Постанова № 63028861, 24.11.2016, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/470/16

Справа №754/9043/16-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.

за участю секретаря - Макас Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об"єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2, який був особою, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС, інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов"язаного з ліквідацією аварії на ЧАЕС, що і призвело до його смерті. Позивачка звернулася до відповідача із заявами про переведення її на пенсію у зв"язку з втратою годувальника, її було переведено, але потім її повідомили про відмову у переведенні. Позивачка вважає дану відмову незаконною, у зв"язку з чим звертається до суду з даним позовом, в якому просить визнати дії відповідача щодо відмови у переведенні позивачки з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника - протиправними; зобов'язати відповідача перевести позивачку на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 50 % пенсії по інвалідності, яку отримував ОСОБА_2, починаючи з 03.02.2016 року, здійснивши перерахунок пенсії ОСОБА_1.

У судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва - у судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Пояснила, що позивачка, дійсно, звернулася до Управління із заявами про переведення її на пенсію у зв"язку із втратою годувальника, але при цьому нею не були надані всі належні документи, зокрема, оригінали первинних документів. Це стало підставою для відмови позивачці у переведенні на пенсію у зв"язку із втратою годувальника. На підставі викладеного представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Вислухавши пояснення позивачки, її представника, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної справи стороні відповідача необхідно довести правомірність своїх дій та бездіяльності.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 1970 року по день смерті чоловіка, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

На момент смерті ОСОБА_2 був особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов"язаного з ліквідацією аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідними посвідченнями.

Відповідно до Експертного висновку № 3611 від 17.07.2015 року, наданого Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ та МНС України, захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2, пов'язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Крім того, письмові матеріали справи містять також й інші докази на підтвердження періоду участі ОСОБА_2 у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що були надані позивачкою до Управління при подачі заяви.

З наданих позивачкою письмових доказів вбачається, що вона є дружиною померлого ОСОБА_2, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, категорії 1, а також надані докази дають підстави стверджувати, що є всі підстави для надання їй пільг і компенсацій, передбачених пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23, 27 ст. 20, ст. 48, 52, 53, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Позивачка неодноразово зверталася до Управління Пенсійного фонду України із заявами про переведення її на пенсію у зв"язку із втратою годувальника, у зв'язку із смертю чоловіка, який мав статус інваліда ЧАЕС та отримував пенсію як ліквідатор.

Після подачі першої заяви позивачку було переведено на вказану вище пенсію, але у подальшому таке рішення відповідачем було скасовано.

У подальшому після подачі заяви 03.02.2016 року Управлінням було відмовлено у переведенні позивачки на пенсію у зв"язку із втратою годувальника за архівними матеріалами пенсійної справи померлого ОСОБА_2, зважаючи на те, що вона не надала оригіналів первинних документів, а за відсутності вказаних документів неможливо задовольнити її заяви.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Згідно із ст. 37 вказаного Закону пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі, а саме, на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника.

Виходячи зі змісту наведених норм, можна зробити переконливий висновок про те, що отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника безпосередньо залежить від виду та розміру пенсійного забезпечення, що була призначена померлому годувальнику.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.

Абзацами 1, 8, 9 пункту 1 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523 (чинними на момент смерті годувальника) передбачено, що цей порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; пенсії за бажанням осіб можуть призначатися, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків; у разі коли особа пропрацювала в зоні відчуження менше календарного місяця в 1986-1990 роках, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час в одному з неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати за період роботи за межами зони відчуження.

Як встановлено при розгляді справи, на момент звернення позивачки ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду із заявами про призначення пенсії у зв"язку із втратою годувальним механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи регулювався Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210.

Як передбачалося Порядком № 523, так Порядком № 1210 встановлено, що пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках у розмірі відшкодування збитків, який визначається згідно з законодавством.

З урахуванням вищевикладеного, вирішуючи даний спір, суд приходить до обґрунтованого висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, а тому про повне їх задоволення та зобов'язання Управління Пенсійного фонду України здійснити переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Відмова відповідача з підстав ненадання позивачкою первинних документів є протиправною, оскільки не відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 17 Кодексу визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а саме на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Системний аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що фізична чи юридична особа можуть оскаржити до адміністративного суду будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, шляхом подання адміністративного позову з вимогами, перелік яких міститься у частині четвертій статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки такий перелік не є вичерпним, особа може обрати й інші вимоги на захист своїх прав, свобод чи інтересів у сфері публічно - правових відносин, але, виходячи із закону, яким визначається порядок реалізації прав та свобод у сфері публічно-правових відносин, враховуючи компетенцію адміністративних судів (ст. 17 Кодексу), а також повноваження суду при вирішенні справи (ст. 162 Кодексу).

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до чинного закону, а саме чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду та вирішення справи.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Але під час розгляду справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було доведено правомірність своїх дій.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є підставними та обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню, але при цьому дата, з якої необхідно здійснити переведення, повинна бути визначена 03.02.2016 року - дата подачі останньої заяви.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 18, 71, 93, 94, 99, 100, 104, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об"єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати дії Лівобережного об"єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника - протиправними.

Зобов'язати Лівобережне об"єднане управління Пенсійного фонду України у м. Києві перевести ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 50 % пенсії по інвалідності, яку отримував ОСОБА_2, починаючи з 03.02.2016 року, здійснивши перерахунок пенсії ОСОБА_1.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: