Рішення № 63054137, 30.11.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Лисака І. Н.

суддів: Височанської Н.К., Міцнея В.Ф.,

секретар Вівчарик Н.В.,

за участю ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та зобовязання не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка діє також в інтересах малолітнього ОСОБА_4, на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що з липня 2014 року його колишня дружина ОСОБА_1 разом із спільним малолітнім сином ОСОБА_4 добровільно виїхала з належної ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_1, у звязку з чим на підставі ч.2 ст.405 ЦК України втратили право користування цією спірною квартирою, а їх реєстрація в ній обмежує його в правах на отримання субсидії, зменшення витрат на житлово-комунальні послуги, вчинення правочинів щодо житла, що в силу ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР дає право на звернення із захистом порушених прав до суду.

22ц/794/1337/16 Головуючий у 1-й інстанції Стоцька Л.А.

категорія: 2 Доповідач Лисак І.Н.

В свою чергу, ОСОБА_1 в червні 2016 року подала зустрічну позовну заяву із захистом своїх інтересів та малолітньої дитини ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом вселення до неї та зобовязання власника надати ключі від вхідних дверей.

Посилалася на те, що з часу розірвання 19.03.2015 року шлюбу між нею та ОСОБА_3 до 25.09.2015 року проживала у спірній квартирі, але періодично, з метою уникнення фізичного насильства та сварок з боку відповідача, разом з дитиною проживала в належній ОСОБА_5 квартирі АДРЕСА_2. 25.09.2015 року у неї з дитиною внаслідок заміни позивачем замків до вхідних дверей квартири виникли перешкоди у її користуванні, через що вона 25 вересня 2015 року зверталася до правоохоронних органів для вжиття заходів реагування до ОСОБА_3 з метою отримання доступу до помешкання.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю задоволений. Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою №8 будинку №261 по вул. Руській в м. Чернівці. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, яка діє також в інтересах ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення та зобовязання не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням, - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, яка діє також в інтересах малолітнього ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її зустрічні позовні вимоги та відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_3 Обґрунтовує тим, що в порушення ст.212 ЦПК України суд надав невірну оцінку доказам, за якими до 25.09.2015 року вона періодично не проживала у спірному житловому приміщенні з метою уникнення загроз та негативного впливу внаслідок дій ОСОБА_3 на здоровя її та дитини, а відсутність у з 25.09.2015 року повязана виключно із перешкодами власника у користуванні житлом.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В силу ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі абз. 1 ч.1 ст. 60 ЦПК України та ч. 3 цієї норми кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст.303 ЦПК України та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, про те не обмежений її доводами, якщо під час розгляду буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

В силу ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Про те, оскаржуване рішення таким вимогам не відповідає з наступних підстав.

Так, згідно ч.1 ст. 214 ЦПК України і під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи вимоги за первинним позовом та відмовляючи у задоволенні зустрічних, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними доказами доведено факт добровільної відмови ОСОБА_6 разом із ОСОБА_4 у користуванні спірною квартирою з липня 2014 року протягом понад 1 рік, а доводи відповідача щодо наявності перешкод у користуванні жилим приміщенням спростовуються відсутністю звернень до власника для надання ключів та правомірну заміну замків, з чим не погоджується колегія суддів.

Згідно з ч.3ст.319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 321 ЦК Українипередбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири

має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сімї, інших осіб.

За правиламист.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно розяснень, викладених в абазах 2 та 3 п.33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, відповідно до положень статей 391,396 ЦКпозов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Про те, маючи право на такий спосіб захисту, правовою нормою, за якою таке право може бути захищено, є ст.405 ЦК України, згідно якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Підстави вселення членів сімї власника у спірне житлове приміщення, умови його використання на рівні із власником, відсутність будь-яких угод щодо його використання при вселенні ОСОБА_6 та ОСОБА_4 сторонами визнається та не спростовується, а законом, що регулює житлові відносини, є Житловий кодекс УРСР від30.06.1983з подальшими змінами.

В силу ст.64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Згідно із ч.ч.1 та 4 ст.156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Таким чином, розірвання шлюбу на втрату права користування житлом не впливає, а обставина проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_4 окремо від ОСОБА_3 з липня 2014 року підтверджується доводами ОСОБА_6 у позовній заяві про розірвання шлюбу та рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19.03.2015 року по справі 725/7126/14-ц за результатами її розгляду (а.с.6), що в силу ч.3 ст.61 ЦПК України доказуванню відносно ОСОБА_6 не підлягає. Обставина її проживання поза спірним приміщенням разом із ОСОБА_4 в належній ОСОБА_5 квартирі АДРЕСА_2 сторонами визнається.

Висновок суду першої інстанції при оцінці актів про не проживання (а.с.8-9), що підтверджують факт відсутності ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у спірній квартирі понад 1 рік, так як наслідок, підтвердження доводів позивача, не містять посилань на поважність причин їх відсутності, що само по собі не може бути підставою для застосування ч.2 ст.405 ЦК України для встановлення факту втрати їх права користування спірним житлом.

Суд першої інстанції невірно оцінив надані ОСОБА_6 докази на підтвердження поважності причин відсутності у спірній квартирі, а саме висновок (а.с.54), з якого вбачається, що 25.09.2015 року ОСОБА_6 зверталася до Першотравневого РВ УМВС України в Чернівецькій області із заявою щодо наявності перешкод у користуванні квартирою через заміну ОСОБА_3 замків. Також з висновку від 25.10.2015 року (а.с.58) вбачається, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 відбуваються конфлікти, які з боку останнього супроводжують нецензурною лайкою та погрозами фізичної розправи. Вказані докази переконливо доводять факт наявності перешкод у користуванні ОСОБА_6 квартирою ще за 8 місяців до звернення ОСОБА_3 до суду, а переїзд з дитиною з метою уникнення негативних психоемоційних та психологічних наслідків на її світосприйняття та розвиток за умови систематичних неправомірних дій з боку ОСОБА_3 є поважною причиною, повязаною метою захисту інтересів дитини.

Також, висновок суду першої інстанції щодо правомірності заміни ОСОБА_3 замків вхідних дверей квартири як власника приміщення суперечать нормам ст.ст. 64 та 156 ЖК УРСР, за якими правом його використання наділені й інші особи, які на час заміни замків його не позбавлені, отже до втрати такого права у встановленому законом порядку такі дії ОСОБА_3 без погодження з іншими користувачами є неправомірними.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення

суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, крім іншого є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 вересня 2016 року вимогам ст.213 ЦПК України не відповідає, оскільки містить висновки суду, які не відповідають обставинам справи, та не застосовані норми матеріального права, що підлягали застосуванню за зустрічними позовними вимогами, що потягло до безпідставного задоволення первинного позову та відмови у задоволені обґрунтованих вимог за зустрічним позовом.

Відповідно до ст.88 ЦПК України у звязку із задоволенням зустрічних позовних вимог та відмовою у задоволенні первинних, ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_3 понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги (а.с.42,160,177).

Керуючись ст.ст.88, 307, 309, 314, 316 ЦПК України судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє також в інтересах малолітнього ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє також в інтересах малолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_3 та зобовязати ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати, повязані зі сплатою судового збору, в розмірі 2398 (дві тисячі триста девяносто вісім) грн. 96 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: