Рішення № 63038150, 07.11.2016, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.11.2016 Справа №607/7603/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючого - судді Стельмащука П.Я.,

*за участю секретаря Гудима Н.І.,

*без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Укрсоцбанк", третя особа приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсним іпотечного договору,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Укрсоцбанк", третя особа приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсним договору іпотеки майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, укладеного 23.01.2007р. між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1, посвідченого цього ж числа приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за №101.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що редакція Закону України «Про іпотеку», яка була чинною на момент укладення договору іпотеки, не визначала майнові права як можливий предмет іпотеки. При цьому, посилається на відповідні правові позиції Верховного Суду України. З огляду на те, що договір іпотеки укладений із порушенням статті 5 Закону України «Про іпотеку», просить визнати цей договір недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

В судове засідання 07.11.2016р. представник позивача не зявився, подавши суду заяву про розгляд справи у його відсутності, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити з підстав викладених в позовній заяві та наданих усних поясненнях.

Представник відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в судове засідання 07.11.2016р. не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, у попередніх судових засіданнях щодо задоволення позову заперечив, надавши суду усні та письмові пояснення, суть яких зводиться до наступного. Позивачем не доведено, настання всіх необхідних умов для визнання недійсним правочину, які передбачені в ч. 1 ст. 215 ЦК України. Спірний договір укладений відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Щодо спірних правовідносин є рішення касаційної інстанції, якими відмовлено у задоволенні аналогічних вимог. А також відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, так як позивач укладаючи 23.01.2007р. спірний договір дізнався чи повинен був дізнатись про порушення його прав.

Третя особа - приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась, хоча повідомлялась про час та місце розгляду справи у встановленому порядку.

Дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.

22.01.2007р. між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"), та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №770/42-1-07, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 29999,00 доларів США у тимчасове платне користування (13% річних), на умовах визначених даним договором, з кінцевим терміном погашення 05.01.2022 року.

З метою забезпечення виконання кредитного договору, між сторонами 23.01.2007р. укладено іпотечний договір, який того ж числа посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №101.

Відповідно до іпотечного договору, іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх зобовязань боржника ОСОБА_1 за вищевказаним договором кредиту. В якості забезпечення виконання, іпотекодавець ОСОБА_1 надав в іпотеку банку майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру №25 загальною площею 96,4 кв.м., на 7 (сьомому) поверсі за адресою м. Тернопіль, вул. Корольова,10"а" (п. 1.1. Договору). Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору від 29.12.2005р. про організацію та проведення будівництва, укладеного між ОСОБА_1 та ПМП "Тернопільська фірма "Будівельник", а також документа, який підтверджує фінансування іпотекодавцем будівництва за рахунок власних коштів.

На момент укладення договору іпотеки сторони оцінили предмет іпотеки у 188595,00 грн., що в еквіваленті складає 37345,54 дол. США за офіційним курсом Національного Банку України на дату укладення цього договору іпотеки. (п. 1.2 договору іпотеки).

Згідно п. 1.9. іпотечного договору, після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, зазначеного в п. 1.1. цього договору, а також після оформлення та реєстрації в установленому чинним законодавством України порядку права власності на нього за іпотекодавцем, збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки. При цьому, нотаріус за повідомленням іпотекодержателя та за рахунок іпотекодавця реєструє обтяження іпотекою вже збудованої нерухомості, а сторони протягом трьох робочих днів укладають додаткову угоду до цього договору, в якій змінюють опис предмета іпотеки: замість майнових прав відповідне нерухоме майно із зазначенням його реєстраційних даних, оціночної вартості, із посиланням на відповідний правовстановлювальний документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на це нерухоме майно.

Додаткова угода до іпотечного договору між сторонами не укладалась.

10.05.2016р. адвокатом ОСОБА_4 надано позивачу письмове розяснення щодо порушень, які мали місце при укладенні іпотечного договору від 23.01.2007р., а саме, оскільки в момент вчинення правочину (23.01.2007р.) істотна умова договору іпотеки, а саме предмет іпотеки, не відповідала вимогам статті 5 Закону України «Про іпотеку» (майнові права не могли бути предметом іпотеки за наявності вичерпного переліку предметів іпотеки, визначеного статтею 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній в момент укладення правочину), відтак вказаний договір іпотеки зі всіма змінами та додатками до нього є недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання про необхідність задовольнити позов. При цьому, суд виходив із наступного.

Згідно із статтею 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Згідно статті 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно статей 1, 5 Закону України "Про іпотеку" у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки, застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Водночас поняття "іпотека майнових прав" і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі відсутні.

Стаття 5 Закону України "Про іпотеку" не визначала майнові права як предмет іпотеки.

Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", яким були внесені зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України "Про іпотеку".

Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору) встановлює відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Отже, предметом правового регулювання Закону України від 19 червня 2003 року № 979-IV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" є відносини, що виникають з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договорів, забезпечених іпотекою, а не для забезпечення кредитних договорів, що були укладені між позивачами та Банком.

Аналізуючи зазначені норми права, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, суд вважає, що Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" не може бути застосований до спірних правовідносин. Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмету іпотеки згідно із Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" №800-УІ від 25 грудня 2008 року.

Верховним Судом України у Постанові від 30.01.2013р. по справі №6-168цс12 викладено правовий висновок, згідно якої майнові права на відповідну квартиру у незавершеному будівництвом житловому будинку, вартість якої була сплачена замовником за договором будівельного підряду, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не могли бути предметом застави, а відтак договір іпотеки є недійсним у силу ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням ст. 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення Договору іпотеки.

Аналогічні правові висновки ВСУ викладені у постановах №6-8цс13 від 17.04.2013р. і №6-36цс13 від 15.05.2013р., згідно яких, у звязку із тим, що стаття 5 Закону України "Про іпотеку" не визначала майнові права як предмет іпотеки, договори іпотеки (застави) майнових прав укладені з порушенням цієї статті закону, і на підставі статей 203, 215 ЦК України їх слід визнати недійсними.

Відповідно до статті 360-7 ЦПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Так як судом встановлено, що предметом іпотеки за іпотечним договором від 23.01.2007р. були майнові права на квартиру, з урахуванням вищевказаних правових висновків Верховного Суду України, суд прийшов до переконання про необхідність задовольнити позов та визнати недійсним іпотечний договір від 23.01.2007р., укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") та ОСОБА_1 про передачу в іпотеку банку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за №101, у звязку із тим, що даний договір суперечить статті 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення Договору іпотеки.

Стороною відповідача до ухвалення рішення подано суду заяву про застосування строку позовної давності до позовної вимоги про визнання договору іпотеки недійсним. Посилається на те, що договір іпотеки укладений 23.01.2007р., а з позовом позивач звернувся лише в липні 2016р., відтак позивач пропустив строк позовної давності.

Сторона позивача заперечила щодо застосування строку позовної давності, у звязку із тим, що взнала про порушене право лише 10.05.2016р., коли отримала правове розяснення від адвоката ОСОБА_4

При розгляді даного питання суд виходить із наступного.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач надав належні та допустимі докази того, що про порушене право він довідався 10.05.2016р., відтак наслідки пропуску строку позовної давності не можуть бути застосовані.

На підставі статті 88 ЦПК України із відповідача на користь позивача слід стягнути 551,20 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60-62, 79, 86, 88, 174, 209, 212-215, 223, 294, 360-7 Цивільно-процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства "Укрсоцбанк", третя особа приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання недійсним іпотечного договору задовольнити.

Визнати недійсним іпотечний договір від 23.01.2007р., укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 про передачу в іпотеку банку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_3, та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за №101.

Стягнути із ОСОБА_2 акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_1 551,20 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий П.Я.Стельмащук