Постанова № 63042728, 23.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 листопада 2016 року 16:25 №826/1532/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Кобилянського К.М., суддів - Мазур А.С., Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві Головного управління ДФС у м. Києві Держаної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішень, -В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач 1 або ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві), Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач 2 або ГУ ДФС у м. Києві) та Держаної фіскальної служби України (надалі - відповідач 3 або ДФС України), в якому просить визнати недійсною та скасувати податкову вимогу відповідача 1 від 21.08.2014 № 7069-25, визнати протиправними та скасувати рішення відповідача 2 від 12.11. 2014 № 12/Н/26-15-10-09-25 та рішення відповідача 3 від 26.12.2014 № 4651/н/99-99-23-05-14.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю визначення ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві суми податкового боргу в розмірі 95 799,95 грн. згідно з пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України; помилковістю висновків ГУ ДФС у м. Києві і ДФС України про залишення скарг позивача на податкову вимогу без розгляду у зв'язку з пропуском строку на їх подання, та з тих підстав, що оскаржувана податкова вимога не відповідає затвердженій законодавством України формі, що перешкоджало встановленню суб'єкта її складання, а отже строки на подання скарг пропущенні з об'єктивних причин.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 у справі № 826/1532/15, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 № К/800/30610/15 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 у справі № 826/1532/15 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 вбачається, що рішення судів попередніх інстанцій були скасовані у зв'язку з наступним. Проаналізувавши норми абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України та пп. 3.1 п. 3, пп. 4.1 п. 4 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 576, суд касаційної інстанції встановив, що судами попередніх інстанцій, при винесенні рішень про відмову у задоволенні позову, не були досліджені обставини щодо прийняття кредитором рішення про анулювання суми боргу самостійно.

Також, колегія суддів звернула увагу на те, що Законом України від 09.04.2015 № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», який набрав чинності 07.05.2015, були внесені зміни до ПК України, а саме пп. 165.1.55 п. 165.1ст. 165 ПК України (доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу) доповнено абзацом другим такого змісту: сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судам необхідно з'ясувати чи не розповсюджуються зміни внесені до пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України, які пом'якшують становище платника податку, на спірні правовідносини.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, посилаючись на правову позицію наведену в їх письмових запереченнях.

10.10.2016 представники сторін у відповідному судовому засіданні заявили письмове клопотання про розгляд справи за їх відсутності, у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказах.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

30.08.2014 ОСОБА_1 отримала податкову вимогу ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.08.2014 № 7069-25 (далі - податкова вимога), згідно якої станом на 20.08.2014 за платником (позивачем) обраховується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатами річного декларування, у сумі 95 799,95 грн. (з них недоїмки 95 799,95 грн.).

За даними відповідача 1 підставою для виставлення зазначеної податкової вимоги стало нарахування 31.07.2014 в інтегрованій картці платника (позивача) до сплати суми податкового зобов'язання з цього податку, задекларованого ОСОБА_1 в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік (звітна, реєстр. № 1400035219 від 19.05.2014), та непогашення такої суми недоїмки станом на 31.07.2014.

Не погоджуючись з правомірністю цієї податкової вимоги, 11.09.2014 позивачем на адресу ГУ Міндоходів у м. Києві направлено скаргу.

Рішенням № 2140/Н/26-15-10-09-25 від 23.09.2014 ГУ Міндоходів у м. Києві повідомило позивача про продовження строків розгляду скарги до 13.11.2014, а рішенням № 12/Н/26-15-10-09-25 від 12.11.2014 про залишення скарги без розгляду у зв'язку з порушенням законодавчо встановленого 10-денного строку для її подання.

16.12.2014 позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача 2 та податковою вимогою ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, звернулася із повторною скаргою до ДФС України.

Рішенням № 4651/Н/99-99-23-05-14 від 26.12.2014 ДСФ України залишено скаргу позивача без розгляду та роз'яснено право на оскарження податкової вимоги у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Вважаючи зазначені податкову вимогу та рішення про результати скарг протиправними, і відповідно такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулася із даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України (надалі - ПК України).

Податковим зобов'язанням є сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк)(пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

У відповідності до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, «грошове зобов'язання платника податків» - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 56.11 ст. 56 ПК України визначено, що грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків, оскарженню не підлягає.

За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

А саме, відповідно до п. 179.7 ст. 179 ПК України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

У відповідності до п. 4 розд. ІІІ Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України 05.12.2013 № 765 (далі - Порядок № 765)(що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 за № 217/24994 та діяв до 10.06.2016), нарахування податків, зборів та сум єдиного внеску в інтегрованій картці платника здійснюються відповідно до звітності, що подається платником до територіального органу Міндоходів, а також митних та інших платежів - на підставі оформленої митної декларації.

Нарахування узгоджених сум грошових зобов'язань за податками, зборами, митними платежами та сум єдиного внеску, нарахованих до сплати, в інтегрованій картці платника здійснюється датою граничного строку сплати таких нарахувань.

При поданні уточнюючого розрахунку, що збільшує або зменшує грошові зобов'язання минулих податкових періодів платника та ліквідаційної звітності, нарахування в інтегрованій картці платника проводиться датою його подання.

Відповідно до п. 31.1 ст. 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Пунктом 38.1 ст. 38 ПК України визначено, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи (п. 38.3 ст. 38 ПК України).

В силу пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

Згідно п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Також податкова вимога надсилається (вручається) коли платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.4 ст. 59 цього Кодексу).

Підпунктом 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що «податкова вимога» - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. А відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, «податковий борг» - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

В силу норми п. 59.3 ст. 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Також, механізми формування та форми податкової вимоги встановлені в Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 N 576 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1840/24372 та діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, згідно п. 3.1 і 3.5 розд. ІІІ податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.

Форма податкової вимоги для платника податків - юридичної особи наведена в додатку 1 до цього Порядку, а для платника податків - фізичної особи - у додатку 2 до цього Порядку.

Відтак, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що право на формування податкової вимоги виникає у податкового органу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання.

Як свідчать наявні матеріали справи, 23.03.2007 між позивачем (як позичальником) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (як кредитором) був укладений договір кредиту № 10-29/3139, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 164 500 доларів США під сплату 12,25 процентів річних для придбання нерухомого майна.

26.12.2013 своїм листом № 08.305-186/27851 від 26.12.2013 ПАТ «Укрсоцбанк» повідомило позивача про списання банком кредитної заборгованості за кредитним договором № 10-29/3139 від 23.03.2007 у розмірі 70671, 65 доларів США відсотків.

19.05.2014 позивач задекларувала у поданій до ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві податковій декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік суму податку, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 95 799,95 грн. (гр. 13.01), з суми нарахованого (виплаченого) доходу у сумі 564 878,50 грн.

За даними інтегрованої картки платника податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, (ОСОБА_1) за 2014 рік дане податкове зобов'язання проведено до сплати 31.07.2014.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 57 ПК України та положень Порядку № 765, задекларована позивачем сума податкового зобов'язання у розмірі 95 799,95 грн. є узгодженою сумою грошового зобов'язання, та у зв'язку з її не сплатою станом на відповідну дату набула статусу податкового боргу.

Позивач обґрунтовуючи протиправність складання оспорюваної податкової вимоги посилалася на наступні обставини: в тексті податкової вимоги від 21.08.2014 № 7069-25 відсутні відомості про найменування органу державної податкової служби, який направив таку податкову вимогу, та адресу його місцезнаходження; Законом України № 321-VIII від 09.04.2015 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», який набрав чинності 07.05.2015, були внесені зміни до пп. 165.1.55 п. 165.1ст. 165 ПК України. На думку позивача, оскільки наведені зміни до Податкового кодексу України пом'якшують її становище як платника податку, то з урахуванням приписів норми ст. 58 Конституції України (зворотність дії в часі законів у випадку, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи) оскаржувана податкова вимога підлягає скасуванню.

Суд не погоджується з обґрунтованістю і правомірністю такої правової позиції позивача виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (пп. 164.1.2 п. 164.1 ст. 164 ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Так, відповідно до абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Платник податку у відповідності до пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України, зобов'язаний до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, відобразити в ній дохід та самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ПК України, ставка податку становить 15 % бази оподаткування щодо доходів, одержаних платником податку (крім випадків, визначених у п. п. 167.2-167.4). У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15 %.

З контексту наведених вище норм вбачається, що обов'язок щодо самостійної сплати податку з доходу у вигляді суми боргу, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, отриманого як додаткове благо, виникає у платника податку за наявності таких умов: а) отримання платником податку доходу, у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням; б) надіслання платнику податку повідомлення про анулювання боргу; в) включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду; г) відображення платником податків отриманого доходу у річній податковій декларації.

В подальшому Законом України від 09.04.2015 № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань», який набрав чинності 07.05.2015 (тобто, після формування оспорюваної податкової вимоги), внесено зміни до ПК України, а саме пп. 165.1.55 п. 165.1 ст. 165 ПК України (доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу) доповнено абзацом другим такого змісту: сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності».

Згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення цієї частини статті 58 надано Конституційним Судом України у своєму рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999. А саме в тексті п. 2 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

За результатами розгляду справи за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення вказаної частини статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів застосовуються у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Суд вважає, що дана норма Конституції України не застосовується в розглядуваному випадку, оскільки ч. 1 ст. 58 Конституції України не містить положення на звільнення фізичної особи як платника податків від виконання законодавчо визначеного фіскального обов'язку. Крім того, безпосередньо в тексті Закону України від 09.04.2015 № 321-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» відсутня пряма вказівка на зворотну дію в часі цього закону.

Наявні матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 отримала дохід у вигляді суми боргу (відсотків), анульованої кредитором за його самостійним рішенням. ПАТ «Укрсоцбанк» (кредитором) надіслано позивачу повідомлення про анулювання боргу та необхідність відображення останньою вказаної суми в своїй річній декларації та сплати до бюджету відповідної суми податку на доходи фізичних осіб, а відтак суд приходить до висновку, що у ОСОБА_1 в силу діючого на той час податкового законодавства виник обов'язок відобразити у податковій декларації за 2013 рік та самостійно сплатити з отриманого доходу податок на доходи з фізичних осіб, втім такий обов'язок нею виконаний не був.

Дослідивши текст оспорюваної податкової вимоги суд встановив відсутність в ній відомостей про місцезнаходження органу доходів і зборів, що склав таку вимогу.

Решта реквізитів податкової вимоги, передбачених нормами п. 59.3 ст. 59 ПК України та Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, наявні, в тому числі відомості про найменування органу державної податкової служби - ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Також вказана податкова вимога надійшла до позивача поштою в оформленому у встановленому чинним законодавством рекомендованому поштовому відправленні.

Наведені обставини в сукупності спростовують твердження позивача про її необізнаність щодо адресата оспорюваної податкової вимоги та його місцезнаходження.

Вищенаведене свідчить, що податкова вимога відповідача 1 від 21.08.2014 № 7069-25 є такою, що сформована та направлена позивачу правомірно, а окремі дефекти її форми не є тими безумовними підставами для висновку щодо протиправності такого спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними та скасування рішень ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України про залишення скарг на податкову вимогу без розгляду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В силу п. 55.1 ст. 55 ПК України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Згідно п.п. 56.1 та 56.2 ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Пунктом 56.4 ст. 56 цього Кодексу визначено, що під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.

В силу п. 56.6 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.

Відповідно до п. 56.8 ст. 56 ПК України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Згідно п. 56.10 ст. 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Пунктом 56.18 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

На думку суду, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Враховуючи такі висновки суд вважає, що оскаржувані рішення відповідачів 2 і 3 самі по собі не є юридично значимими для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку.

Відповідно, оскільки рішення відповідача 2 від 12.11.2014 № 12/Н/26-15-10-09-25 та рішення відповідача 3 від 26.12.2014 № 4651/н/99-99-23-05-14 самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом скасування таких рішень, а отже відповідно позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

В силу норми пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, яка кореспондується з наведеними вище положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, встановлено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи позивача і представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 11, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя К.М. КобилянськийСудді А.С. Мазур

А.Б. Федорчук