Ухвала суду № 63042979, 28.11.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року Справа № 876/9869/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю:

представник позивача Петрик Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління соціальної політики Тернопільської міської ради на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.09.2015р. по справі № 819/2012/15 за позовом Управління соціальної політики Тернопільської міської ради до Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції про скасування пунктів вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

15.05.2015 року Управління соціальної політики Тернопільської міської ради звернулось в суд із адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції, в якому просив скасувати пункти 1 та 2 вимоги фінансової інспекції «Про усунення порушень законодавства виявлених ревізією» від 22 червня 2015 року №19-17-13-14/869.

В обгрунтування позовних вимог Управління соціальної політики Тернопільської міської ради покликалося на те, що відповідачем, відповідно до п. 2.3.2.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в Тернопільської області на І квартал 2015 року, проведено ревізію фінансово-господарської діяльності управління соціальної політики Тернопільської міської ради за період з 01.01.2011 по 28.02.2015, якою встановлено порушення, що відображені в акті ревізії від 27.05.2015 № 17-22/128. Позивач вважав, що вимоги Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції є необґрунтованими та безпідставними, а тому просив скасувати пункт 1 в частині усунення виявлених порушень законодавства, у тому числі відшкодування збитків визначених в пп. 1, 2, 5, 6, 7, а також п. 2 обов'язкових вимог Тернопільської об'єднаної фінансової інспекції про усунення порушень, направлених листом від 19.06.2015 № 19-17-13-14/862.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.09.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її неправомірною та необгрунтованою, Управління соціальної політики Тернопільської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову, якою задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач покликається на доводи адміністративного позову та вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про безпідставність вимог Управління соціальної політики Тернопільської міської ради.

Відтак, позивач просить апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримує, просить її задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у судовому порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, та оцінивши усі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а оскаржену постанову слід залишити без змін, виходячи з викладених нижче обставин.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно п. 2.3.2.1 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в Тернопільській області на І квартал 2015 року в Управлінні соціальної політики Тернопільської міської ради проведено ревізію фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2011 року по 28.02.2015 року.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено ряд порушень, що відображені в акті ревізії від 27.05.2015 року № 17-22/128. Так, зокрема, ревізією встановлено факт перебування за межами України осіб, які доглядали за інвалідом І групи, а також за перестарілими, які досягли 80-річного віку та отримували компенсаційні виплати по догляду. У зв'язку із співставленням даних інформації управління Служби безпеки України в Тернопільській області з даними особових справ одержувачів щомісячних компенсаційних виплат, супровідними відомостями на зарахування встановлено зайву виплату компенсаційних виплат 95 особам на загальну суму 9 705,78 грн., чим порушено вимоги Постанови КМУ № 832. За період з 01.01.2011 по 28.02.2015 по вказаних особах зайво нараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в загальній сумі 248 046,30 грн., чим порушено п. 14 ст. 4 та абз.3 п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI. В ході проведення ревізії встановлено використання виділених з державного бюджету місцевим бюджетам субвенцій на виплату соціальної допомоги матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 168 641,55 грн., а саме: в 14 випадках оформлено допомогу по народженні дитини в періоди, коли заявники, згідно даних Служби безпеки України, знаходилися за межами України. Довіреності для здачі документів на призначення допомоги у справах відсутні. В порушення п. 2.1 Інструкції № 345 від 19.09.2006 року, прийнято заяви та документи для надання усіх видів соціальної допомоги без заявника.

Поряд з цим, ревізією встановлено, що Управління соціальної політики Тернопільської міської ради здійснюється призначення щомісячних компенсаційних виплат фізичним особам, які надають соціальні послуги, передбачені постановою Кабінету Міністрів України «Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги» від 29 квітня 2004 p. N 558 (далі - Порядок № 558). З отриманої інформації управління Служби безпеки України встановлено, що окремі особи, яким призначено виплати, в окремі періоди перебували за межами України, з приводу припинення їм щомісячних виплат не зверталися (про виїзд за межі України не повідомляли), тому одержувачі таких виплат у час перебування за межами України послуг не надавали і, відповідно, не мали права на отримання вищевказаних виплат. За період з 01.01.2011 по 28.02.2015 по вказаних особах зайво нараховано єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в загальній сумі 35 242,10 грн., чим порушено п.14 ст.4 та абз.3 п.1 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI. Також, в ході проведення ревізії, встановлено випадки виплати заробітної плати суміснику за невідпрацьований час, що є порушенням норм законодавства. Так, співставленням графіків роботи лікаря - сумісника Тернопільського міського територіальному центру соціального обслуговування населення ОСОБА_2 з графіками її роботи за основним місцем - Тернопільській комунальній міській лікарні швидкої допомоги, встановлено накладки робочого часу, проте в табелях обліку робочого часу про кількість щоденно відпрацьованих сумісником протягом тижня годин вказано 4 год. З основного місця роботи Тернопільської комунальної міської лікарні швидкої допомоги крім графіків роботи надано інформацію від осіб, що складали графіки роботи та здійснювали табелювання, у якій вказано, що ОСОБА_2 за основним місцем роботи повністю відпрацьовано робочий час згідно графіку, який відповідає дійсності. Таким чином, відповідачем зроблено висновок, що ОСОБА_2 зайво нараховано та виплачено заробітну плату за період з 01.01.2011 по 31.05.2013 в сумі 27 078,19 грн. Внаслідок допущених порушень управління соціальної політики Тернопільської міської ради завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 36907,57 гривень.

Судом також встановлено, що не погодившись із висновками, викладеними в акті ревізії, позивачем подавались заперечення від 29.05.2015 року № 2189/13.3, однак такі були залишені відповідачем, Тернопільською об'єднаною державною фінансовою інспекцією, без задоволення, а вимоги акту ревізії - без змін.

На підставі акта ревізії, складеного за результатами перевірки, Тернопільською об'єднаною державною фінансовою інспекцією на ім'я виконуючого обов'язки начальника управління соціальної політики Тернопільської міської ради було направлено обов'язкові вимоги від 22 червня 2015 року за № 1-17-13-14/869. Згаданими вимогами Тернопільська об'єднана державна фінансова інспекція зобов'язувала позивача усунути вказані у них порушення законодавства шляхом перерахування до бюджету зайво нарахованих та сплачених коштів єдиного соціального внеску в сумі 304,38 тис. грн. та стягнення з винних осіб, що допустили порушення, завдану управлінню соціальної політики Тернопільської міської матеріальну шкоду в розмірі 490,70 тис. грн.

Позивач не погоджувався з висновками, викладеними у згаданому вище акті ревізії, що зумовило його звернення до суду з позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову Управління соціальної політики Тернопільської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що у справі, що розглядається, фінансова інспекція пред'явила оскаржувані вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення. Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. При цьому, суд першої інстанції при прийнятті оскарженої постанови керується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 18.11.14 у справі № 21-461а14.

Суд погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з таких обставин.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939), а також Положення про Державну фінансову інспекцію України, затверджене Указом Президента України від 23.04.11 №499/2011.

Згідно пп.4 п. 4 Положення Держфінінспекція України, відповідно до покладених на неї завдань, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п.6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою,затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згаданим Положенням встановлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Наведені норми узгоджуються з приписами п.7 ст.10 Закону №2939, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного суд зазначає про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки (завдану матеріальну шкоду).

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, фінансова інспекція пред'явила оскаржувані вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом України в постанові від 18.11.14 у справі № 21-461а14.

Відповідно до п.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

При цьому, в ході розгляду адміністративної справи та після вивчення її матеріалів суд не знайшов обставин, які б давали підстави не застосовувати правову позицію Верховного суду України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд критично ставиться до доводів позивача у його апеляційній скарзі, так як такі повністю повторюють доводи адміністративного позову, не містять доводів, які б свідчили про необґрунтованість висновків суду першої інстанції, та не наводять обставин, щодо неправомірності винесення відповідачем оскарженої вимоги.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про необґрунтованість доводів апелянта стосовно неправомірності оскаржено ї постанови суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу апеляційну скаргу управління соціальної політики Тернопільської міської ради залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.09.2015р. по справі № 819/2012/15 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.