Постанова № 63043113, 24.11.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 р. Справа № 641/7030/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: П'янової Я.В. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання - Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14.09.2016р. по справі № 641/7030/16-а

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова

про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, звернулися до суду в особі представника за довіреністю - ОСОБА_4 з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова (далі - відповідач), в якому просили зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з дати поновлення виплати пенсії 24.08.2014 року із застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючим пенсіонерам, дітям війни, передбачених чинним пенсійним законодавством.

Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14.09.2016 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Позивачі, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14.09.2016 р. скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 24.11.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25.03.2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за віком з 24.08.2014 року.

Листом Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова № 4900/05-28 від 19.05.2016 року повідомлено, що в перерахунку пенсії позивачам відмовлено, первинні документи не збереглися, виплата пенсії поновлена у мінімальному розмірі 16,62 грн. на час зняття пенсійних справ з обліку у зв'язку з виїздом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постійне місце проживання за межі України , пенсії поновлено без урахування середньомісячної заробітної плати та стажу.

Позивачі, не погодившись із вказаними рішеннями відповідача, звернулись до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.11.2005 за № 22-1, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 за № 637.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Враховуючи зазначене, органи Пенсійного фонду, припиняючи виплату пенсії позивачам у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, діяли відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин. Судовим розглядом встановлено, що Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р. пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону N 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачам була призначена пенсія за віком, тобто довічно, а не на певний період.

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другоюстатті 42 цього Закону.

Частинами першою, другою статті 42 Закону передбачено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за минулий рік зросла, з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, крім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший, ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення.

У відповідності до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.

Щодо посилання відповідача, що первинні документи не збереглися, виплата пенсії поновлена у мінімальному розмірі 16,62, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до листа Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради пенсійні справи № 12472 (ОСОБА_1) та № 12473 (ОСОБА_2.) передані до ТОВ "Науково - виробничного сервісного центру " Харківській народний архів" за адресою: м. Харків, пров. Короленка,5.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, представником позивачів до відповідача додатково надіслані 16.02.2016 року нотаріально засвідчені копії трудових книжок позивачів та 29.03.2016 року оригінал довідки про заробітну плату для обчислення пенсії ОСОБА_2, оригінал довідки про перейменування підприємства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачам може бути відмовлено в перерахунку пенсійних виплат з вказаних обставин.

Вирішуючи питання про дату поновлення виплати пенсії позивачам, колегія суддів зауважує, що постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23.03.2015 року, зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за віком з 24.08.2014 року , а тому перерахунок пенсії позивачам слід провести з 24.08.2014 року, тобто з дати поновлення пенсії.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції, із прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14.09.2016 р. по справі № 641/7030/16-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з дати поновлення виплати пенсії 24.08.2014 року із застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючим пенсіонерам, дітям війни, передбачених чинним пенсійним законодавством.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Пянова Я.В. Зеленський В.В. Повний текст постанови виготовлений 28.11.2016 р.