Ухвала суду № 63035390, 22.11.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 594/685/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Денисова Т.С. Провадження № 22-ц/789/1313/16 Доповідач - Шевчук Г.М.Категорія - 19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Загорський О. О.,

за участі секретаря - Шмигельська І.З.

з участю сторін - представника апелянта - Багранюка В.С.

представника відповідача - ОСОБА_2

представника ТзОВ «Факторингова компанія

«Вектор плюс» - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Борщівського районного суду від 27 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Борщівського районного суду від 27 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», ОСОБА_5 визнання частково недійсним договору іпотеки відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування вимог зазначає, що при вирішенні спору суд неповно з'ясував обставини справи, а саме, нею надавалася згода на передачу квартири, що перебуває у спільній власності в іпотеку, однак окремої згоди на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки не надавалося. Вказує на те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є окремим від іпотечного договору договором, який потребує нотаріального посвідчення та на його укладення повинна бути надана нотаріально засідчена згода одного з подружжя.

У судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечила, рішення суду вважає законним і обгрунтованим.

Представник відповідача ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав. Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення .

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з 14 липня 2005 року перебувають у зареєстрованому шлюбі згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, виданим 14 липня 2005 року відділом реєстрації цивільного стану Борщівського РУЮ Тернопільської області.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від18 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу за № реєстру 969, ОСОБА_5 придбав у власність квартиру АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_5 зареєстровано Борщівським районним бюро технічної інвентаризації 18 квітня 2008 року, запис № 977 .

18 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 укладено договір № 1907/0408/71-001, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 48000.00 доларів США на строк з 18 квітня 2008 року по 17 квітня 2038 року включно, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 11,9 % річних.

З метою забезпечення виконання кредитних зобоз'язань 18 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_5 укладено іпотечний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 974/38. Відповідно до умов іпотечного договору ОСОБА_5 передав банку в іпотеку трьохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

За змістом п.8.3 договору іпотеки від 18 квітня 2008 року, позичальник свідчить, що його дружина згодна з укладенням цього договору та з отриманням кредиту, який отримується Позичальником в інтересах сім'ї. На підтвердження цього дружина Позичальника надала Банку письмову заяву про таку згоду.

Згідно нотаріально засвідченої заяви від 18 квітня 2008 року, ОСОБА_4 надала згоду на укладення вищевказаного договору іпотеки, яка була посвідчена приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу відповідно до п.44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №20/5 від 03.03.2004 року, що була чинною на момент укладення іпотечного договору.

Так, згідно п.12 договору іпотеки визначено, що за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на Предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: п.12.1. За рішенням суду. п.12.2. У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. п.12.3. Згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п.п. 12.3.1, 12.3.2 цього Договору, а це: шляхом передачі Іпоктекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов»язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу Іпотекодержателем від свого імені Предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк» та TOB «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір факторингу №15, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором від 18 квітня 2008 року № 1907/0408/71-001.

З повідомлення про анулювання боргу, що направлено TOB «ФК «Вектор плюс» 23 березня 2016 року на ім'я ОСОБА_5 вбачається, що на підставі кредитного договору від 18 квітня 2008 року № 1907/0408/71-001 станом на 1 жовтня 2015 року за ОСОБА_5 облікувалася заборгованість у сумі 531492.66 грн. 01 жовтня 2015 року TOB «ФК «Вертор плюс» реалізувало право на нерухоме майно, яким було забезпечено виконання цього кредитного договору, на підставі ст.ст.37, 38 Закону України «Про іпотеку» та того ж дня було прийнято рішення про анулювання (прощення) його кредитної заборгованості.

Підтвердженням цього є Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 65429379 від 9 серпня 2016 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що під час укладення спірного іпотечного договору були дотримані всі вимоги чинного законодавства, а тому суд вважав відсутніми підстави для визнання частини цього правочину недійсним.

Такий висновок суду ґрунтується на встановлених обставинах і відповідає вимогам матеріального права.

Відповідно до ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного судочинства є свобода договору.

Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Положеннями ст. 627 ЦК України, передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину серед іншого є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 зазначеного Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Частина перша ст.65 СК України встановлює, що чоловік та дружина розпоряджаються майном, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Зважаючи на те, що договір іпотеки підлягає нотаріальному посвідченню, а іпотека як обтяження нерухомого майна - державній реєстрації, згода другого подружжя згідно з п.2 ч.3 ст.65 СК України повинна бути нотаріально засвідчена. Другий з подружжя у разі укладення договору іпотеки без його згоди має право в судовому порядку оскаржити дійсність цього договору в силу ч.2 ст.65 СК України.

Судом встановлено, що позивач надала нотаріально посвідчену згоду на передачу її чоловіком ОСОБА_5 в іпотеку будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Відповідно до вимог ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі, зокрема, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі. Відповідне застереження в іпотечному договорі визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до закону та може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Таким чином, Законом України «Про іпотеку» передбачено такий вид досудового звернення стягнення заборгованості за кредитним договором, як визнання за іпотекодержателем права власності на іпотечне майно.

Укладений 18 квітня 2008 року між банком і ОСОБА_5 договір іпотеки, умови якого містять застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, згоду на укладення якого надала позивач і така згода нотаріально посвідчена, не дає підстав уважати, що умови договору не відповідали вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки іпотечне застереження, яке міститься в договорі іпотеки, є по своїй природі окремим правочином, який потребує нотаріального посвідчення, однак позивач не надала згоди на укладення такого застереження, а відтак, пункти 12.3., 12.3.1, 12.3.2. іпотечного договору є недійсними, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони є такими, що не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Окрім того, як зазначає Верховний Суд України у своїй постанові від 30.03.2016 року у справі № 6-533цс16, відповідно до статті 578 ЦК України тастатті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

З врахуванням викладеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.

Доводи апелянта не спростовують наведеного і зроблених в рішенні суду першої інстанції висновків.

За таких обставин підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наведених в апеляційній скарзі підстав, відсутні.

Керуючись ч.1, п.1 ст.307, ст.ст.308; 313; 314; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити .

Рішення Борщівського районного суду від 27 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ннею законної сили.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.М. Шевчук