Ухвала суду № 63032702, 10.11.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 738/1141/16-ц Провадження № 22-ц/795/2041/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Сова Т. Г. Доповідач - Губар В. С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіГубар В.С.,суддів:Висоцької Н.В., Шарапової О.Л.при секретарі:Халимон Т.Ю. за участю:представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 14 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про розірвання договору та стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

В травні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив розірвати договір, укладений між його матір»ю ОСОБА_8 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 на виготовлення та доставку металопластикових конструкцій від 20 травня 2013 року в м. Чернігів, стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 на його, позивача, користь кошти в розмірі 1730 грн. та моральну шкоду, яку він оцінив в 50000 грн.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 14 вересня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме 1216, 1230 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що 20 травня 2013 року його матір ОСОБА_8 уклала договір з ФОП ОСОБА_7 на виготовлення та доставку металопластикових вікон, вартість яких за договором складає 2430 грн. За договором був сплачений аванс в сумі 1730 грн., проте на даний час договір не виконаний. Добровільно повертати кошти відповідач відмовилась.

Апелянт вказує,що 26.05.2014 року звертався до ФОП ОСОБА_7 із заявою про розірвання договору, укладеного між його матір»ю та відповідачем та повернення грошових коштів в розмірі 1730 грн., проте ця заява повернулась неврученою із зазначенням «За закінченням терміну зберігання».

ОСОБА_5 вважає, що всі умови, передбачені договором, його мати ОСОБА_8 виконала, проте відповідачем до цього часу металопластикові вікна не доставлені і не встановлені, що є порушенням умов договору.

ОСОБА_5 вважає, що своїми діями відповідач спричинила йому моральну шкоду, яку він оцінює в 50000 грн.

Позивач ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в судове засідання не з»явилися, про час і місце судового розгляду справи належним чином сповіщені, що документально підтверджено. Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд вважає за можливе слухати справу без їх участі, оскільки їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Перевіряючи згідно ст. 303 ЦПК України законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в сумі першої інстанції, встановлені наступні обставини справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Перевіряючи згідно до ст. 303 ЦПК України аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне.

20 травня 2012 року між ОСОБА_8 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 укладений договір по виготовленню та доставці металопластикової конструкції (а.с. 4).

Пунктом 2.1 Договору передбачена вартість конструкції у сумі 2430 грн.

Відповідно до умов п. 3.1 Договору ОСОБА_8 сплачений аванс в сумі 1730 грн., а решту 700 грн. повинно бути сплачено в момент доставки виробу (п. 3.5).

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13.11.2015 року. Позивач ОСОБА_5 є сином померлої ОСОБА_8

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 зазначав, що відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 не виконані умови договору - металопластикові вікна не доставлені та не встановлені, акт прийому-передачі не складався, тому вважає, що його права як спадкоємця за законом порушені.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що договір, на який посилається позивач в позовній заяві, є неналежним доказом оскільки датою укладання Договору вказано 20.05.2012 року, а в п. 2.4 Договору вказано дату заповнення вказано 20.05.2013 року о 13.40 год., а позивачем та його представником не надано в судове засідання будь-яких інших доказів для підтвердження дати укладання Договору між ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодного доказу та не довів, що існує причинно-наслідковий зв'язок між моральними стражданнями позивача та діями відповідача, не доведено, що саме дії відповідача призвели до заподіяння будь - яких моральних страждань позивачеві.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування,

Згідно ч.3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно позовної заяви позивач ОСОБА_5 в обґрунтування підстав для розірвання договору та стягнення коштів посилався на наявність права на отримання коштів не як спадкового майна, а відповідно до умов Договору від 20 травня 2013 року, укладеного між ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_7, оскільки, за доводами апеляційної скарги, в зв'язку зі смертю ОСОБА_8 до нього перейшли всі права та обов'язки ОСОБА_8 за договором.

Таким чином, позивачем право на отримання коштів обґрунтовувалось не безпосередньо як право на отримання спадкового майна, а як правонаступником за Договором на виконання робіт.

Апеляційний суд враховує, що хоча згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, але в силу положень ст. 1216 ЦК України до спадкоємців могли перейти права і обов'язки спадкодавця лише ті, які належали йому на день смерті як фізичній особі, оскільки спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) саме фізичної особи, яка померла, до інших спадкоємців.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин положень щодо права позивача на отримання коштів не в порядку спадкування, а внаслідок заміни сторони у зобов'язанні.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір між ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_7 був укладений 20 травня 2012 року, а в п. 2.4 Договору зазначено - «Заповнення: 20 травня 2013 року 13.40».

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 звертався до суду з позовом до ФОП ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним, стягнення грошових коштів за недійсним правочином та стягнення моральної шкоди.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 05 квітня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено в повному обсязі.

Зазначеним рішенням встановлено, що позивачем не надано будь-яких доказів для підтвердження дати укладання договору між ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_7, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що факт укладання договору недієздатною особою не доведено і належних доказів з цього приводу не надано.

Як встановлено апеляційним судом, зазначене рішення суду позивачем не оскаржувалось, а отже набрало законної сили і є преюдиціальним при розгляді цієї конкретної справи в силу положень ст. 61 ЦПК України.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, що померла ОСОБА_8 в установленому порядку оспорювала дійсність укладеного з ФОП ОСОБА_7 договору.

Апелянтом не доведено у суді першої інстанції і не надано апеляційному суду доказів, які б спростували висновок оскаржуваного рішення про те, що спадкодавець ОСОБА_8 за життя зверталась до суду з позовом про захист її порушених прав або охоронюваних законом інтересів.

Твердження апелянта про його звернення до ФОП ОСОБА_7 із заявою щодо розірвання укладеного договору та повернення грошових коштів не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки апелянтом не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду ніяких належних і допустимих документальних доказів такого звернення.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдавала, за наявності її вини.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України викладених в п. 9 постанови від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

ОСОБА_5 не надано доказів суду першої інстанції і не доведено апеляційному суду ті обставини, що відповідачем завдано йому, позивачеві, моральну шкоду і не доведено належними і допустимими доказами у який спосіб та за яких обставин така шкода була спричинена.

Апелянтом не надано доказів того, що укладеним договором передбачено відшкодування моральної шкоди за не виконання цього договору та не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між його моральними стражданнями та діями або бездіяльністю відповідача.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні цього спору.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними у рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 14 вересня2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: