Рішення № 63057115, 28.11.2016, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

РІШЕННЯ

28.11.2016 р. Справа № 927/973/16

Позивач: фізична особа - підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1.

Відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Надія», вул. Богунцева, 1, м. Бахмач, Бахмацький район, Чернігівська область, 16501.

Про стягнення 10453,30 грн.

Суддя Федоренко Ю.В.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_2, адвокат, договір про правову допомогу від 23.09.2016 р.

від відповідача: Кучер В.І., довіреність від 02.11.2016 р.

СУТЬ СПОРУ:

Рішення прийняте після оголошеної у судовому засіданні перерви на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 9601,50 грн. боргу , 602,00 грн. інфляційних нарахувань, 249,80 грн. 3 % річних за договором поставки № 6 від 01.03.2015 року. Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката в сумі 6000,00 грн. та судовий збір в сумі 1378, 00 грн.

Відповідач в судовому засіданні 15.11.2016 року надав суду відзив на позов від 14.11.2016року в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю посилаючись на те, що 01.11.2016року сплатив на рахунок позивача згідно договору суму 10 715,72 грн.

Відповідач в судовому засіданні 28.11.2016 року надав суду відзив на позов від 28.11.2016 року в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю посилаючись на те, що 24.11.2016року сплатив на рахунок позивача згідно договору суму 9601,70 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 270 та № 271 від 24.11.2016року, а отже заборгованість про яку вказує позивач відсутня.

Також відповідач зазначає, що п.9.1 договору передбачає, що усі спори, що виникають із нього, вирішуються шляхом переговорів, однак позивач не звертався за досудовим врегулюванням спору.

Суд прийняв вказані відзиви на позов до розгляду.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив таке:

01.03.2015року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - постачальник, позивач по справі) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Надія», (надалі - покупець, відповідач по справі) укладено договір поставки №6, за умовами якого постачальник зобов'язався передати покупцю у власність паливно-мастильні матеріали (далі-товар), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар.

Згідно п. 1.2-1.4 договору найменування товару вказується в лімітно-забірній відомості на товар, що є невід'ємною частиною договору. Кількість товару вказується в лімітно-забірній відомості на товар, що є невід'ємною частиною договору. Поставка товару здійснюється багаторазово.

Згідно п. 2.1 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно з умовами договору.

Відповідно до п. 3.1-3.2 договору ціна товару визначається в лімітно-забірній відомості на товар, що є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору складається з загальної вартості товару за лімітно-забірними відомостями, що виписуються постачальником протягом строку дії договору.

У відповідності п. 4.1 договору покупець здійснює оплату за товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 3 (трьох) банківських днів після одержання рахунку від постачальника.

Згідно п. 4.2 договору постачальник передає покупцеві рахунок на оплату товару наприкінці кожного календарного місяця протягом строку дії договору, але не пізніше 10 (десятого) числа місяця, який наступив за тим, поставка товару за який підлягає оплаті.

Відповідно до п. 4.3 договору разом з рахунком на оплату товару постачальник передає покупцеві видаткову накладну та податкову накладну відповідно до вимог Податкового Кодексу України в його останній редакції.

Згідно п. 5.1,9.1 договору передача покупцю товару за цим договором здійснюється через автозаправочну колонку на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця.

Усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 525 вказаного Кодексу визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору поставки № 6 від 01.03.2015року у листопаді 2015 року постачальник поставив покупцю по лімітно-забірній відомості товар на загальну суму 9253,50 грн. Факт поставки товару на вказану суму підтверджується також рахунком та накладною №20 від 30.11.2015 р.

На виконання умов договору у грудні 2015 року постачальник поставив покупцю по лімітно-забірній відомості товар на загальну суму 8348,20 грн. Факт поставки товару на вказану суму підтверджується також рахунком та накладною №21 від 31.12.2015 р.

Таким чином всього постачальник поставив покупцю товару за договором поставки № 6 від 01.03.2015 року на загальну суму 17601,70 грн. Отримання товару на вказану суму відповідачем не заперечується.

До порушення провадження у справі відповідачем було здійснено часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 8000 грн. з призначенням платежу: оплата за газ згідно рах. №20 від 30.11.15 р., що підтверджується платіжними дорученнями № 4073 від 04.02.2016 року на суму 3000 грн. та № 4239 від 19.02.2016року на суму 5000 грн.

Відповідачем не було оплачено рахунок №20 від 30.11.2015 р. на суму 1253,50 грн., та по рахунок №21 від 31.12.2015 р. на суму 8348,20 грн., всього на загальну суму 9601,70 грн., що й стало причиною виникнення спору.

Після порушення провадження у справі відповідачем оплачено 9601,70 грн. боргу за договором поставки № 6 від 01.03.2015року, що підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями № 270 від 24.11.2016 року на суму 8348,20 грн. та № 271 від 24.11.2016 року на суму 1253,50 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтвердив оплату відповідачем суми боргу.

У відповідності до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження по справі, якщо відсутній предмет спору.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача основну заборгованість за договором поставки № 6 від 01.03.2015року в сумі 9601,50 грн.

В зв'язку з оплатою відповідачем заборгованості в сумі 9601,50 грн. за договором поставки № 6 від 01.03.2015 року, провадження в цій частині позову необхідно припинити, оскільки відсутній предмет спору.

Доказів про оплату боргу 01.11.2015 р. відповідачем не було надано, а тому заперечення позову в частині відсутності боргу, які викладені у відзиві на позов від 14.11.2016 р., судом до уваги не приймаються.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 602,00 грн. інфляційних нарахувань, 249,80 грн. 3 % річних за договором поставки № 6 від 01.03.2015 року які нараховує за період прострочення оплати отриманого товару з 04.12.2015 р. по 26.09.2016 р.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ст.4-3, 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заперечуючи позов відповідач посилається на те, що прострочення у здійснені платежу виникли в зв'язку з несвоєчасним виконанням позивачем обов'язків по надсиланню йому рахунків на оплату.

Як узгоджено сторонами у п.4.1 договору поставки покупець (відповідач) здійснює оплату за товар у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 3 (трьох) банківських днів після одержання рахунку від постачальника (позивача).

Доказів про дату вручення (надсилання) рахунків на оплату відповідачу позивачем не надано.

Разом із тим, в матеріалах справи наявне платіжне доручення №4073 від 04.02.2016 р. за яким відповідачем оплачено товар згідно рахунку №20 від 30.11.2015 р., що підтверджує отримання відповідачем вказаного рахунку.

За таких обставин суд вважає обґрунтованим стягнення інфляційних витрат та 3% річних на залишок боргу по рахунку №20 від 30.11.2015 р. на суму 1253,50 грн. з 10.02.2016 р. по 26.09.2016 р., що відповідно складає 68,46 грн. інфляційних та 23,70 грн. 3% річних.

В іншій частині позову про стягнення 533,54 грн. інфляційних та 226,10 грн. 3% річних судом відмовлено за необґрунтованістю, оскільки позивачем не доведено прострочення відповідачем оплати по рахунку №20 від 30.11.2015 р. з 04.12.2015 р. по 09.02.2016 р. включно, та по рахунку №21 від 31.12.2015 р. з 05.01.2016 р. по 26.09.2016 р.

Відповідно до ч.1 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. N 15-рп/2002 363 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. N 9 362 зазначається, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Враховуючи вказане судом відхиляються заперечення позову з тих підстав, що позивач не звертався за досудовим врегулюванням данного спору.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката в сумі 6000 грн.

В підтвердження вказаних витрат позивач надав суду: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №171 гр. ОСОБА_2, договір про правову допомогу від 23.09.2016року, квитанцію прибуткового касового ордера № 27 від 26.09.2016 року на суму 6000 грн., акт прийняття-передачі наданих послуг від 14.11.2016 р.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № n0273500-13 у справі № 1-4/2013.

Згідно Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №171 виданого 24 грудня 1997 року гр. ОСОБА_2 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.09.2016 року між адвокатом ОСОБА_2 (виконавець) та позивачем Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (замовник) укладено договір про правову допомогу (а.с. 18).

п.1.1 вказаного договору сторони погодили, що в порядку та на умовах визначених цим договором, виконавець зобов'язався надати замовнику консультаційні та юридичні послуги в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в господарських судах України щодо захисту інтересів останнього в господарській справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до СТОВ "Надія" про стягнення боргу за договором поставки.

п. 4.1 договору про правову допомогу сторони погодили, що за послуги зазначені в п. 1.1 цього договору замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 6000 грн.

В підтвердження сплати адвокату ОСОБА_2 винагороди в розмірі 6000,00 грн., позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордера № 27 від 26.09.2016 (а.с. 17).

Факт виконання сторонами умов договору про правову допомогу підтверджується і підписаним сторонами договору актом прийняття-передачі наданих послуг від 14.11.2016 р.

Згідно п.6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати на послуги адвоката покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам ( з урахуванням оплати відповідачем боргу по рахунку №20 від 30.11.2015 р. після порушення провадження у справі).

Отже, на користь позивача стягується 772,38 грн. понесених позивачем витрат на послуги адвоката.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ч.2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.49, 80 ч. 1 п.1-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Припинити провадження у справі в частині стягнення 9 601,50 грн. боргу.

Позов задовольнити частково і стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія», вул. Богунцева, 1, м. Бахмач, Бахмацький район, Чернігівська область, 16501, ідентифікаційний код 24842666, на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, 68,46 грн. інфляційних, 23,70 грн. 3% річних, 1 378 грн. судового збору та 772,38 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В решті позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.11.2016 року

Суддя Ю.В. Федоренко