Постанова № 63057315, 29.11.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2016 року Справа № 912/2240/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Вечірка І.О. (доповідач)

суддів: Кузнецова В.О., Науменка І.М.

секретар: Ковзиков В.Ю.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 139/16 від 01.02.2016 р.

від відповідача: представник в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

Розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз"

на рішеннягосподарського суду Кіровоградської області від 29.09.2016 року

у справі№ 912/2240/16

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

доВідкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз"

простягнення 455 419,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 29.09.2016 року у справі № 912/2240/16 (суддя Наливайко Є.М.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 411 333,26 грн. інфляційних втрат, 44 086,73 грн. 3 % річних та 6 831,30 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 29.09.2016 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права;

- з огляду на беззаперечну відсутність вини відповідача в простроченні виконання зобов'язання відповідач відповідно до вимог статті 614 ЦК України не повинен нести відповідальність за його порушення;

- основна сума боргу була погашена відповідачем в повному обсязі 12.03.2016 року, оскільки кошти, які підлягали стягненню надійшли на спеціальний рахунок обліку депозитних сум відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Кіровоградській області саме 12.03.2016 року та повинні бути перераховані позивачу саме в цей день;

- при розрахунку позивачем суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних втрат за грудень 2013 року березень 2016 року було допущено арифметичну помилку, а саме сума інфляційних втрат становить не 411 333,26 грн., а 411 333,23 грн.;

- позивачем не було враховано оплату відповідачем суми заборгованості у розмірі 19 574,56 грн. В зв'язку з чим, остаточний розрахунок суми основної заборгованості станом на 12.03.2016 року становить не 661 307,49 грн., а 641 732,93 грн.;

- при розрахунку інфляційних втрат позивачем враховано індекс інфляції за березень 2016 року, хоча повна оплата заборгованості відповідачем була здійснена 12.03.2016 року, що складає менше 15 днів розрахункового місяця;

- місцевий господарський суд не звернув увагу на пункт 4.3 Договору, яким сторони визначили, що за наявності заборгованості у покупця постачальник зараховує кошти, що надійшли від покупця в якості погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по даному договору, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу. В зв'язку з чим сума заборгованості відповідача була зменшена з 18.12.2015 року на 19 574,56 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 року апеляційну скаргу прийнято до розгляду, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 10.11.2016 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 року розгляд справи відкладено на 29.11.2016 року.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні 29.11.2016 року надав пояснення по апеляційній скарзі.

Відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався та не забезпечив явку в судове засідання повноважного представника, хоча про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Беручи до уваги, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає перегляду справи по суті, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту зясування та доведеність всіх обставин справи, що мають значення для справи, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

01.06.2016 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" про стягнення 455 419,99 грн., з яких 411 333,26 грн. інфляційні втрати та 44 086,73 грн. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 08.06.2016 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 29.09.2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 411 333,26 грн. інфляційних втрат, 44 086,73 грн. 3 % річних та 6 831,30 грн. судового збору.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість прийнятого місцевим господарським судом рішення від 29.09.2016 року, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Кіровоградської області від 10.02.2014 року у справі № 912/7/14 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" про стягнення 5 151 504,79 грн. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 775 217,43 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 641 559,64 грн. річних, 661 307,49 грн. пені, 68 820,00 грн. судового збору (т. 1, а. с. 35-40).

При цьому господарським судом було встановлено наступне.

20.12.2010 року між ДК "Газ України" (постачальник) та ВАТ "Кіровоградгаз" (покупець) був укладений Договір № 06/10-1989 закупівлі природного газу за державні кошти (надалі Договір), за умовами якого постачальник зобовязується передати покупцеві в 2011 році природний газ власного видобутку, виключно для подальшої реалізації населенню, а покупець зобовязується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата за газ здійснюється виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Сторонами складено та підписано додаткові угоди № 1 від 28.01.2011 року, № 2 від 04.04.2011 року, № 3 від 12.04.2011 року, № 4 від 11.07.2011 року.

Позивачем на виконання умов Договору була здійснена поставка природного газу відповідачу в січні вересні 2011 року на загальну суму 113 835 772,49 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу.

Відповідач свої зобовязання за Договором належним чином не виконав, здійснив лише часткову оплату природного газу, в результаті чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 611 307,49 грн.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Звертаючись із позовною заявою позивач у даній справі посилався на вищенаведені обставини, а також на те, що на виконання рішення господарського суду Кіровоградської області від 10.02.2014 року у справі № 912/7/14 в межах виконавчого провадження органами державної виконавчої служби було погашено заборгованість за платежами: 25.12.2015 року на суму 19 574,56 грн. та 22.03.2016 року на суму 3 127 330,00 грн.

Таким чином, відповідно до черговості погашення вимог позивача зазначеними платежами на підставі статті 534 Цивільного кодексу України основний борг в розмірі 661 307,49 грн. було погашено лише 22.03.2016 року.

В звязку з чим позивачем було нараховано відповідачу суму інфляційних втрат за грудень 2013 року березень 2016 року в розмірі 411 333,26 грн. та 3 % річних в розмірі 44 086,73 грн. за період з 30.12.2016 року по 21.03.2016 року.

Розглянувши заявлені вимоги позивача, місцевий господарський суд дійшов до висновку про їх задоволення.

Стосовно обґрунтованості позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 411 333,26 грн. колегія суддів апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з грудня 2013 року по березень 2016 року, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що цей розрахунок обґрунтований та є правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в розмірі 411 333,26 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 44 086,73 грн. 3 % річних колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що місцевим господарським судом правомірно задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних за період з 30.12.2013 року по 21.03.2016 року в розмірі 44 086,73 грн.

Стосовно посилання відповідача в апеляційній скарзі на застосування судом першої інстанції норм статті 534 Цивільного кодексу України слід звернути увагу, що при застосуванні норм щодо черговості погашення вимог за грошовими зобовязаннями у разі недостатності суми проведеного платежу в першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані із одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, які підлягають стягненню за рішенням суду.

Відповідна правова позиція підтверджується судовою практикою, викладеною, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 09.11.2016 року у справі № 917/608/16.

Таким чином, твердження відповідача, що сума заборгованості відповідача має бути зменшена з 18.12.2016 року на 19 574,56 грн. не може бути взято до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки зазначена сума була спрямована державною виконавчою службою на часткове погашення заборгованості з витрат по сплаті судового збору. Отже, основний борг, а також інфляційні втрати, 3 % річних та залишок судового збору було погашено відповідачем єдиним платежем в розмірі 3 127 330,00 грн., який відповідно до платіжного доручення від 18.03.2016 року № 4359 проведено банком 22.03.2016 року.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що з огляду на беззаперечну відсутність вини відповідача в простроченні виконання зобов'язання відповідач відповідно до вимог статті 614 ЦК України не повинен нести відповідальність за його порушення, спростовуються наступним.

Відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється неможливістю його виконання у звязку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Згідно із статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. Особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталось внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обовязків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобовязання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Разом із тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Вказана позиція викладена в узагальненні Верховного Суду України від 01.07.2014 року "Аналіз практики застосування статті 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві".

Також, в пункті 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" зазначено, що у випадках порушення грошового зобовязання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобовязання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 617, 617 Цивільного кодексу України, стаття 218 Господарського кодексу України).

Стосовно доводів скаржника в апеляційній скарзі про те, що основна сума боргу була погашена відповідачем в повному обсязі 12.03.2016 року колегія суддів враховує наступне.

Згідно із пунктом 1.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобовязання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в звязку з чим сталось прострочення виконання грошового зобовязання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобовязання, однак надає право боржникові звернутись до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

Інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 29.09.2016 року має бути залишено без змін.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 29.09.2016 року у справі № 912/2240/16 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 30.11.2016 року.

Головуючий суддяІ.О. Вечірко

СуддяВ.О. Кузнецов

СуддяІ.М. Науменко