Ухвала суду № 63035261, 21.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/6632/15-к Головуючий у 1 інстанції - Радченко Е.А.

Провадження № 11-кп/783/896/16 Доповідач - Калиняк О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Калиняк О.М.

суддів Макойди З.М., Голубицького С.С.,

розглянувши кримінальне провадження № 464/6632/15-к про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Думенки Хмільницького району Вінницької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1,

за ч.1 ст. 125 КК України,

з участю секретарів Петрук Ю.Ю., Василевської В.Ю.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_3

прокурорів Гошовського М.В., Горин У.І.,

за апеляційною скаргою захисника Накловича І.М. на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15 червня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 15 червня 2016 року ОСОБА_1 засуджений за ч.1 ст. 125 КК України до штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить п'ятсот десять грн.

ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 15 липня 2015 року близько 13 год. 55 хв., перебуваючи в супермаркеті «Сільпо» за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 62, на грунті особистих неприязних стосунків, які раптово виникли, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень наніс один удар кулаком по обличчю ОСОБА_5, в область лівого ока, заподіявши синець на обличчі зліва, що відноситься до легких тілесних ушкоджень.

На вирок суду захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Наклович І.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та закрити кримінальне провадження. Вважає, що вирок винесений з порушенням норм матеріального та процесуального права, й в обґрунтування апеляційних вимог покликається на такі доводи: досудове слідство проведено неповно й упереджено, а саме: не встановлено, що підозрюваний є інвалідом і страждає неврологічним захворюванням, на етапі досудового слідства не проведено судової психолого-психіатричної експертизи, яка б дозволила з'ясувати, чи перебував обвинувачений у стані афекту, чи міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час інкримінованого йому правопорушення; відповідно до п.3 ч.2 ст. 52 КПК України не забезпечено ОСОБА_1 права на захист з моменту набуття статусу підозрюваного; висновок про фізичний стан обвинуваченого зроблений експертом, виходячи з матеріалів, й міг бути хибним; органом досудового розслідування зібрано не всі докази по справі; орган досудового розслідування не звертався до ТЦ «ВАМ» із запитом щодо перегляду та вилучення записів внутрішніх та зовнішніх камер спостереження, що призвело до втрати важливих доказів. Поведінка обвинуваченого була спровокована діями охорони, нанесений ОСОБА_1 удар по обличчю ОСОБА_5 є необхідною обороною і захистом від отриманих ударів зі сторони охорони, а відповідно до ст. 36 КК України необхідна оборона виключає злочинність діяння.

В ході апеляційного розгляду захисник Наклович І.М. та обвинувачений ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали, покликаючись на викладені в ній доводи, просять апеляційну скаргу задоволити.

Прокурор вважає винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, доведеною, а апеляційну скаргу необґрунтованою. Просить вирок залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді, сторону захисту та сторону обвинувачення, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим, вмотивованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Такий висновок підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку й навів у вироку, зокрема: показаннями потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 щодо обставин заподіяння ОСОБА_1 потерпілому умисного легкого тілесного ушкодження; висновком судово-медичної експертизи № 340/15 від 17.07.2015, згідно з яким виявлений у ОСОБА_5 синець на обличчі зліва відносяться до легкого тілесного ушкодження та міг утворитися 15 липня 2015 року внаслідок дії тупого предмету.

Показання ОСОБА_1 про те, що він вдарив потерпілого лише після того, як останній почав застосовувати щодо нього силу, суд обґрунтовано не взяв до уваги, давши їм оцінку, й своє рішення мотивував у вироку. При цьому суд підставно покликався на показання потерпілого та свідків, які пояснили, що до нанесення ОСОБА_1 удару між охоронцями та ОСОБА_1 фізичного контакту не було, а застосування сили до ОСОБА_1 відбувалося вже після нанесення ним удару по обличчю потерпілого.

Суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив усі обставини справи в їх сукупності й відповідно до ст. 94 КПК України дав оцінку наведеним доказам, визнавши їх належними, допустимими, достовірними, а в сукупності достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

З урахуванням наведеного колегія суддів визнає правильним висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, і викладені в апеляційній скарзі доводи про незаконність судового рішення, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не бере до уваги як безпідставні.

У ході судового розгляду суд першої інстанції з'ясував усі обставини, які мали істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. На виконання вимог ст. 370 КПК України судом у вироку наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи сторони захисту про те, що на стадії досудового розслідування мала місце неповнота та порушення права підозрюваного на захист, а відповідно зібрані докази є недопустимими; що ОСОБА_1 вдарив потерпілого лише після того, як останній почав застосовувати до нього силу; що ОСОБА_1 діяв у стані фізіологічного афекту (ці ж доводи наведені в апеляційній скарзі як підстави скасування вироку), були ретельно перевірені судом першої інстанції та отримали правильну оцінку, яка викладена у вироку та з якою погоджується колегія суддів.

В суді першої інстанції були розглянуті та задоволені клопотання захисника Накловича І.М. про долучення до справи копій документів про стан здоров'я обвинуваченого та наявності у нього групи інвалідності (а.с.41-43, 46, 68); про тимчасовий доступ до носіїв відеозапису з камер відеоспостереження на місці події (про що 10.11.2015, 11.12.2015 та 11.01.2016 судом виносились ухвали /а.с.75, 78-79, 89, 91-92, 97-98/); про призначення обвинуваченому судової психолого-психіатричної експертизи (а.с.111-112, 114-115); про виклик в судове засідання та допит судового експерта-психолога ОСОБА_8, судово-психіатричного експерта ОСОБА_9 (а.с.123).

Допущена на стадії досудового розслідування неповнота (яка на думку захисту мала місце і проявилась, зокрема, у відсутності відеозаписів з камер спостереження з місця події) не вплинула на правильність висновку суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, оскільки такий висновок підтверджується сукупністю інших досліджених у судовому засіданні належних і допустимих доказів.

Крім того в ході судового розгляду, з моменту, коли стало відомо про наявність неврологічного захворювання в обвинуваченого, останньому відповідно до вимог п.3 ч.2 ст. 52 КПК України було забезпечено право на захист.

Згідно з висновком комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 135 від 14.03.2016 та пояснень експерта-психолога ОСОБА_8, судово-психіатричного експерта ОСОБА_9 обвинувачений ОСОБА_1 психічною хворобою не страждає, виявляє розлади поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (ЧМТ) з нерізко вираженим психоорганічним синдромом та рідкими судомними нападами. Наявні у нього психічні розлади не досягають рівня психічного захворювання чи недоумства та не позбавляють його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В період інкримінованих йому дій ОСОБА_1 також психічним захворюванням не страждав, не виявляв будь-яких тимчасових чи інших хворобливих розладів психічної діяльності та міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. ОСОБА_1 на момент інкримінованих йому дій у стані фізіологічного афекту не перебував. Не перебував він також і в іншому емоційному стані, який міг би суттєво вплинути на його свідомість та діяльність (а.с.118-119).

Із зазначеним висновком експертизи та поясненнями експертів суд першої інстанції погодився в результаті дослідження цих доказів та їх оцінки з дотриманням вимог ст.ст. 94, 101 КПК України.

Твердження сторони захисту про те, що поведінка обвинуваченого була спровокована діями охорони і нанесений ОСОБА_1 удар по обличчю ОСОБА_5 є необхідною обороною, не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Як встановлено судом, до нанесення ОСОБА_1 легкого тілесного ушкодження потерпілому між охоронцями та ОСОБА_1 фізичного контакту не було, а застосування сили до ОСОБА_1 відбувалося вже після нанесення ним удару по обличчю потерпілого.

Виходячи з фактичних обставин справи, в колегії суддів не має підстав вважати, що обвинувачений діяв у стані необхідної оборони, захищаючись від суспільно-небезпечного посягання, й умисне заподіяння ОСОБА_1 потерпілому легкого тілесного ушкодження не може розцінюватись як необхідна оборона в розумінні ст. 36 КК України.

Суд з дотриманням вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини справи, особу обвинуваченого, обставини, що впливають на покарання, в тому числі незадовільний стан здоров'я обвинуваченого, й призначив обвинуваченому мінімальне покарання, визначене санкцією ч.1 ст. 125 КК України. Таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, допущено не було.

Апеляційна скарга не містять правових підстав для зміни чи скасування вироку.

З огляду на викладене колегія суддів визнає апеляційну скаргу необґрунтованою.

Вирок суду ухвалений з дотриманням вимог глави 29 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, і підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15 червня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника Накловича І.М. - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С у д д і :

Калиняк О.М. Макойда З.М. Голубицький С.С.