Рішення № 63056685, 23.11.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2016 р. Справа № 911/3309/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт - Державне підприємство Укроборонсервіс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Українсько-німецьке спільне підприємство ШМАЙСЕР

про стягнення 48315,03 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_1 ( довіреність № Д-271 від 31.10.2016 року);

від відповідача: не зявився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт - Державне підприємство Укроборонсервіс до Товариства з обмеженою відповідальністю Українсько-німецьке спільне підприємство ШМАЙСЕР про стягнення 48315,03 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.10.2016 року порушено провадження у справі № 911/3309/16 та призначено справу до розгляду на 01.11.2016 року.

В судове засідання, яке відбулось 01.11.2016 року відповідач не зявився, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 11.10.2016 року не виконав, позивач вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 11.10.2016 року виконав частково, відповідач про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, у звязку з чим розгляд справи відкладався до 23.11.2016 року.

В судовому засіданні 23.11.2016 року позивач подав додаткові письмові пояснення по суті спору та позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 23.11.2016 року не зявився, про причини неявки господарський суд не повідомив, письмовий відзив на позов не надав.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

17.03.2014 року між Державним підприємством Укроборонсервіс (позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Українсько-німецьке спільне підприємство ШМАЙСЕР (відповідач, Постачальник) було укладено Договір поставки № 17/03/14/Д29-5.1.1/148а (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобовязується передати Покупцю боєприпаси до засобів активної оборони травматичної дії та невійськового призначення (далі ОСОБА_2) окремими партіями в асортименті (номенклатурі), за цінами, що визначені в Специфікації (Додаток № 1 до даного Договору), та у кількості, що погоджується Сторонами в Заявці, а Покупець зобовязується прийняти і оплатити ОСОБА_2 відповідно до умов даного Договору. Ціна Договору 164250,00 грн. (п. 3.1 Договору).

Оплата ОСОБА_2 Покупцем здійснюється шляхом перерахування 100 % від ціни Договору, в строк не пізніше 14-ти календарних днів з моменту отримання Покупцем рахунку на оплату (п. 3.2 Договору).

Моментом здійснення оплати вважається надходження коштів на рахунок Постачальника (п. 3.3 Договору).

Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобовязань (п. 8.3 Договору).

Як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач 15.04.2014 року та 17.04.2014 року поставив, а позивач прийняв ОСОБА_2 на загальну суму 164250,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками фактурами № Ш - 00000061 від 15.04.2014 року на суму 82125,00 грн. та № Ш 00000063 від 17.04.2014 року на суму 82125,00 грн.

Зазначені рахунки були оплачені позивачем 18.04.2014 року та 28.04.2014 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 2363 від 18.04.2014 року на суму 82125,00 грн. та № 2514 від 25.04.2014 року на суму 82125,00 грн.

Додатковою угодою № Д/У29-6.1.1/167а від 05.05.2015 року до Договору (далі Додаткова угода), Сторони погодили викласти п. 3.1 Договору в наступній редакції «Ціна Договору складає 96996,00 грн. з ПДВ 20 %.

Сторони домовилися, що Постачальник протягом 150 календарних днів після підписання цієї угоди повертає Покупцю частину сплаченого авансу в сумі 67254,00 грн.».

Всі інші положення Договору залишаються без змін (п. 4 Додаткової угоди).

На виконання вказаної Додаткової угоди, відповідач поставив, а позивач прийняв ОСОБА_2 на загальну суму 90000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № Ш 000245П від 19.05.2014 року на суму 45000,00 грн. та № Ш 000545П від 08.12.2014 року на суму 45000,00 грн.

Тобто, відповідно до умов Додаткової угоди та уже поставленого ОСОБА_2 на суму 900000,00 грн., відповідач повинен був допоставити позивачу ОСОБА_2 на суму 6996,00 грн. та повернути аванс в сумі 67254,00 грн. у визначений строкё як це передбачено п. 3.1 Договору в редакції Додаткової угоди.

Проте, після підписання Додаткової угоди, відповідач поставив, а позивач прийняв 06.05.2015 року ОСОБА_2 на суму 13992,00 грн. та 06.07.2015 року ОСОБА_2 на суму 6996,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № Ш 000154П від 06.05.2015 року на суму 13992,00 грн. та № Ш 000208П від 06.07.2015 року на суму 6996,00 грн.

Отже, сума авансу, яку мав повернути відповідач позивачу зменшилась на суму поставки 06.05.2015 року, а саме на 13992,00 грн. та склала станом на 06.07.2015 року 53262,00 грн.

Оскільки в порушення п. 3.1 Договору в редакції Додаткової угоди про зобовязання Постачальника протягом 150 календарних днів після підписання цієї угоди (05.05.2015 року) повернути Покупцю частину сплаченого авансу, тобто до 03.10.2015 року, (позивачем помилково, в порушення ч. 3. ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, де передбачено, що перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок, останнім днем повернення авансу визначено 01.10.2015 року), відповідач станом на 03.10.2015 року не виконав вказаного обовязку та не повернув аванс, який станом на 03.10.2015 року склав 53262,00 грн.

У звязку з чим, позивач 19.01.2016 року звернувся до відповідача листом № 29/6.1.1-382 від 19.01.2016 року з вимогою повернути аванс в сумі 53262,00 грн., яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

14.04.2016 року позивач повторно звернувся до відповідача з Претензією № 29/1.7.2-3403 від 14.04.2016 року з вимогою погасити заборгованість в сумі 53262,00 грн.

На виконання вказаної Претензії, відповідач перерахував на рахунок позивача кошти в сумі 10000,00 грн., а саме 02.06.2016 року 5000,00 грн. та 13.07.2016 року 5000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1319 від 02.2016 року на суму 5000,00 грн. та № 1365 від 13.07.2016 року на суму 5000,00 грн.

Решта суми авансу в розмірі 43262,00 грн., що також підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2016 року, підписаним обома сторонами та скріпленим їх печатками, відповідач не повернув, що змусило позивача звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача 48315,03 грн., з яких 43262,00 грн. авансу, 1533,04 грн. 3 % річних, 3519,99 грн. інфляційних.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, зважаючи на те, що умовами Договору (п. 3.1) врегульовано обовязок Постачальника у визначений строк повернути Покупцю сплачений аванс та враховуючи, що відповідач спірні кошти в сумі 43262,00 грн. не повернув, факт отримання коштів та їх безпідставного утримання відповідачем не заперечено та не спростовано, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 43262,00 грн. авансу є правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

У звязку з простроченням відповідачем строків повернення авансу, позивач також заявив у позові вимогу про стягнення з відповідача 1533,04 грн. 3 % річних за період з 02.10.2015 року по 05.10.2016 року, 3519,99 грн. інфляційних за період з 02.10.2015 року по 01.06.2016 року в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо наявності заборгованості відповідача та факту прострочення повернення грошових коштів у вигляді авансу, при цьому суд враховує, що зобовязання з повернення авансу є грошовим і порядок його виконання врегульовано безпосередньо умовами Договору, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних.

Однак, оскільки суд встановив, що першим днем прострочення з повернення суми авансу є 03.10.2015 року, а не 02.10.2015 року, як зазначено позивачем, судом було здійснено правильний розрахунок 3 % річних (з 03.10.2015 року по 05.10.2016 року (як заявлено позивачем)) та інфляційних (з 03.10.2015 року по 01.06.2016 року (як заявлено позивачем)) за правильний період, згідно з яким з відповідача підлягає стягненню 1528,66 грн. 3 % річних, інфляційні підлягають задоволенню в заявленому розмірі 3519,99 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 48310,65 грн. з яких: 43262,00 грн. авансу, 1528,66 грн. 3 % річних, 3519,99 грн. інфляційних. В решті позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має відшкодувати позивачу витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовних вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Українсько-німецьке спільне підприємство ШМАЙСЕР (08132, Київська обл., м. вишневе, вул. Ломоносова, 1, код 20042911) на користь Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт - Державне підприємство Укроборонсервіс (01021, м. Київ, вул. Грушевського, 30/1, код 21552117) 43262 (сорок три тисячі двісті шістдесят два) грн. 00 коп. авансу, 1528 (одна тисяча пятсот двадцять вісім) грн. 66 коп. 3 % річних, 3519 (три тисячі пятсот девятнадцять) грн. 99 коп. інфляційних та 1377 (одна тисяча триста сімдесят сім) грн. 87 коп. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3.В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 28.11.2016 р.

Суддя Т.П. Карпечкін