Постанова № 63057377, 15.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р. Справа№ 910/7693/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Коротун О.М.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 15.11.2016 року

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року

по справі № 910/7693/16 (суддя: Лиськов М.О.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА

Страхування»

до приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»

про відшкодування шкоди в порядку регресу 7 878,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року у справі № 910/7693/16 позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із вказаним рішенням, приватне акціонерне товариство «Київський страховий дім» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року у справі № 910/7693/16 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В. суддів - ОСОБА_3., Тарасенко К.В. апеляційну скаргу по справі № 910/7693/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.09.2016 у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці та припиненням повноважень судді ОСОБА_3., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Іоннікова І.А., Яковлєв М.Л. Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 справу №910/7693/16 прийнято до провадження у визначеному складі суду та відкладено розгляд справи.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.11.2016 року у зв'язку з перебуванням суддів Яковлєва М.Л. та Іоннікової І.А. у відпустці, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Станік С.Р., Коротун О.М. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року справу № 910/7693/16 прийнято до провадження у визначеному складі.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції 20.09.2016 року, 04.10.2016 року та 15.11.2016 року представник ПрАТ «Київський страховий дім» надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі на підставі доводів зазначених у скарзі. Представник відповідача просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» у судові засідання суду апеляційної інстанції ані 20.09.2016 року, ані 04.10.2016 року, ані 15.11.2016 року не з'явився, про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки позивач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представників що не з'явились, у судовому засіданні 15.11.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, ухвалами суду від 20.09.2016 року та 04.10.2016 року зобов'язано було ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» надати Київському апеляційному господарському суду докази перерахування страхового відшкодування ПАТ «Аврора» в розмірі 8 388,79 грн. (оригінал платіжного доручення для огляду в судовому засіданні та належним чином завірену копію для долучення до матеріалів справи).

Однак, позивачем вимоги суду апеляційної інстанції виконані не були. Платіжне доручення про перерахування ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» страхового відшкодування ПАТ «Аврора» в розмірі 8 388,79 грн. суду не надано. При цьому, як вбачається з позовної заяви, позивачем, у додатку до позову пунктом 15 зазначено, що надається платіжне доручення. Натомість в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши наявні в справі матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати виходячи з наступного.

15.04.2014 року між позивачем (надалі - страховик) та ПАТ «Аврора» (далі по тексту - страхувальник) було укладено договір про страхування майна підприємства та підприємців № 101-ип/14корп (далі по тексту - договір добровільного страхування або договір).

14.10.2014 року автомобіль «ТАТА», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 здійснив наїзд на ролет для закриття магазину ТРК «Квадрат».

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було розраховано страхове відшкодування в сумі 8 388,79 грн. про що, 25.03.2015 року складено страховий акт № 101-ип/14клрп-3.

Згідно з постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 04.11.2014 у справі № 755/28496/14-п дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 п. 10.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001року. Останнього визнано винним у скоєнні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 124 КпАП України.

Як свідчать матеріали справи цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «ТАТА», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/0387670 застрахована відповідачем. Вказаним договором передбачено ліміт відповідальності за шкоду завдану майну у розмірі 50 000,00 грн. та франшизу у розмірі 510,00 грн.

Так, як зазначає позивач, сплативши ПАТ «Аврора» страхового відшкодування в розмірі 8 388,79 грн. він має право на регресну вимогу до відповідача, який застрахував цивільно-правову відповідальність особи, що експлуатувала транспортний засіб «ТАТА», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та винна у скоєнні ДТП.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем було перераховано страхувальнику страхове відшкодування в сумі 8 388,79 грн. та у відповідності до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. При цьому, суд першої інстанції послався на пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якими передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Натомість, суд першої інстанції не взяв до уваги, що матеріали справи не містять докази перерахування ПАТ «Аврора» 8 388,79 грн. страхового відшкодування. З матеріалів справи вбачається, що за наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було лише розраховано страхове відшкодування в сумі 8 388,79 грн. про що, 25.03.2015 року складено страховий акт № 101-ип/14клрп-3. Доказів фактичного перерахування вказаної суми позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції надано не було.

На переконання колегії суддів позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються ЦК України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування, а саме - щодо застосування до таких правовідносин положень ст. ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування».

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки, відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки, відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Підсумовуючи викладене, можна зробити наступні висновки: по-перше, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди; по-друге, у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що перехід права вимоги за наведеними нормами права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування») слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови: по-перше, право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; по-друге, регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.

Крім того, за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, зокрема, виплати страхового відшкодування (ч. 6 ст. 261 ЦК України).

Так, як зазначалося вище, позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду докази перерахування ПАТ «Аврора» 8 388,79 грн. страхового відшкодування. З матеріалів справи вбачається, що за наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було лише розраховано страхове відшкодування в сумі 8 388,79 грн. про що, 25.03.2015 року складено страховий акт № 101-ип/14клрп-3. Доказів фактичного перерахування вказаної суми позивачем потерпілому не надано.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, ухвалами суду від 20.09.2016 року та 04.10.2016 року зобов'язано було ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» надати Київському апеляційному господарському суду докази перерахування страхового відшкодування ПАТ «Аврора» в розмірі 8 388,79 грн. (оригінал платіжного доручення для огляду в судовому засіданні та належним чином завірену копію для долучення до матеріалів справи).

Однак, позивачем вимоги суду апеляційної інстанції виконані не були. Платіжне доручення про перерахування ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» страхового відшкодування ПАТ «Аврора» в розмірі 8 388,79 грн. суду не надано. При цьому, як вбачається з позовної заяви, позивачем, у додатку до позову пунктом 15 зазначено, що надається платіжне доручення. Натомість в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не було надано копії платіжного доручення й відповідачу по справі під час пред'явлення йому претензії. В переліку доданих до претензії документів, платіжне доручення відсутнє.

Таким чином, оскільки ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» не надало суду докази виконання ним зобов'язання перед потерпілим (ПАТ «Аврора») на переконання колегії суддів, позивач не набув права регресної вимоги до винної особи. Регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.

Отже, враховуючи зазначені обставини та положення чинного законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що у позивача відсутні обґрунтовані підстави щодо стягнення з відповідача 7 878,79 грн. (8 388,79 грн.-510 грн. франшиза за полісом № АІ/0387670).

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що дійсний зміст правовідносин, які виникли між сторонами, регулюється не тільки приписами Закону України «Про страхування», а і загальними нормами цивільного законодавства та спеціальними нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», за змістом якого обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей.

При цьому, обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку, у відповідності до спеціального законодавства, страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2014 р. №6-49цс14 та від 02.12.2015 р. №6-691цс15).

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позов ПрАТ «Страхова компанія «АХА Страхування» до ПрАТ «Київський страховий дім», стягнувши з відповідача 7 878,79 грн. На переконання колегії суддів, позовні вимоги задоволенню не підлягають, а тому у позові слід відмовити.

У відповідності до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року, прийняте після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, є таким що не відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року у справі № 910/7693/16 - скасуванню.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України. Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року у справі № 910/7693/16 - задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року у справі № 910/7693/16 - скасувати.

3. Прийняти по справі № 910/7693/16 нове рішення суду, яким у задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» до приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про стягнення 8 066,58 грн. - відмовити.

4. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м. Київ, вулиця Іллінська, будинок 82; ідентифікаційний код: 20474912) на користь приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 37-41; код 25201716) 1515,80 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

5. Видачу відповідного наказу по справі № 910/7693/16 доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/7693/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

О.М. Коротун