Рішення № 63045963, 27.10.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 759/19454/15-ц

Провадження №2/760/4778/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

27 жовтня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Коробенка С.В.

при секретарі Семененко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4, третя особи - орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

22 грудня 2016 року Позивачі звернулись до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Ухвалою Святошиського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року вищезазначену справу передано на розгляду до Солом'янського районного суду м. Києва.

В позові посилались на те, що в належній їм квартирі АДРЕСА_1, зареєстрований, але фактично не проживає син ОСОБА_2 - ОСОБА_3.

Обґрунтовуючи свої вимоги Позивачі зазначають, що в квартирі АДРЕСА_1, співвласниками якої вони є на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.02.2015 року та свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 18.03.2009 року, зареєстровані Позивачі та неповнолітній Відповідач. При цьому, як вказують позвиачі, ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі з 07.05.2010 року лише формально, оскільки ще до моменту розлучення його батьків, дитина фактично проживала за місцем реєстрації його матері, а саме: в квартирі АДРЕСА_3, що було зазначено самою матір'ю дитини в позовній заяві про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, додаткових витрат на дітей та утримання дружини.

Позивачі зазначають, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29.04.2013 року, остання після розірвання шлюбу змінила своє прізвище та прізвище дітей на «ОСОБА_1».

Як вказують Позивачі, вони неодноразово звертались до ОСОБА_4 з проханням надати згоду на зняття з реєстрації ОСОБА_3, оскільки така реєстрація є суто формальною, проте ОСОБА_4 категорично відмовляється надати свою згоду.

У зв'язку з тим, що неповнолітній Відповідач в квартирі АДРЕСА_1, не проживає протягом тривалого періоду, але зареєстрованиц у ній, у Позивачів, як вони вказують, виникають перешкоди у реалізації їх прав власності на квартиру.

На підставі викладеного Позивачі просять визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування спірним жилим приміщенням.

Позивач ОСОБА_1 та представник обох Позивачів в судовому засідання позов підтримали в повному обсязі. Проти розгляду справи за відсутності законного представника Відповідача та постановлення заочного рішення не заперечували.

Законний представник Відповідача в судове засідання не з'явилась, до початку розгляду справи про причини неявки суд не повідомила.

Третя особа орган опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації свого представника в судове засідання не направила, просила слухати справу за відсутності представника та ухвалити рішення в інтересах та на користь дітей.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її представника, дослідивши матеріали справи, суд вирішив задовольнити позовні вимоги.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить Позивачам на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.02.2015 року та свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 18.03.2009 року (а.с. 6-7).

Згідно з довідкою форми №3 виданої КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва» ЖЕД №906 за №5805 від 21.11.2015 року, у квартирі зареєстровані позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 13)

З рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 29 квітня 2013 року вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, а ОСОБА_3 є їх спільним сином.

З пояснень Позивачів також вбачається, що неповнолітній ОСОБА_3 постійно проживає зі своєю матір'ю ОСОБА_4 протягом кількох років, і в квартирі АДРЕСА_1 не з'являється.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Згідно з ч.4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

З огляду на викладені обставини, враховуючи, що місцем постійного проживання неповнолітнього ОСОБА_3 є адреса його матері (АДРЕСА_3), а за адресою місця його реєстрації він не з'являється протягом тривалого терміну (більше року), неповнолітнього Відповідача ОСОБА_3 слід визнати таким, що втратив право користування квартиро, належною Позивачам на праві спільної часткової власності.

З відповіді Солом'янського районного відділу міграційної служби у м. Києві №2171 від 01.12.2015 року, судом встановлено, що ОСОБА_2 відмовлено в наданні адміністративних послуг щодо зняття з реєстрації сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з посиланням на п. 3.3. наказу МВС України від 22.11.2012р. №1077 «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів», що позбавляє Позивачів можливості реалізації їх права власності на квартиру.

Згідно з ст. ст. 317, 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 321 ЦК зазначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З огляду на викладене, на підставі аналізу зібраних по справі доказів, суд вважає, що позовна заява про визнання Відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 317, 319, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст. 10, 11, 60, 61, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 487,20 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: