Постанова № 63057409, 23.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2016 р. Справа№ 910/14150/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Тищенко О.В.

Іоннікової І.А.

за участі представників:

від позивача: Цейтлін Т.Г. - представник

від відповідача: Астрюхін К.А. - представник;

Токарчук А.О. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Прозорро» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року у справі № 910/14150/16 (суддя: - Привалова А.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»

до Державного підприємства «Прозорро»

про стягнення 395 799,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року у справі № 910/14150/16 позовні вимоги ПАТ «Укртелеком» задоволено частково: стягнуто з державного підприємства «Прозорро» на користь ПАТ «Укртелеком» 382 253 грн. 40 коп. - основного боргу, 902 грн. 45 коп. пені, 1570 грн. 96 коп. - 3% річних., в іншій частині вимог в позові відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Прозорро» звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року у справі № 910/14150/16, а саме: стягнути з ДП «Прозорро» на користь ПАТ «Укртелеком» 90 006,55 грн. з ПДВ - основного боргу, 470,56 грн. - пені, 373,23 грн. - 3% річних та 1365,51 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення винесене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а відтак підлягає зміні.

Апелянт зазначає, що судом не з'ясовано ряд важливих обставин, а саме: правильність застосованого тарифу та вини самого позивача у виникненні заборгованості відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 23.11.2016.

Представник позивача 16.11.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

23.11.2016 від представника відповідача надійшли письмові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких заперечив проти доводів викладених у відзиві.

Представники сторін у судове засідання з'явились та надали пояснення по суті спору.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та письмових пояснень, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

19.01.2011 між позивачем (оператор) та Державним підприємством «Зовнішторгвидав України», правонаступником якого є відповідач, (абонент) було укладено Договір № K.U.-2484 про надання послуг бізнес-мережі (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, оператор надає бізнес-абоненту телекомунікаційні послуги бізнес-мережі (далі - послуги), а бізнес-абонент отримує зазначені послуги та сплачує їх вартість.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, позивач на підставі покладених на нього договірних зобов'язань надавав телекомунікаційні послуги відповідачу у повному обсязі у відповідності до умов договору, додаткової угоди та законодавства.

Договором передбачено зобов'язання абонента використовувати кінцеве обладнання, яке має документ про підтвердження його відповідності вимогам нормативних документів у сфері телекомунікації (п.3.2.4 Договору); нести відповідальність за організацію обслуговування кабельних споруд в межах власної мережі (п.3.2.2 Договору); а також, згідно з п.3.2.8 Договору, абонент зобов'язується не направляти вхідний міжнародний трафік через свої технічні засоби на телекомунікаційну мережу загального користування України. Цей пункт поширюється на весь вхідний міжнародний трафік незалежно від технології обробки і передавання такого трафіку.

Згідно з п.3.3 Договору сторони мають права та несуть інші обов'язки, передбачені чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про телекомунікації» (далі - Закон), Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ від 11.04.2012р. № 295 (далі - Правила), факт ознайомлення з якими підтверджено відповідачем шляхом підписання та скріплення печаткою товариства спірного договору.

19.01.2011 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 Договору, пунктом 3.11 якої сторони погодили, що оператор забезпечує бізнес-абоненту послуги комутованого зв'язку для звичайної телефонії шляхом комутації каналу 64 Кбіт/с за всіма міжнародними та міжміськими напрямками, а також до ТМЗК м. Києва.

02.04.2016 о 01 год. 31 хв. під час ведення контролю за об'ємом трафіку, що генерується в мережі позивача, останнім було виявлено надактивний трафік у міжнародному напрямку (Республіка Сомалі) з номерів, які встановлені на підставі укладеного з відповідачем Договору.

При цьому, як правильно вказано в рішенні суду першої інстанції, матеріали справи не містять доказів встановлення відповідачем обмежень щодо здійснення міжнародних дзвінків.

Як зазначає позивач, з метою запобігання генерації великого об'єму міжнародних дзвінків, можливість здійснення таких дзвінків була тимчасово заблокована не лише на номерах, з яких надходили дзвінки, а на усіх номерах потоку, що використовував відповідач, згідно умов Договору, до моменту появи можливості контакту з представниками відповідача для з'ясування природи утворення великої кількості вказаних дзвінків.

05.04.2016 позивачем було направлено відповідачу лист за № 82К400-600 про необхідність виїзду спеціалістів позивача до приміщення відповідача для перевірки стану лінійно-кабельних споруд.

Як зазначає позивач, оскільки представниками відповідача в усній формі було відмовлено у наданні вказаного доступу, перевірка позивачем проводилась лише в межах зони відповідальності позивача, визначеної п.3.1 п.3.4 Додаткової угоди № 1 до договору, за результатами якої не було виявлено у зоні відповідальності позивача будь-яких збоїв у роботі обладнання. Білінговими системами позивача, а також вимогами міжнародного оператора, виставленими позивачу за надану послугу міжнародного з'єднання, підтверджено надходження з'єднань з номерів телефонів відповідача у міжнародному напрямку з Республікою Сомалі.

Водночас, за згодою відповідача 30.05.2016 позивачем було здійснено обстеження стану абонентських ліній з виїздом за адресою розташування обладнання відповідача, за результатами якої складено Акт обстеження стану абонентських ліній від 30.05.2016, підписаний представниками позивача та відповідача, згідно якого з'ясовано, що параметри лінії відповідають нормі, а на абонентській проводці з'єднання не виявлено за межами абонента (копія акта міститься в матеріалах справи).

За умовами п.4.3 Договору не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим, оператор виставляє бізнес-абоненту рахунок для оплати вартості наданих послуг.

Порядок оплати наданих телекомунікаційних послуг - кредитна оплата (п.4.2 Договору).

В разі кредитної системи оплати, згідно з п.4.4.1 договору, бізнес-абонент повинен оплатити рахунок за послуги не пізніше останнього числа місяця, наступного за розрахунковим.

Після завершення проведення дій щодо з'ясування обставин прояву надактивного трафіку з боку кінцевого обладнання відповідача, за відсутності помилок у роботі обладнання позивача, а також отримання повної інформації щодо використаного трафіку та точної суми заборгованості, із настанням відповідного розрахункового періоду, позивачем було оформлено та надіслано відповідачу рахунок № 8200000000002484 від 30.04.2016р. за квітень 2016 року на суму 382 653,58 грн.

Також, у травні місяці відповідачу було надано телекомунікаційні послуги на суму 4080,00 грн., на оплату яких позивачем було виставлено рахунок № 8200000000002484 від 31.05.2016р.

Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором не здійснив повної оплати отриманих телекомунікаційних послуг у сумі 382 253,40 грн.

15.06.2016 позивач рекомендованим листом направив відповідачу претензію за вих. № 1640-80D921-80D920 від 15.06.2016р. з вимогою про сплату боргу. Проте, відповідач вказану вимогу залишив без задоволення, лише частково здійснивши оплату послуг за спірним Договором.

Отже, на день розгляду справи судом першої інстанції, заборгованість відповідача перед позивачем за отримані послуги становила 382 253,40 грн.

У відповідності до ст. 63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги надаються відповідно до законодавства. Умовами надання послуг є укладення договору між оператором телекомунікацій та споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог договору про надання телекомунікаційних послуг та оплати замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.

Відповідно до п. 5 ст. 33 Закону України «Про телекомунікації» споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Згідно ст. 68 зазначеного Закону, розрахунки за телекомунікаційні послуги здійснюються на умовах договору про надання телекомунікаційних послуг між оператором, провайдером телекомунікацій та споживачем або без договору за готівкову оплату чи за допомогою карток тощо у разі одержання споживачем замовленої за передоплатою послуги.

На підтвердження міжнародного трафіку напрямку Республіка Сомалі з номерів телефонів відповідача, згідно з Договором, позивачем було надано розшифровки розмов та докази списання коштів з позивача міжнародним оператором за з'єднання у напрямку Сомалі.

Під час розгляду справи відповідач факт отримання послуг у період у травні місяці 2016 року не оспорив. Натомість заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначив, що заборгованість перед позивачем виникла внаслідок неправомірних дій третіх осіб, які несанкціоновано підключились до телефонної мережі відповідача. Відповідач зазначає, що доступу до системи телефонії та/або сторонніх осіб з приміщень відповідача бути не могло і дзвінки з телефонних апаратів, що знаходяться у приміщенні, у міжнародному напрямку не здійснювались, працівників та/або сторонніх осіб з 22 год. 00 хв. 01.04.2016р. у приміщенні відповідача не було, ключі від кабінетів знаходились у охоронця.

З огляду на ознаки несанкціонованого втручання у роботу системи телефонії, відповідач звернувся до Кіберполіції Національної поліції України про несанкціоноване втручання в період з 01.04.2016р. по 04.04.2016р. невстановленою особою в роботу мережі електрозв'язку підприємства відповідача.

Умовами п.п.3.1, 3.4 та 3.13 Додаткової угоди № 1 до Договору встановлено, що відповідач несе відповідальність за функціонування власного обладнання, за допомогою якого здійснюються дзвінки.

Також, згідно пп.11 п.36 Правил, абонент зобов'язаний утримувати абонентську проводку в межах приватного житлового будинку, квартири, приміщення, присадибної ділянки і кінцеве обладнання у справному стані.

Разом з тим, у відповідності до п.п. 1, 2, 3 ч. 1 статті 33 Закону, а також пп. 2, 3, 4 п. 36 Правил споживачі телекомунікаційних послуг, зокрема, зобов'язані:

- використовувати кінцеве обладнання, що має документ про підтвердження відповідності;

- не допускати використання кінцевого обладнання споживача для вчинення протиправних дій або дій, що суперечать інтересам національної безпеки, оборони та охорони правопорядку;

- не допускати дій, що можуть створювати загрозу для безпеки експлуатації мереж телекомунікацій, підтримки цілісності та взаємодії мереж телекомунікацій, захисту інформаційної безпеки мереж телекомунікацій, електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, ускладнювати чи унеможливлювати надання послуг іншим споживачам;

Відповідно до пп.10 п. 36 Правил, споживачі зобов'язані дотримуватись інструкцій, правил (порядку) користування кінцевим обладнанням.

Положеннями пп. 2 п. 41. Правил передбачено, що оператор, провайдер не несе відповідальності перед споживачем за ненадання або неналежне надання послуг у разі несанкціонованого втручання у роботу телекомунікаційних мереж, пошкодження абонентської проводки або лінії, викрадення телекомунікаційного обладнання чи пошкодження зловмисниками лінійних та станційних споруд.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, щодо того, що наявність кримінального провадження не стосується предмету спору у даній справі, та не звільняє відповідача від обов'язку оплачувати телекомунікаційні послуги за спірним Договором, оскільки зазначеними вище приписами Правил передбачено випадок виключення відповідальності оператора у разі несанкціонованого втручання у роботу телекомунікаційних мереж тощо.

Крім того, в матеріалах справи наявний наказ відповідача № 39 від 25.04.2016р., яким встановлено, що у період з 22 год. 32 хв. 01.04.2016р. до 07 год. 30 хв. 04.04.2016р. були спроби несанкціонованого втручання у роботу системи телефонії підприємства з мережі Інтернет невідомими особами та встановлено, з яких ІР адрес були вчинені з'єднання, що в силу приписів пп.1 п. 41 Правил, виключає відповідальність позивача в даному випадку.

З огляду на викладене, у разі виявлення під час кримінального розслідування несанкціонованого втручання в телекомунікаційну мережу та встановлення осіб, з вини яких таке втручання відбулось, відповідач не позбавлений права звернутись до таких осіб з відповідним позовом про відшкодування збитків.

Отже, виходячи з встановлених вище обставин, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги становить 382 253,40 грн., що підтверджується копіями рахунків-актів.

Заперечуючи проти суми, яка підлягає стягненню відповідач не заперечує щодо обсягів фактично наданих послуг, натомість в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем не правомірно застосовано тариф 0,0230 дол. США за кожну секунду «Іноземні держави та країни світу, що не ввійшли до тарифних зон I-VIII» замість тарифу 0,0076 дол. США за кожну секунду «VII Африки, Центральної та південної Америки», оскільки Республіка Сомалі знаходиться в Африці, що є загальновідомим фактом.

Застосування тарифу в 0,0230 дол. США за кожну секунду не було предметом розгляду суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, тарифи на послуги визначені сторонами в Додатку № 1.1 до Договору.

При цьому, вказано, що тариф в 0,0230 дол. США за кожну секунду застосовується до «Іноземні держави та країни світу, що не ввійшли до тарифних зон I-VIII», однак переліку, чи критеріїв за яким іноземні держави відносяться до зазначеного пункту умови Договору не містять.

Згідно з п. 3.3. Договору, сторони мають права та несуть інші обов'язки передбачені чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про телекомунікації». Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295. Факт ознайомлення із зазначеними вимогами підтверджено Бізнес-абонентом (Апелянтом) своїм підписом при укладанні Договору.

Положеннями п. 4.8. Договору сторони погодили, що тарифи та послуги, щодо яких запроваджено державне регулювання, встановлюються та застосовуються відповідно до чинного законодавства України. Тарифи на інші послуги встановлюються оператором самостійно. Для розрахунків за цим Договором застосовуються тарифи, що діяли на момент надання послуг, визначених в додатках до Договору. Додатково при оплаті послуг нараховується податок на додану вартість за ставкою, що діє на момент оплати.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про телекомунікації» оператори, провайдери мають право на установлення тарифів на телекомунікаційні послуги, що ними надаються, крім тих послуг, тарифи на які регулюються державою відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 66 Закону України «Про телекомунікації» державному регулюванню шляхом встановлення граничних або фіксованих тарифів підлягають:

1) тарифи на загальнодоступні послуги;

2) тарифи на надання в користування каналів електрозв'язку операторів телекомунікацій, з істотною ринковою перевагою на ринках певних телекомунікаційних послуг;

3) розрахункові такси за послуги пропуску трафіка до телекомунікаційних мереж операторів телекомунікацій з істотною ринковою перевагою на ринках певних телекомунікаційних послуг;

4) тарифи на надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку операторів телекомунікацій.

Оператори, провайдери зобов'язані забезпечувати правильність застосування тарифів (п. 6 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про телекомунікації»).

Таким чином, враховуючи, що тарифи на здійснення викликів в міжнародному напрямку не регулюються державою, оператори, провайдери встановлюють їх самостійно.

Як зазначає апелянт загальновідомим, а відповідно таким, що не потребує доказування є факт, що Республіка Сомалі знаходиться в Африці, разом з тим, колегія суддів наголошує, що, як вже зазначалось, умови Договору не містять переліку, чи критеріїв за яким іноземні держави відносяться до групи «Іноземні держави та країни світу, що не ввійшли до тарифних зон I-VIII».

В той же час, інформація про приналежність країн до тієї чи іншої тарифної зони конкретизована та міститься у відкритому доступі на офіційному веб-сайті Публічного акціонерного товариства «Укртелеком».

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем правомірно застосовано тариф 0,0230 дол. США за кожну секунду «Іноземні держави та країни світу, що не ввійшли до тарифних зон I-VIII».

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача по оплаті наданих позивачем на підставі договору послуг на час прийняття рішення повністю не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 382 253,40 грн. основного боргу правомірно задоволена судом першої інстанції.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 11 150,72 грн. пені, 2013,06 грн. 3% річних та 382,25 грн. інфляційних втрат, які нараховані станом на 01.06.2015р. окремо за кожний місяць, по оплаті отриманих послуг в якому виник борг.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

При цьому, позивачем здійснено нарахування пені на підставі п. 5.2. Договору.

Так, у п. 5.2. Договору сторони передбачили, що у разі затримки оплати за надані послуги бізнес-абонентам нараховується пеня з 1 числа місяця, другого за розрахунковим. Пеня нараховується на суму заборгованості у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожну добу затримки оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини у даному випадку є Закон України «Про телекомунікації», у ч. 2 ст. 36 якого визначено, що у разі затримки плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Враховуючи встановлені п. 4.4.1 строки оплати послуг, правомірним є висновок суду першої інстанції, що період прострочки по оплаті наданих у квітні 2016 року послуг у сумі 382 653,58 грн., починається з 01.06.2016р., а послуг за травень 2016 року на суму 4080,00 грн. - з 01.07.2016р.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, встановив, що з відповідача підлягає стягненню 9024,51 грн. пені згідно з уточненим розрахунком суду та з урахуванням встановленого вище початку періоду прострочення.

У відповідності до положень частини 3 пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.7.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши матеріали справи, судом першої інстанції враховано, що відповідач звернувся до Національної поліції України щодо встановлення факту несанкціонованого втручання сторонніх осіб до мережі відповідача, а також враховано достатньо тривалий час, протягом якого триває розслідування вказаного питання, що впливає на період прострочення відповідачем виконання свого обов'язку щодо оплати послуг позивача, з огляду на що, суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 10% від визначеного судом за уточненим розрахунком, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню 902,45 грн. пені.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних, задовольняє зазначену вимогу за уточненим розрахунком суду, з урахуванням встановленого вище судом початку періоду прострочення, а саме: 1570,96 грн. - 3% річних.

Крім того, суд зазначає, що підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр».

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.

Отже, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача щодо відшкодування інфляційних втрат у сумі 382,25 грн., нарахованих позивачем за період з 13.07.2016р. по 19.07.2016р., оскільки в зазначений період інфляція склала від'ємне значення (-), тобто мала місце дефляція.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів здійснення позивачем дій, які кваліфіковані відповідачем як «корислива бездіяльність».

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Прозорро» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2016 року по справі № 910/14150/16 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/14150/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.В. Тищенко

І.А. Іоннікова