Постанова № 63057327, 29.11.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р.Справа № 914/1940/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді М.І. Хабіб

суддів О.В. Зварич

ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Карнидал Л.Ю.

та представників сторін:

позивача: ОСОБА_2 (довіреність №1096 від 28.12.2015);

відповідача: ОСОБА_3 (довіреність вих.№01/01 від 04.01.2016)

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз, вих. №5358/6-06 від 07.10.2016 (вх.№01-05/4923/16 від 18.10.2016)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016

у справі № 914/1940/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз , м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Смарт Фабрікс, м. Львів

про стягнення 51 347,88грн штрафних санкцій

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.10.2016 у даній справі апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 08.11.2016.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 розгляд справи відкладено на 29.11.2016.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ПАТ Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Смарт Фабрікс» про стягнення 51 347,88грн, з яких: 30 952,69грн пені, 8 398,02грн 7% штрафу та 11 997,17грн 10% штрафу.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 05.10.2015 ТОВ «Смарт Фабрікс» (продавець) та ПАТ Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз (покупець) уклали договір купівлі-продажу №1510000072, за умовами якого відповідач зобовязався поставити позивачу до 20.10.2015 товар на загальну суму 119 971,68грн, однак своїх зобовязань щодо поставки товару відповідач не виконав. На підставі п.10.2 договору, яким встановлено, що за прострочення поставки товару продавець сплачує неустойку у розмірі, встановленому абз. 3 п. 2 ст. 231 ГК України, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 10% від суми договору, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 30 952,69грн, нараховану за період з 21.10.2015 по 04.07.2016 у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару (119 971,68грн), 7% штрафу- 8 398,02грн та 10% штрафу-11 997,17грн.

08.09.2016 відповідач подав суду першої інстанції заяву про зменшення на 90% розміру неустойки на підставі п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. Відповідач вказав, зокрема, про надмірно великий розмір неустойки порівняно з сумою договору та відсутність доказів понесення збитків позивачем. Крім того, відповідач вказав, що станом на 05.09.2016 його кредиторська заборгованість становить 3 611 859,69грн, а дебіторська заборгованість становить 2 379 826,88грн, значна частина якої виникла внаслідок невиконання філією позивача Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз своїх зобовязань перед відповідачем щодо оплати поставленого товару. Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 у справі № 914/1338/16 присуджено до стягнення з позивача на користь відповідача 1 826 658,00грн основного боргу, 86 562,98грн інфляційних втрат, 36 806,39 грн 3% річних, що доводить факт значної заборгованості позивача перед відповідачем. Відповідач також зазначив, що станом на 05.09.2016 залишок коштів на його банківському рахунку становить 37 313,39грн. Відповідач вважає, що стягнення штрафних санкцій, нарахованих позивачем, може призвести до банкрутства ТОВ «Смарт Фабрікс» та втрати робочих місць 13-ма працівниками.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 у справі № 914/1940/16 (суддя Сухович Ю.О.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ «Смарт Фабрікс» на користь ПАТ «Укртрансгаз» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» 11 037,39рн пені та 592,41грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване ст. 61 Конституції України, ст.ст. 216, 230, 231, 232, 233 ГК України, ст.ст. 3, 11, 509, 525, 530, 549, 551, 610, 611, 612, 627, 655, 663, постановами Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові №6-2003цс15 від 21.10.2015.

При частковому задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови договору купівлі-продажу №1510000072 від 05.10.2015, не виконав свого зобовязання щодо поставки позивачу товару на загальну суму 119 971,68грн. Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення на підставі п.п.10.1 та 10.2 договору пені, суд встановив, що позивач здійснив її нарахування без урахування встановленого ч. 6 ст.232 ГК України періоду часу, за який нараховується пеня, відтак дійшов висновку, що до стягнення підлягає пеня за період з 21.10.2015 по 21.04.2016 в сумі 22 074,78грн. В частині стягнення 7% штрафу в сумі 8 398грн та 10% штрафу в сумі 11 997,17грн суд відмовив з тих підстав, що пеня і штраф (10% та 7%) нараховані за одне й те саме порушення відповідачем умов договору, що суперечить ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Разом з тим, за наслідками розгляду клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення неустойки, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення на 50% належної до стягнення пені та стягнення її в сумі 11037,39грн.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити у повному обсязі.

Скаржник вважає, що суд необгрунтовано частково задоволив клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені, невірно і упереджено витлумачив умови пункту10.2 договору та помилково визначив як тотожне поняття додаткове стягнення штрафу і подвійне стягнення штрафних санкцій за одне й те саме правопорушення, томунеправомірно відмовив у стягненні штрафу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скаржника, вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В судовому засіданні 29.11.2016 представник позивача підтримав доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, а представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 05.10.2015 ПАТ Укртрансгаз в особі Філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз (покупець) та ТОВ Смарт Фабрікс (продавець) уклали договір купівлі-продажу №15100000072, за умовами якого продавець зобовязується поставити і передати у власність покупця товар (маски зварника) (32.99.5), а покупець зобовязувався прийняти і оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2 договору найменування, кількість і ціни товару, що є предметом цього договору, обумовлюються в специфікації (оформляється як додаток №1), яка є невідємною частиною цього договору.

Відповідно до п.5.1 товар повинен бути повністю поставленим покупцю протягом 15 днів після підписання договору, на умовах СРТ центральний склад с.Угерсько Стрийського району Львівської області, згідно з вимогами Міжнародних правил щодо тлумачення термінів Інкотермс в редакції 2010 року.

Датою поставки вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі (п.5.2).

Загальна ціна цього договору становить 119 971,68 грн, в тому числі ПДВ 19 995,28 грн( п.6.2).

Відповідно до п.9.1 договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2015.

За порушення умов цього договору продавець відшкодовує причинені цим збитки покупцю, у тому числі неодержані прибутки, а покупець застосовує штрафні (у розмірі, визначеному ст. 231 ГК України) та оперативно-господарські санкції (в переліку ст. 236 ГК України за вибором постраждалої сторони) в порядку, визначеному чинним законодавством України (п. 10.1).

Згідно з п.10.2 у разі порушення з вини продавця строків поставки товарів, передбачених цим договором, продавець сплачує покупцю неустойку у розмірі, встановленому абз. 3 п. 2 ст. 231 ГК України, окрім того, за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 10% від суми договору, визначеної в п.6.2 договору.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, відповідач не поставив позивачу товар, визначений договором.

За прострочення поставки товару позивач просив стягнути з відповідача на підставі абз. 3 п. 2 ст. 231 ГК України, п.10.2 договору пеню, нараховану за період з 21.10.2015 по 04.07.2016 в сумі 30 952,69грн, та за прострочення поставки товару понад 30 днів просив стягнути 7% штрафу в сумі 8 398,02грн та 10% штрафу в сумі 11 997,17грн, які нараховані від вартості непоставленого товару 119 971,68грн.

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Умовами договору купівлі-продажу №15100000072 від 05.10.2015 встановлено, що товар повинен бути повністю поставленим покупцю упродовж 15 днів після підписання договору,тобто, строк поставки товару на загальну суму 119 971,68грн встановлений по 20.10.2015 (включно). Однак, відповідач свого обовязку щодо поставки товару не виконав.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Умовами договору (п.10.2) встановлено, що у разі порушення з вини продавця строків поставки товарів, передбачених цим договором, продавець сплачує покупцю неустойку у розмірі, встановленому абз. 3 п. 2 ст. 231 ГК України, окрім того, за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 10% від суми договору, визначеної в п.6.2 договору.

Згідно з частиною 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

У пункті 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів", з урахуванням доповнень, викладених в інформаційному листі від 01.07.2014, роз'яснено, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 903/610/13/3-1 гс14, прийнятій за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Згідно зі статутом ПАТ Укртрансгаз, позивач належить до державного сектора економіки, його засновником є НАК « Нафтогаз України».

Як зазначено вище, за прострочення поставки товару понад тридцять днів договором (п.10.2) передбачено стягнення штрафу у розмірі 10 % від вартості непоставленого товару.

Отже, відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК та п.10.2 договору за порушення строків поставки товару можливе одночасне стягнення пені у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, та додаткове стягнення штрафу у розмірі 10 % вказаної вартості за прострочення поставки понад тридцять днів.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, прийнятій за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень ст. 529 ЦК України та ст. 61 Конституції України, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011.

В силу ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього кодексу ( неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права) є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таким чином, за порушення строків поставки товару підлягає до стягнення пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вказаної вартості.

При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, період нарахування пені має відповідати приписам частини 6 ст. 232 ГК України, тобто, не перевищувати 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, в той час як позивач нарахував пеню за 258 днів за період з 21.10.2015 по 04.07.2016.

Відтак апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до стягнення підлягає пеня за період з 21.10.2015 до 21.04.2016 в сумі 22 074,78грн. Водночас, в частині відмови у стягненні 10% штрафу в сумі 11 997,17грн за прострочення поставки товару понад 30 днів колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами скаржника та вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині

В частині відмови у стягненні 7% штрафу в сумі 8 398,02 грн за прострочення поставки товару понад 30 днів рішення суду першої інстанції є правомірним, оскільки за це ж порушення договором передбачено стягнення штрафу у розмірі 10% і цей штраф заявлений до стягнення. Чинне законодавство не передбачає можливості одночасного стягнення за одне і те ж саме порушення штрафу у розмірі, встановленому законом, та у розмірі, встановленому договором, а надає перевагу розміру штрафу, встановленому договором ( ч.2ст.231 ГК), що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2012 р. у справі N 3-24гс12).

Як вбачається з апеляційної скарги, позивач також не погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо зменшення на 50% пені, яка підлягає до стягнення.

Нормами чинного законодавства надано суду право зменшити розмір пені, належної до стягнення, та відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Так, частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 233 ГК України передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з п. 3, п.6 статті 83 ГПК України господарському суду надано право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 №18 розяснено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання, господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязання, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо ( п.3.17.4).

Враховуючи конкретні обставини даної справи, зокрема, що розмір пені і штрафу, які підлягають до стягнення, становить майже 30% від вартості непоставленого товару, відсутність доказів понесення позивачем збитків у звязку з порушенням відповідачем строків поставки товару, що позивач має заборгованість перед відповідачем станом на 05.09.2016 в сумі 2 042 197,68грн, що залишок коштів на банківських рахунках відповідача станом на 18.09.2016 становить 4 368,62грн, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника та вважає, що суд першої інстанції з урахуванням конкретних обставин даної справи правомірно зменшив на 50 % пеню, належну до стягнення з відповідача.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку, що при вирішенні спору місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 10% штрафу в сумі 11 997,17грн.

Відтак рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 10% штрафу в сумі 11 997,17грн належить скасувати, прийняти нове рішення, яким в цій частині позов задоволити. Отже, належить змінити рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 592,41грн та стягнути його в сумі 914,37 грн - пропорційно сумі позовних вимог, які підлягають до задоволення. В іншій частині рішення залишити без змін

Крім того, на відповідача належить покласти судовий збір, сплачений позивачем при поданні апеляційної скарги, пропорційно до задоволених апеляційних вимог в сумі 354,16грн.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 91, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 у справі № 914/1940/16 в частині відмови у задоволенні позову ПАТ Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз про стягнення з ТОВ Смарт Фабрікс 10% штрафу в сумі 11 997,17 грн скасувати. В цій частині прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Змінити рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 у справі № 914/1940/16 в частині стягнення з ТОВ Смарт Фабрікс на користь ПАТ Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз судового збору в сумі 592,41грн ( п.2 резолютивної частини рішення) та стягнути його в сумі 914,37 грн.

Викласти п.2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2016 у справі № 914/1940/16 у наступній редакції:

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю Смарт Фабрікс, ідентифікаційний код 39234237, місцезнаходження 79018, Львівська обл., місто Львів, вул. Олени Степанівни, 45 А, на користь Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз, ідентифікаційний код 30019801, місцезнаходження 01021, м.Київ, Печерський район, Кловський Узвіз, 9/1, в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз, ідентифікаційний код 25560823, місцезнаходження 79053, м.Львів, вул. І.Рубчака,3, - 11037,39грн пені, 10% штрафу в сумі 11 997,17грн та 914,37грн на відшкодування судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Смарт Фабрікс, ідентифікаційний код 39234237, місцезнаходження 79018, Львівська обл., місто Львів, вул. Олени Степанівни, 45 А, на користь Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз, ідентифікаційний код 30019801, місцезнаходження 01021, м.Київ, Печерський район, Кловський Узвіз, 9/1, в особі філії Управління магістральних газопроводів Львівтрансгаз, ідентифікаційний код 25560823, місцезнаходження 79053, м.Львів, вул. І.Рубчака,3, - 354,16грн на відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 30.11.2016.

Головуючий суддя М.І. Хабіб

Суддя О.В. Зварич

СуддяЯ.О. Юрченко