Ухвала суду № 63035188, 15.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/4389/13 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.

Провадження № 22-ц/783/5829/16 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів - Ніткевича А.В., Павлишина О.Ф.

секретар Бохонко Е.Р.

З участю: представника відповідачки ОСОБА_2- ОСОБА_3, представника ПАТ КБ «Приватбанк» Гнатишака О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк» Приватбанк», третя особа: ОСОБА_6, про визнання права власності на подружнє майно та визнання договору іпотеки недійсним, -

в с т а н о в и л а :

Оскаржуваним рішенням суду позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 22 вересня 2008 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», посвідчений приватним нотаріусом Моісєєвою Ольгою Ярославівною та зареєстрований за № 3956 в частині ? частки житлового будинку №19 та земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1.

Визнано право власності за ОСОБА_5 на ? частку житлового будинку №19 та земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1.

Рішення суду оскаржило ПАТ «КБ «Приватбанк» в особі представника Н.В.Сокуренко.

В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що у суду були відсутні правові підстави передбачені ст.392 ЦК України для визнання права власності на ? частину житлового будинку. Стверджує, що позивачем не наведено мотивів та не надано доказів про те, що його право власності не визнається чи оспорюється відповідачем. Зазначає, що чиним процесуальним законодавством не передбачено права суду на захист прав, свобод чи інтересів особи за відсутності спору між сторонами правовідносин, що виключає задоволення позову про визнання права власності на ? частину будинку та земельної ділянки. Щодо позовної вимоги про визнання договору іпотеки недійсним зазначає, що договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом, а останній при такому посвідченні відповідно до п.44 Інструкції про порядок визнання нотаріальних дій повинен був отримати письмову згоду другого з подружжя. Враховуючи наведене, вважає, що суд мав в обов»язковому порядку притягнути до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Маісєєву О.Я., а також витребувати у неї письмові пояснення щодо оформлення договору іпотеки від 22.09.2008 року та нотаріальну справу, яку було оформлено при укладенні договору іпотеки. Крім цього, судом не враховано, що на момент укладення іпотечного договору відповідач - 1 у шлюбних відносинах не перебувала, що підтверджується п.14.5 та 14.6 договору, копією паспорта відповідача в якому наявний штамп про розірвання шлюбу, копією свідоцтва про розірвання шлюбу та нотаріально завіреною заявою на підставі якої підтверджено той факт, що ОСОБА_2 на момент придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку та укладенні іпотечного договору в шлюбі не перебувала. Звертає увагу, що укладення договору одним з подружжя щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа-контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставнами справи не могла знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, який укладає договір не отримав на це згоди другого з подружжя. Як вбачається з ухвали суду від 08.08.2014 року судом під час розгляду справи встановлено ознаки злочину в діях позичальника ОСОБА_6, які полягали в поданні нотаріусу свідоцтва про розірвання шлюбу, а відтак банк в даних правовідносинах діяв добросовісно та позивачем суду не надано виключних підстав для визнання договору іпотеки недійсним. У зв»язку з наведеним просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника ПАТ КБ «Приватбанк» Гнатишака О.В. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника відповідачки ОСОБА_3, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Приписами статті 4 Цивільного процессуального кодексу України зазначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 22.09.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 було укладено Кредитний договір № LVNRGA0000000003.

Згідно умов Кредитного договору банк зобов»язався надати ОСОБА_6 кредит у розмірі 128777,08 доларів США з нарахуванням процентів за користування кредитом із розрахунку 15% річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 22.09.2028 року. Банк свої зобов»язання перед позичальником ОСОБА_6 виконав повністю.

На забезпечення виконання зобов»язання за Кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 22.09.2008 року було укладено договір іпотеки №LVNRGA0000000003/.

Згідно договору іпотеки відповідачка ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок загальною площею 208, 90 кв.м, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0, 0800 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на подружнє майно та визнання частково недійсним договору іпотеки, суд першої інстанції підставно посилався на документи, які мають значення для справи та які мають юридичну силу, спростовуючи тим самим фальшиві документи на підставі яких було укладено договір іпотеки та внаслідок чого третя особа ОСОБА_6 притягався до кримінальної відповідальності по ст. 358 ч.ч.2.3 КК України та визнаний винним.

Зокрема, згідно свідоцтва про шлюб від 14.06.1966 року підтверджено, що ОСОБА_5 та відповідачка ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 14.06.1966 року ( а.с.3).

У відповідності до статі 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, судом першої інстанції доведено, що житловий будинок загальною площею 208,90 кв.м, в АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0800 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель кадастровий номер НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_10

Відтак, доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для визнання права власності на ? частину спірного житлового будинку та земельної ділянки не спростовують висновків суду, оскільки згідно ст.369 ч.2 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода всіх співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації має бути висловлена письмово та нотаріально посвідчена.

Приписами статті 577 ч.1 ЦК України зазначається, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом.

Незважаючи на вище зазначене, відповідачка ОСОБА_2 , знаючи про те, що перебуває у шлюбі, що майно є спільним, розпорядилася ним, передавши в іпотеку, без згоди чоловіка, чим порушила право власності останнього, не визнала це право.

Згідно статті 392 ЦК України власник може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Із матеріалів справи наданих суду приватним нотаріусом Пустомитівського РНО Моісєєвою О.Я. міститься заява ОСОБА_2, особисто нею підписана, про те, що така не перебуває у шлюбі та копія свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 серія НОМЕР_2 від 14.10.2005 року за підписом керівника державного органу РАЦС І.В.Гавришко, актовий запис №187.

В процесі досудового розслідування щодо правдивості вищезазначених документів встановлено, що ОСОБА_6 за сприянням сторонніх осіб вчинив злочин, передбачений ст.358 ч.ч.2,3 КК України, чим ввів в оману державного нотаріуса та ПАТ КБ «Приватбанк».

Згідно інформації, наданої відділом ДРАЦС Пустомитівського РУЮ у Львівській області відсутні актові записи про розірвання шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , а відтак позивач ОСОБА_10 вправі визнати своє право власності набуте у шлюбі.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки шлюб між позивачем та відповідачем не був розірваний та згоди на укладення договору іпотеки від 22.09.2008 року ОСОБА_2 позивач не надавав, а відтак остання діяла всупереч вимогам ст.369 ч.2 ЦК України, статті 578 ЦК України та ст. 6 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-1У «Про іпотеку», тому у відповідній частині договір іпотеки підлягає визнанню недійсним.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині незалучення приватного нотаріуса Моісєєвої О.Я. як заінтересованої особи та недопиту останньої як свідка такі суперечать вимогам цивільного процесуального законодавства та колегією суддів відхиляються.

Відповідно до статті 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст.213-214 ЦПК України, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, клегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в і д х и л и т и .

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 22 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: А.В.Ніткевич

О.Ф.Павлишин