Рішення № 63056978, 29.11.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2016р. Справа№ 914/2545/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000», м. Лубни, Полтавська область

до відповідача Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод», м. Львів

про стягнення заборгованості в розмірі 5 318,58 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1- представник ( довіреність б/н від 31.12.16р.)

від відповідача: не зявився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000» до Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» про стягнення заборгованості в розмірі 5 318,58 грн.

Ухвалою від 04.10.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 25.10.2016р. В судовому засіданні 25.10.16р. розгляд справи відкладався на 22.11.16р. В судових засіданнях 25.10.16р. розгляд справи відкладався на 22.11.16р., 22.11.16р. на 29.11.16р. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Представник позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги підтримує та просить позов задоволити.

17.10.16р. за вх. № 41083/16 в канцелярію господарського суду Львівської області позивачем подано супровідний лист з додатками для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 04.10.2016 року, про відкладення від 25.10.2016 р. та від 22.11.16р. не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення №40495/16 від 10.10.2016 року, повернуте на адресу суду, а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка належним чином повідомленого відповідача про час, дату та місце судового розгляду не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000» (надалі позивач) та Державним підприємством «Львівський бронетанковий завод» (надалі відповідач) виникли взаємні зобов»язання зі сплати поставленого товару, а саме запчастин: вал карданний (1шт.); та хрестовина карданного валу (2шт.), що підтверджується видатковою накладною № 1658/8 від 14.06.2016р. та довіреністю № 459 від 10.06.2016р. на загальну суму 6 772, 50 грн.

За твердженням позивача, ДП «Львівський бронетанковий завод» за отриманий товар розрахувався частково, в результаті чого в останнього виникла заборгованість перед ТзОВ «Автотехцентр-3000» в розмірі 5 318,58 грн.

Як зазначає позивач, жодних заперечень з приводу отриманого товару до ТзОВ «Автотехцентр» не надходило, товар постачальнику не повертався, при цьому оплата за отриманий товар проводилася з відповідачем на умовах часткової попередньої оплати.

Позивач стверджує, що вищезазначений товар був частково оплачений відповідачем по предоплаті, а саме на суму 1453,92 грн. Залишок суми вартості отриманого товару в розмірі 5 318,58 грн. до цього часу не оплачений.

Позивач надіслав відповідачу грошову вимогу про оплату грошових коштів вих. №106 від 12.08.2016 року з метою мирного врегулювання спору. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, грошова вимога була отримана покупцем 19.08.16р. Однак, письмової відповіді відповідач не надав та заборгованості не погасив.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість перед позивачем в повному обсязі.

На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Тобто, в даному випадку, зобов»язання у відповідача виникло на підставі юридичного факту виставлення рахунку (оферти) для позивача та його оплати позивачем (акцепту), що започаткувало договірні правовідносини між двома господарюючими суб»єктами відповідно до ч.2 ст.638 ЦК України, ч.2 ст.640, ст.-ст. 641-642 ЦК України.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000» та Державним підприємством «Львівський бронетанковий завод» виникли взаємні зобов»язання зі сплати поставленого товару, а саме запчастин: вал карданний (1шт.); та хрестовина карданного валу (2шт.), що підтверджується видатковою накладною № 1658/8 від 14.06.2016р. та довіреністю № 459 від 10.06.2016р. на загальну суму 6 772, 50 грн.

Позивач здійснив передоплату, згідно платіжного доручення № 730 від 11.05.16р. відповідно до рахунку № 2257/8 від 03.06.2016 року на загальну суму 1453,92 грн., що підтверджується випискою по рахунку наданою позивачем. Залишок суми вартості отриманого товару в розмірі 5 318,58 грн. відповідачем не оплачений.

Позивач надіслав відповідачу грошову вимогу про оплату грошових коштів вих. №106 від 12.08.2016 року з метою мирного врегулювання спору. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, грошова вимога була отримана покупцем 19.08.16р. Однак, письмової відповіді відповідач не надав та заборгованості не погасив.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобовязання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобовязань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобовязань.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000» до Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» про стягнення заборгованості в розмірі 5 318,58 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру сплаті підлягає судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати. Відповідно, судовий збір за даним позовом повинен становити 1378,00 грн., згідно платіжного доручення № 1593464 від 22.09.16р позивачем оплачено 1586,42 грн.

Відповідно до вищезазначеного, суд вважає, що судовий збір в розмірі 208,42 грн. є надмірно сплаченими і підлягає поверненню позивачу, за клопотанням останнього.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2.Стягнути з Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» (79031, м. Львів, вул. Стрийська, 73; код ЄДРПОУ 07985602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000» (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. І.Франка,1, код ЄДРПОУ 30567811) заборгованість в розмірі 5 318,58 грн., а також 1 378,00 грн. ( одну тисячу триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 30.11.2016 р.

Суддя Горецька З. В.