Постанова № 63042788, 22.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22 листопада 2016 року 15 год. 30 хв. № 826/27214/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 02 жовтня 2015 року №9108-17 (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову зазначено, що позивач, як фізична особа-підприємець, є платником єдиного податку і використовує приміщення, яке належить йому на праві приватної власності, для провадження підприємницької діяльності, а тому нарахування податкового зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за використання земельної ділянки, на якій розташована будівля, в якій знаходиться нежиле приміщення, є протиправним та суперечить нормам податкового законодавства.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також на відсутність заперечень з боку представників сторін, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як з'ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 22 вересня 2010 року між ОСОБА_2, як продавцем, та ОСОБА_1, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця нежиле приміщення №21 (в літері А), загальною площею 134,10 кв.м, розташоване в АДРЕСА_1 (далі - нежиле приміщення).

Згідно з витягом про державну реєстрацію прав, виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 05 жовтня 2010 року, нежиле приміщення зареєстроване за позивачем на праві приватної власності, реєстраційний номер 313811378, про що внесено запис в реєстраційну книгу №д.12п-25 за реєстрованим №312-П.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ №715001, 03 квітня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а відповідно до копії свідоцтва про сплату єдиного податку серія НОМЕР_2, ОСОБА_1 із 03 квітня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та сплачує єдиний податок.

02 жовтня 2015 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі 12588,59 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається за який період позивачу нараховано податкове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб.

Згідно зі ст.ст. 269, 270, п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

У той же час, відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 287.6 ст. 287 ПК України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що обов'язок здійснювати оплату земельного податку виникає у осіб, які набули право власності на будівлю, споруду або їх частину саме з моменту реєстрації права власності на таке нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме копії договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 22 вересня 2010 року та витягу про державну реєстрацію прав Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 05 жовтня 2010 року, позивачу на праві приватної власності належить нежиле приміщення.

Тобто, в силу наведених норм ПК України, із 01 січня 2011 року у позивача, як власника нерухомого майна, виник обов'язок зі сплати земельного податку за земельну ділянку, на якій розташований відповідний об'єкт нерухомості.

У той же час, п. 286.6 ст. 286 ПК України передбачено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до п. 286.1, п. 286.5 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 ПК України.

З наведених норм ПК України вбачається, що обов'язок по нарахуванню сум земельного податку фізичним особам покладено саме на контролюючі органи, зокрема, органи державної податкової служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов'язання.

Поряд з викладеним суд зазначає, що у матеріалах справи містяться копії судових рішень, прийнятих за результатами розгляду адміністративної справи №826/17299/14 за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 червня 2014 року №1557-15, зі змісту яких вбачається, що згідно договору оренди нежилого приміщення від 01 лютого 2012 року №GL01022012/02 та додаткової угоди від 09 квітня 2012 року, ОСОБА_1 передав в оренду нежиле приміщення.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, ОСОБА_1, як фізична особа підприємець, зокрема здійснює такі види діяльності: 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку від 03 квітня 2012 року, позивач є платником єдиного податку та здійснює такі види діяльності: 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. При цьому, місце здійснення такої діяльності у свідоцтві про сплату єдиного податку зазначено АДРЕСА_1. Таким чином, ОСОБА_1 доведено, що він, здійснюючи господарську діяльність, здавав в оренду нежиле приміщення.

Суд зазначає, що викладені обставини також підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Крім того, у матеріалах справи містяться копії договору про заміну сторони у договорі оренди від 31 липня 2012 року та додаткової угоди від 01 січня 2015 року до договору оренди нежилого приміщення №GL01022012/02.

Відповідно до пп. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Згідно зі ст. 796 Цивільного кодексу України, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

При цьому, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З аналізу наведеного слідує, що у разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов'язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, а отже така фізична особа-підприємець (власник нежилого приміщення), будучи платником єдиного податку, звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності з земельного податку.

Аналогічну позицію висловлено і Державною податковою службою України в Узагальнюючій податковій консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами-підприємцями, затвердженої наказом від 23 листопада 2012 року №1051.

З огляду на встановленні судом обставини (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року в адміністративній справі №826/17299/14, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року), які, відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, не потребують повторного доказування, а саме перебування позивача на спрощеній системі оподаткування із квітня 2012 року, а також використання земельної ділянки, яка знаходилася у його користуванні, для провадження господарської діяльності, що полягала у здачі в оренду нежилого приміщення у будівлі, яка розміщена на цій земельній ділянці, іншому господарюючому суб'єкту, суд приходить до висновку, що позивач звільнений від нарахування (сплати) податкової звітності з земельного податку за відповідні роки.

Аналогічних висновків дійшов і Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 12 червня 2014 року у справі №К/800/61784/13, від 22 квітня 2014 року у справі №К/800/63438/13, від 18 березня 2013 року у справі №К/9991/62396/12.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити позов повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 02 жовтня 2015 року №9108-17.

3. Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) здійснений ним судовий збір у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39669867).

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин