Справа № 815/2236/16
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бжассо Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одеса справу за адміністративним позовом приватного підприємства «А.Р.Б.» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень рішень
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «А.Р.Б» (далі - ПП «А.Р.Б») з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеса Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДПІ у Київському районі міста Одеса ГУ ДФС в Одеській області), за результатом розгляду якого позивач просить суд: визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 04 травня 2016 року № 0000811402, №0000831402 та №0000821402.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне.
Відповідно до наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 04.04.2016 року № 171-п було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «А.Р.Б.» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за 01.01.2015 року по 31.12.2015 року.
18.04.2016 року за наслідками перевірки складено акт № 1198/1402 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПП «А.Р.Б.» код 32623852 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за 01.01.2015 року по 31.12.2015 року».
За результатами перевірки, відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:
№ 0000811402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2 372 673,00 грн., з яких 1 898 138,00 грн. - основний платіж, 474 535,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
№ 0000831402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 788 391,00 грн., з яких 178391,00 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
№0000821402, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 329 630,00 грн.
Позивач вважає, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим спірні рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, належним чином та своєчасно повідомлявся про дату, час і місце судового розгляду. Від представника відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження. Згідно наданих суду заперечень, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, згідно обставин, викладених в акті перевірки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.
У період з 05 квітня 2016 року по 11 квітня 2016 року співробітниками ДПІ у Київському районі міста Одеса ГУ ДФС в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року.
Результати вказаної перевірки оформлені актом № 1198/1402 від 18 квітня 2016 року.
Згідно висновків зазначеного акту перевірки встановлені, в тому числі, наступні порушення позивачем вимог законодавства:
пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2015 рік на суму 1788391 грн.;
пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за 2015 рік на суму 1898138 грн.;
пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, Податкового кодексу України в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення податку на додану вартість за 2015 рік на суму 329630 грн.
На підставі наведених висновків, 04 травня 2016 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
№ 0000811402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2 372 673,00 грн., з яких 1 898 138,00 грн. - основний платіж, 474 535,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
№ 0000831402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1 788 391,00 грн., з яких 1 788 391,00 грн. - основний платіж, 0,00 грн - штрафні (фінансові) санкції.
№0000821402, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податки на додану вартість на суму 329 630,00 грн.
Згідно акту перевірки № 1198/1402 від 18 квітня 2106 року, підставами для донарахування позивачу зазначених грошових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Арфін Хаус», НВП «СЕКАНС», ТОВ «Транстрейдгруп ЛТД», оскільки, на переконання податкового органу, договори укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочину.
Вказані висновки, грунтуються на підставі інформації АС «Податковий блок» щодо вказаних контрагентів позивача, згідно з якою не підтверджено наявність в зазначених суб'єктів господарювання необхідних умов для здійснення господарської діяльності та встановлено невідповідність придбаного товару реалізованому.
Так, в акті зазначено, що ПП «А.Р.Б.» придбало у ТОВ «Арфін Хаус» загально будівельні роботи по робочому проекту «Реконструкція частини будівлі за адресою: М. Одеса, вул.. В. Арнаутська, 72/74» про що укладено договір підряду від 05.10.2105 року №8.
Згідно договорів підряду №№ 1/1, 1/2, 1/3, 1/4 від 10.02.2015 року, Субпідрядник НВП «СЕКАНС» зобов'язаний на свій ризик власними силами та засобами виконати в інтересах і за завданням Генпідрядника «А.Р.Б.» і здати Генпідряднику у встановлений договорами строк проектні роботи по реконструкції систем пожежної сигналізації, сповіщення про пожежу і управління евакуацією, водяного пожежогасіння (корекція існуючої проектної документації будівлі), проектні та будівельні роботи по обладнанню системи газового пожежогасіння та системи проти димного захисту при реконструкції об'єкту, будівельні роботи по дообладнанню системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією, дообладнання системи водяного пожежогасіння при реконструкції об'єкту, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 72/74 згідно проектно-кошторисної документації по об'єкту, календарного графіку.
Згідно договору № 02/15КП від 10.02.2015 року ТОВ «Транстрейдгруп ЛТД» (виконавець) зобов'язується надати, а ПП «А.Р.Б.» (замовник) прийняти та оплатити на умовах та в порядку, передбачених Договором консультаційно-консалтингові послуги з питань діяльності замовника, спрямовані на отримання позитивного економічного результату для замовника ( укладання контракту на будівництво, інвестиційного договору, реалізація проекту з будівництва, тощо).
Сплачені за вказаним зобов'язанням кошти включені позивачем до валових витрат та сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до п. 134.1.1 статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно п. 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи, в розумінні, наведених норм законодавства.
В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, що процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Аналогічний підхід, на думку суду, необхідно застосовувати і до права платника податків на віднесення сплачених за своїми зобов'язаннями коштів до сум валових витрат підприємства.
Враховуючи наведене, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на відомості АС «Податковий блок» щодо ведення господарської діяльності підприємства позивача з ТОВ «Арфін Хаус», НВП «СЕКАНС», ТОВ «Транстрейдгруп ЛТД».
З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце між позивачем та ТОВ «Арфін Хаус», НВП «СЕКАНС», ТОВ «Транстрейдгруп ЛТД», позивачем надано до суду копії відповідних первинних документів, а саме: договорів та додатків до них, видаткових та податкових накладних, банківських виписок та платіжних доручень, актів виконаних робіт, рахунків-фактур, кошторисів, довідок про вартість виконаних будівельних робіт (арк.с. 188-256 Т.1, арк.с. 1-150, 221-226 Т.2, арк.с.73-145 Т.3).
Наявні в матеріалах справи документи, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити.
Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - у суду відсутні.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 статті 201 ПК України.
Слід зазначити, що податковий орган не посилається на відсутність реєстрації податкових накладних у встановленому порядку, що виписані контрагентами позивача, на підставі яких останнім і нараховано податок на додану вартість.
Відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за вказаними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з можливими протиправними діями постачальника.
А тому, твердження відповідача про відсутність реального характеру договору, укладеного між позивачем та вказаними вище його контрагентами, є необґрунтованим належними засобами доказування, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірної угоди інтересам держави не підкріплена відповідними доказами чи судовими рішеннями.
Також, з акту перевірки № 1198/1402 від 18 квітня 2016 року вбачається, що підставою для висновку відповідача про завищення витрат та податкового кредиту за результатами придбання товару у ТОВ «Велскейп», ТОВ «Платінум Трейд», ТОВ «Стройпол», ТОВ «ЕДС ЛТД» та послуг у ПП «Ніка» є нереальність здійснення операцій з їх отримання у зв'язку із тим, що під час перевірки позивачем не надані підтверджуючі документи щодо реальності господарських операцій та згідно отриманої узагальненої податкової інформації щодо ТОВ «Велскейп» та ТОВ «ЕДС ЛТД» зазначено: «Відповідно до проведеного аналізу податкової звітності з податку на додану вартість встановлено підприємство, яке задіяне у схемі тінізації економіки та має ознаки ризикового підприємства».
Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.198.1.ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.
Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.
Між тим, суд зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки визначальною умовою для віднесення сум ПДВ на підставі податкових накладних до податкового кредиту є реальність господарських операцій, яка підтверджується первинними документами, оформленими належним чином.
Позивачем зазначено, що з ТОВ «Велскейп» та ТОВ «Платінум Трейд» було укладено усні договори купівлі-продажу, згідно яких позивачу було виписано податкові та видаткові накладні ( арк. с. 51-56, 69-72 Т.3).
13 травня 2015 року між позивачем та ТОВ «Стройпол» укладено договір № 13/05, відповідно до умов якого постачальник ТОВ «Стройпол» зобов'язується поставити, а покупець НПП «А.Р.Б.» прийняти й оплатити на умовах договору продукцію виробничо-технічного призначення.
21 травня 2015 року між позивачем та ТОВ «ЕДС ЛТД» укладено договір № 21/05, відповідно до умов якого постачальник ТОВ «ЕДС ЛТД» зобов'язується поставити, а покупець НПП «А.Р.Б.» прийняти й оплатити на умовах договору товар в асортименті.
В підтвердження фактичного виконання сторонами умов вказаних договорів позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, виписки банку, прибуткові накладні.
Суд зазначає, що у вказаних документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості. Зауважень щодо змісту або дефекту форми до вказаних документів у податкового органу не виникало.
Разом з тим, за змістом норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України наявність первинних документів є обов'язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки факт виконання зобов'язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції.
Податковий кредит з ПДВ може бути сформований платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов'язань суб'єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується також і іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.
З огляду на викладене, реальність господарської операції з придбання товарів має підтверджуватись не лише первинними документами, які підтверджують рух коштів, а й документами, які можуть підтвердити реальне переміщення придбаних товарів у просторі.
За визначенням пункту 11.1, 11.4-11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною, що передбачено пунктом 13.1 Правил.
Наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 р. N 488/346 затверджено типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля:
- форма N 2 "Подорожній лист вантажного автомобіля",
-форма N 1 (міжнародна) "Подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні",
- форма N 1-ТН "Товарно-транспортна накладна",
- форма N 1-ТЗ "Талон замовника".
Затверджені спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля введені у дію з 1 січня 1996 року.
Між тим, позивачем не надано ні товарно-транспортні накладні ні подорожні листи.
Отже, позивачем не надано документів, які надають можливість встановити фактичне здійснення операцій з придбання товарів, зокрема, товарно-транспортні накладні, подорожні листи.
Таким чином, суд зазначає, що наявність у позивача виписаних ТОВ «Велскейп», ТОВ «Платінум Трейд», ТОВ «Стройпол», ТОВ «ЕДС ЛТД» податкових накладних, видаткових накладних та рахунків-фактур за відсутністю документів про фізичне переміщення придбаних товарів не створює належного права для формування валових витрат та податкового кредиту.
Отже, суд погоджується з рішенням податкового органу про донарахування позивачу грошового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за результатами проведеної перевірки господарських взаємовідносин з ТОВ «Велскейп», ТОВ «Платінум Трейд», ТОВ «Стройпол», ТОВ «ЕДС ЛТД».
Таким чином суд дійшов висновку щодо можливого зменшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, що визначено у податковому повідомлені рішенні № 0000831402 на суму у розмірі 923730,30 грн. (ТОВ «Арфін Хаус» - 2391410,00 грн., НВП «Секанс» - 2057425,00 грн., ТОВ «Транстрейдгруп» - 591667,00 грн., амортизаційні відрахування щодо використання транспортного засобу Lexus - 83333,00 грн., амортизаційні відрахування щодо використання автокрану КАТО - 80000,00 грн., загальна сума яких помножена відповідачем на 18%) та з податку на додану вартість, що визначено у податковому повідомлені рішенні № 0000811402 на суму у розмірі 993700,00 грн. (ТОВ «Арфін Хаус» - 463882,00 грн., НВП «Секанс» - 411485,00 грн., ТОВ «Транстрейдгруп» - 118333,00 грн.).
Сума відшкодування з податку на додану вартість, що визначена у податковому повідомленні-рішенні №0000821402, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податки на додану вартість на суму 329 630,00 грн., сформована відповідачем за рахунок взаємовідносин з контрагентами ТОВ «Велскейп», ТОВ «Платінум Трейд», ТОВ «Стройпол», ТОВ «ЕДС ЛТД». Таким чином, суд вважає, що відповідачем правомірно не врахована заявлена до відшкодування сума у розмірі 329 630,00 грн., що відображена у рядку 24 декларації з податку на додану вартість за 2015 рік.
Щодо правовідносин позивача з ПП «Ніка», суд вважає необхідне зазначити наступне.
Згідно вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 29.06.2016 року по справі № 521/8518/16-к, ОСОБА_3, не маючи наміру займатись підприємницькою діяльністю, переслідуючи корисливу мету на отримання грошової винагороди у розмірі 300 (триста) доларів США, надала згоду невстановленій слідством особі зареєструвати на своє ім'я підприємство ПП «НІКА», тобто стати засновником та директором даного підприємства без мети фактичного здійснення фінансово-господарської діяльності. Незаконна діяльність ПП «НІКА» полягала у тому,що невстановлені слідством особи, використовуючи реквізити ПП «НІКА», розрахункові рахунки та печатки, здійснювали документальне оформлення неіснуючих операцій з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) на адресу підприємств-контрагентів, після чого такі документи передавались замовникам «послуг» (підприємствам-вигодонабувачам), з метою ухилення від оподаткування, шляхом незаконного завищення валових витрат з податку на прибуток, переведення у готівку грошових коштів.
Враховуючи вищенаведені факти, що встановлені Малиновським районним судом м Одеси, суд приходить висновку щодо правильності висновків контролюючого органу відносно контрагента позивача ПП «НІКА».
Позивач просить суд визнати оскаржувані рішення незаконними, проте на думку суду вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки відповідач приймаючи податкові повідомлення-рішення діяв в межах повноважень та на підставі діючого законодавства.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо(неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом часткового скасування рішень суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 7-12, 14, 71, 86, 122, 128, 158-164, 254 КАС України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Задовольнити частково адміністративний позов приватного підприємства «А.Р.Б» до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеса Головного управління ДФС в Одеській області.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеса Головного управління ДФС в Одеській області від 04 травня 2016 року № 0000831402 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 923 730,30 грн., з яких 923 730,30 грн. - основний платіж, а 0,00 грн - штрафні (фінансові) санкції.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Одеса Головного управління ДФС в Одеській області від 04 травня 2016 року № 0000811402 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 242 125,00 грн., з яких 993 700,00 грн. - основний платіж, а 248 425,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
В іншій частині позову - відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Н.В. Бжассо
Судове рішення № 63042564, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 28.11.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 815/2236/16. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: