівлями і спорудами розташовану по АДРЕСА_2 при обліку слід вважати цілим будинковолодінням за старою адресою. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Ірпінської міської ради Київської області про визнання незаконним та скасувати рішення № 4776-67-6 від 25.02.2015 Ірпінської міської ради Київської області про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,0403 га в натурі ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 - відмовлено (а.с. 95-107 Том I).

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28.04.2016 по справі №367/2733/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 грудня 2015 року - залишено без змін (а.с. 108-114 Том I).

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У подальшому, 05.05.2015 ОСОБА_5 до реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Разом із заявою відповідачу подані наступні документи: копія паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера платника податку - ОСОБА_5; висновок технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, виданий ПП «ГЕО» 19.01.2015; рішення Апеляційного суду Київської області у справі 22-ц-780/4496/13 від 21.11.2013; технічний паспорт від 25.03.2015 на об'єкт будівництва; дублікат договору дарування від 20.12.2003; витяг з Державного реєстру правочинів №5648301 від 24.03.2008; копія витягу про реєстрацію права власності в БТІ від 10.01.2004, квитанції про сплату судового збору за проведення реєстраційних дій, що підтверджується карткою прийому заяви №21085394 від 05.05.2015. Вказані документи були досліджені судом першої інстанції в оригіналі.

12 травня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Максютою Д.В. реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції прийнято рішення №21216788 про проведення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, що розташований у АДРЕСА_2 за ОСОБА_5, з відкриттям розділу у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт незавершеного будівництва, що підтверджується витягом з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 123 Том I).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідачів та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Закриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушених прав зверненням з адміністративним позовом до суду, оскільки у даному випадку має місце спір з приводу усунення перешкод у користуванні спільною власністю, який повинен вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria2» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».

Частиною першою ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку із частиною першою тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав та інтересів юридичних та фізичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин (частина друга ст. 2 КАС України).

Частиною першою статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до п.1 частини другої ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У частині першій статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно абзацу 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У випадку, якщо суб'єкт у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання незаконним рішення відповідача про державну реєстрацію об'єкта нерухомого майна - незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 34, 1 кв.м. за ОСОБА_5

При цьому, колегія суддів зазначає, що умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» №1952-VI від 01.07.2004 (далі - Закон №1952-VI).

Частиною першою статті 2 Закону №1952-VI встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1952-VI (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України.

Частиною другою статті 9 Закону №1952-VI (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; 3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; 4) веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна; 5) присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; 6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; 8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; 8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; 9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

У силу вимог частиною другою ст.30 Закону №1952-VI дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки суб'єктний склад спірних відносин свідчить про публічно-правовий характер даного спору, який виник та пов'язаний зі здійсненням державним реєстратором владних управлінських функцій, тому даний спір повинен розглядатись у порядку та у спосіб, передбачений КАС України.

Поряд з цим, під час вирішення такого спору суд має надати оцінку виключно діям та рішенню суб'єкта владних повноважень, не втручаючись в оцінку цивільно-правових правовідносин.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що визнання державою фактів виникнення, зміни та припинення прав на нерухоме майно являється владною управлінською функцією, правом здійснення якої у визначених Законом випадках наділені державні реєстратори, які при реалізації свої повноважень виступають суб'єктом владних повноважень, отже, підстав розгляду цієї справи у межах заявлених позовних вимог за правилами цивільного судочинства не вбачається.

Щодо посилань суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (справа №21-41а16) колегія суддів зазначає наступне.

У вказаній постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

Однак, висновки щодо застосування норм права, викладені у вказаній постанові Верховного Суду України безпосередньо не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами у даній адміністративній справі та не вказують на необхідність закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, оскільки у справах, які були представлені Верховному Суду України на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права, судами вирішувалось питання щодо належності способу звернення стягнення на предмет іпотеки, що застосований іпотекодержателем, належності порядку набуття останнім такого права за укладеними договорами та в подальшому набуття ним права власності на нерухоме майно, що було зареєстровано приватним нотаріусом.

У рамках даної справи, виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду.

Основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача, як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, та полягають у тому, що відповідач не мав права вчиняти спірну реєстраційну дію, оскільки ОСОБА_5 не надавав до реєстраційної служби документів, передбачених статтями 58, 83 Порядку реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів україни №868 від 17 жовтня 2013 року (а.с. 7 Том II) для прийняття спірного рішення про державну реєстрацію прав на незавершене будівництво за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, у даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські дії та рішення відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 31.07.2015 по справі №367/5377/15-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 08.10.2015 відмовлено у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Максюти Дмитра Вікторовича, третя особа: ОСОБА_8 про скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво. Так, відмовляючи у відкритті, суд зазначив, що вказаний позов не має розглядатись в порядку цивільного судочинства, оскільки правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачами за своєю правовою природою є публічно-правовими відносинами, та оскільки позивач оскаржує рішення та дії суб'єкта владних повноважень, а тому cправа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (а.с. 24-26 Том I).

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Згідно із частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно з п. 3 частини першої ст. 199, п. 4 частини першої ст. 204 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Оскільки, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, у зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні ухвали Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року й направленні справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 199, 204, 206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, та не підлягає оскарженню як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: Н.П. Бужак,

Л.В. Бєлова

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бєлова Л.В.

Бужак Н.П.