Ухвала суду № 63052070, 28.11.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/731/15

Провадження № 22-ц/779/2345/2016

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М.І. М. І.

Суддя-доповідач Проскурніцький П.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого: Проскурніцького П.І.

Суддів: Девляшевського В.А., Малеева А.Ю.

за участю секретаря: Шемрай Н.Б.

сторін: представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не самостійних вимог: Вербовецька сільська рада про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Вербовецька сільська рада про визнання незаконними та скасування рішень Вербовецької сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Косівського районного суду від 06 листопада 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2015 року ОСОБА_5 звернулася в суд з даним позовом посилаючись на те, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.03.2008 року вона є власником житлового будинку з господарськими спорудами в АДРЕСА_1 27.01.2015 року в реєстраційній службі Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області зареєстровано її право власності на земельну ділянку площею 0,2375 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за вказаною адресою, що підтверджується виданим їй свідоцтвом про право власності на земельну ділянку від 27.01.2015 року. Однак, ще у 2014 році в процесі виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) їй стало відомо про той факт, що сусідній землекористувач ОСОБА_4 на її земельній ділянці побудувала металевий паркан на бетонному фундаменті. З даного приводу вона звернулася до Вербовецької сільської ради і рішенням ради від 28.05.2014 року їй рекомендовано в разі відсутності компромісного мирного вирішення спірного питання звернутись до суду.

Оскільки відповідач відмовилася в добровільному порядку виконати її вимоги щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, то просила позов задовольнити, зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою та демонтувати металевий паркан на бутобетонному фундаменті, що знаходиться на її земельній ділянці.

В червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Вербовецька сільська рада про визнання незаконними та скасування рішень Вербовецької сільської ради та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, в обґрунтування якого зіслалася на те, що вони з позивачем за первісним позовом дійсно є власниками суміжних земельних ділянок. Однак, її земельна ділянка передана їй у приватну власність ще у 2004 році на підставі рішення Вербовецької сільської ради від 11.08.2004 року. 19.10.2007 року їй видано державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку площею 0,2470 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_2 Стверджує, що огорожу зі сторони ОСОБА_2 вона не встановлювала нову, а тільки переробила у 2012 році по старій огорожі, яка існувала ще за життя її батьків і була споруджена ними, замінивши дерев'яні дошки на бляху. Вважає, що рішення та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 0,2375 га, видані ОСОБА_6 з порушенням земельного законодавства, без урахування її державного акту на право власності на земельну ділянку, який був виданий їй 19.10.2007 року, та межі між їхніми земельними ділянками, якою являється її огорожа.

З наведених підстав та з урахуванням уточнень просила її зустрічний позов задовольнити.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 листопада 2015 року задоволено позов ОСОБА_2 Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_6 в користуванні земельною ділянкою під кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,2375 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, та демонтувати металевий паркан на бутобетонному фундаменті на цій земельній ділянці, що належить ОСОБА_6

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, ОСОБА_4 зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення в частині задоволення первісного позову ОСОБА_2, суд допустив порушення ст. 116 Земельного кодексу України та не врахував, що остання набула право власності на земельну ділянку площею 0,2375 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд тільки 21.01.2015 року після прийняття Вербовецькою сільською радою рішення про затвердження технічної документації та передачу у власність ОСОБА_6 вказаної земельної ділянки. При цьому, позивач за первісним позовом ОСОБА_5 не надала суду жодного доказу, що вона чинила їй перешкоди в користуванні її приватизованою земельною ділянкою після 21.01.2015 року.

Суд не взяв до уваги та не дав оцінки тому факту, що її земельна ділянка площею 0,2470 га, яка межує із спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 передана їй у приватну власність ще у 2004 році на підставі рішення Вербовецької сільської ради від 11.08.2004 року, а 19.10.2007 року їй видано державний акт на право власності на земельну ділянку. На той час суміжним землекористувачем земельної ділянки був ОСОБА_7, з яким вони узгодили межу і спору з цього приводу між ними не було. Такою межею протягом багатьох років була дерев'яна огорожа з металевими стовпчиками, яку вона у 2012 році переробила, замінивши дерев'яні дошки на бляху. Металеві стовпчики вона не демонтувала і не пересувала, оскільки в цьому не було потреби. Даний факт в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, однак суд показання вказаних свідків до уваги не взяв. Суд не вказав коли саме вона захопила частину земельної ділянки ОСОБА_2 і яким чином, що має важливе значення для вирішення справи.

Також апелянт зазначає, що суд в оскаржуваному рішенні безпідставно вказує на те, що вона встановила огорожу, яка не відповідає розмірам земельної ділянки, який вказаний у її державному акті, оскільки ніхто не обмірював її земельну ділянку в натурі та не звіряв з її державним актом. При цьому суд неправильно виклав показання свідка ОСОБА_12, який з 01.01.2013 року працює землевпорядником і в судовому засіданні пояснив, що межу ОСОБА_6 встановили тільки документально, а не в натурі, що він не оглядав її державний акт і такого у нього не було, а також, що огорожа нею не була споруджена бутобетонна, а тільки була проведена заміна дерев'яних дощок на металеву бляху по залізних стовпчиках без зміни конфігурації земельної ділянки.

На думку позивача, суд неправильно зіслався на рішення Вербовецької сільської ради від 28.05.2014 року, яким їй та ОСОБА_6 рекомендовано вирішити спір мирним шляхом, оскільки на час прийняття вказаного рішення від 28.05.2014 року технічна документація ОСОБА_2 знаходилася тільки на стадії виготовлення, була затверджена 21.01.2015 року і на час затвердження ніякого спору між ними не існувало.

Зазначає також, що ухвалюючи рішення в частині відмови в задоволенні її зустрічного позову, суд, в порушення ст.ст. 214, 215 ЦПК України, належним чином не мотивував таку відмову. При цьому суд зіслався на те, що ОСОБА_5 успадкувала спірну земельну ділянку разом із житловим будинком та господарськими спорудами після смерті ОСОБА_13 Однак, такий висновок суду є невірним та спростовується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 24.03.2008 року та рішенням Вербовецької сільської ради від 21.01.2015 року, з яких вбачається, що земельна ділянка передана ОСОБА_6 у приватну власність з вільного фонду сільської ради.

Стверджує, що ухваливши незаконне та необґрунтоване рішення, суд зобов'язав її демонтувати огорожу, яка встановлена приблизно 40 років тому і при цьому не вказав, на яку відстань вона повинна перенести свою огорожу.

З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а її зустрічний позов задовольнити.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, представника позивачки, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що присадибні земельні ділянки сторін є суміжними. Позивач-відповідач ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,2375 га по АДРЕСА_4, а відповідач-позивач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2470 га по АДРЕСА_5.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_12 підтверджено факт самовільного захоплення ОСОБА_4 частини земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,0229 га та встановлення бутобетонної огорожі на вказаній частині земельної ділянки, чим порушено її право власності, яке підлягає відновленню шляхом зобов'язання не чинити перешкоди ОСОБА_6 в користуванні її земельною ділянкою та демонтувати металевий паркан на бутобетонному фундаменті, який знаходиться на цій земельній ділянці.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що з 03.04.2008 року позивач-відповідач ОСОБА_5 є власником житлового дерев'яного будинку та господарських будівель і споруд, що знаходяться в АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.03.2008 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 10, 11).

Рішенням Вербовецької сільської ради від 19.08.2013 року №220-XXI/2013р. ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд із земель житлової та громадської забудови, які є у користуванні, в АДРЕСА_4

Рішенням Вербовецької сільської ради від 21.01.2015 року №313-XXXIV/2015р. ОСОБА_6 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2375 га в АДРЕСА_4, із земель житлової та громадської забудови: в тому числі по ділянках за цільовим призначенням, і передано у власність ділянку НОМЕР_2 кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2375 га в АДРЕСА_4, в тому числі по угіддях: під будівлями та двором - 0,0335 га, сади - 0,0401 га, сіножаті - 0,1639 га (а.с. 66).

Право приватної власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку зареєстровано в реєстраційній службі Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.01.2015 року (а.с. 12).

З огляду на викладене висновок суду про те, що ОСОБА_5 з 2008 року являється власником земельної ділянки та всього спадкового майна ОСОБА_13 відповідно до складеного ним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідає матеріалам справи та встановленим обставинам справи.

Також правильним є висновок суду про те, що рішенням Вербовецької сільської ради від 28.05.2014 року №291-ХХІХ/2014 підтверджується факт захоплення ОСОБА_4 0,0229 га земельної ділянки ОСОБА_2

Згідно наведеного рішення Вербовецької сільської ради (а.с. 20) ОСОБА_5 представила ситуаційну схему землекористування, виготовлену шляхом повторної геодезичної зйомки межі суміжних ділянок, згідно якої підтверджено неправильність встановлення ОСОБА_4 металічної огорожі на бутобетонному фундаменті довжиною понад 50 м, яку перемістила на ширину ділянки 0,45 м - 1,14 м ОСОБА_2

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2470 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_6 з 19.10.2007 року на підставі рішення Вербовецької сільської ради від 11.08.2004 року №153-ХІІІ та державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 (а.с. 47).

Вказані рішення Вербовецької сільської ради та державний акт на право власності на земельну ділянку не скасовані.

Відповідно до акту встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування ОСОБА_4 (а.с. 52) на виконання вказаного вище рішення сільської ради від 11.08.2004 року представником землевпорядної організації в присутності ОСОБА_4 та представників суміжних землекористувачів ОСОБА_7 та ОСОБА_15 складено акт, що ними проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки ОСОБА_4, межі в натурі проходять по огорожі з дротяної сітки та дерева, дерев'яних межових стовпчиках. Суміжними землекористувачами претензій при встановленні меж не виявлено, про що вони підписались в акті.

Як ствердила в суді першої інстанції відповідач-позивач ОСОБА_4 та не заперечила позивач-відповідач ОСОБА_5, на межі між їхніми земельними ділянками була встановлена огорожа з дерев'яних дощок, яку ОСОБА_4 у 2012 році переробила, замінивши дерев'яні дошки на металеву бляху. Вказаний факт підтвердили також допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_9

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_5 посилалась на те, що ОСОБА_4 побудувала паркан поза межами своєї земельної ділянки, у результаті чого захопила частину її земельної ділянки розміром 0,0229 га. При цьому посилалась на рішення Вербовецької сільської ради Косівського району від 28.05.2014 року, яким рекомендовано їй та ОСОБА_4 мирно вирішити спір, який виник між сторонами щодо захоплення відповідачкою зазначеної частини земельної ділянки; на технічну документацію із землеустрою, якою встановлено факт захоплення відповідачкою зазначеної частини земельної ділянки, що належить позивачці.

Тобто, факт самозахоплення ОСОБА_4 частини земельної ділянки, якою користується ОСОБА_5, встановлено вказаним рішенням сільської ради, яке не оспорено і є чинним.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки площею 0,2375 га, що знаходяться в АДРЕСА_1 Вказану земельну ділянку вона отримала як спадкове майно, а не із вільного фонду земель запасу сільської ради, що відповідає вимогам ст. 1225 ЦК України. Таким чином, позивачем-відповідачем не порушено жодних вимог закону, у зв'язку з чим підстав для визнання незаконними і скасування рішень Вербовецької сільської ради та свідоцтва про право власності на земельну ділянку не вбачається.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з урахуванням вище наведених обставин справи, встановлених судом першої інстанції, а саме, що позивач-відповідач набула у власність земельну ділянку по АДРЕСА_4 із земель запасу сільської ради на підставі рішень органу місцевого самоврядування від 19.08.2013 року і від 21.01.2015 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.01.2015 року, а не успадкувала її за заповітом ОСОБА_13

В силу дії ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Положеннями ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Судом першої інстанції встановлено, що Вербовецькій сільській раді на час прийняття рішення від 21.01.2015 року про затвердження ОСОБА_6 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2375 га по АДРЕСА_4 та передачу їй у власність цієї земельної ділянки було відомо, що між ОСОБА_16 та ОСОБА_4 виник спір щодо частини земельної ділянки, що підтверджується рішенням сільської ради від 28.05.2014 року (а.с. 67), яким рекомендовано останнім вирішити спір мирно, в противному разі - в судовому порядку.

За наведених обставин та норм матеріального права суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову про скасування рішення Вербовецької сільської ради від 19.08.2013 року №220-XXI/2013р. про надання ОСОБА_6 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд із земель житлової та громадської забудови, які є у власності, в АДРЕСА_4 є правильним.

Колегія суддів погоджується з підставами для відмови в зустрічному позові в цій частині.

За даними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.03.2008 року спадкове майно ОСОБА_13 складається з житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться в АДРЕСА_4

В силу дії ч. 2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, при переході права власності на будинок АДРЕСА_4 до ОСОБА_2, до неї й перейшло право користування на присадибну земельну ділянку в тих розмірах, що і були в користуванні у попереднього землекористувача.

За наведених обставин Вербовецька сільська рада відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України прийняла 19.08.2013 року законне рішення про надання ОСОБА_6 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд із земель житлової та громадської забудови, які є у власності, в АДРЕСА_4 і таким рішенням право ОСОБА_4 не порушено.

Відповідно до вимог ч.2, ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі

переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для

зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст., ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Косівського районного суду від 06 листопада 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуючий: П.І. Проскурніцький

Судді: В.А. Девляшевський

А.Ю. Малеев