Ухвала суду № 63025055, 23.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/3110/16

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Кравець О.О.,

за участю: секретар судового засідання - Курманова І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.06.2016 року №№ 0006161304, 0006141304, 0006151304, 0006171304, 0006131304.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям по справі нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, наголошуючи на порушенні судом першої інстанції, зокрема, норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі п. 75.1 ст. 75, ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України, ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», наказу від 19 квітня 2016 року № 245 ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, відповідно до плану - графіка на 2 квартал 2016 року та направлень, посадовими особами відповідача проведена документальна планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_2, яка мешкає згідно свідоцтва про держреєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт від 01.06.2016 року № 1771/15-54-13-04/НОМЕР_6.

Згідно висновків вказаного акту за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 встановлені порушення: 1) порядку ведення книги обліку доходів та витрат, чим порушено вимоги п. 177.10 ст. 177 Податкового Кодексу України та вимоги п. 6.5 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом від 16.09.2013 року № 481; 2) встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в порушення вимог п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4, пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого підлягає донарахуванню 131937,17 грн. податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в т.ч., по періодам: за 2014 рік - 38790,53 грн., за 2015 рік - 93146,64 грн.; 3) встановлено заниження сум єдиного внеску нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, чим порушено п. 2 ст. 6. п. 2 ст. 7, ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого підлягає донарахуванню 53549,03 грн. єдиного внеску, в т.ч., за 2014 рік - 39797,91 грн., за 2015 рік - 13751,12 грн.; 4) встановлено заниження військового збору із сум доходу отриманих у 2015 році від здійснення підприємницької діяльності у сумі 6986 грн. в порушення пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України; 5) встановлено не проведення розрахункових операцій у 2014 році у розмірі 794020,83 грн. через реєстратори розрахункових операцій в порушення вимог п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»; 6) встановлено здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку на суму 794020,83 грн. в порушення вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.06.2016 року: № 0006161304, яким до позивача застосовано суму штрафних фінансових санкцій у розмірі 1588041,66 грн.; № 0006141304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 164921,46 грн.; № 0006151304, яким позивачу застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 1 грн.; № 0006171304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військових збір на загальну суму 8732,50 грн.; а також рішення від 17.06.2016 року № 0006131304, яким застосовані штрафні фінансові санкції з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 5354,90 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішення відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

На підставі встановлених у справі обставин, суд першої дійшов висновку, що оскаржувані рішення, прийняті ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття, є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній задовольняючи заявлені вимоги, з огляду на викладене.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно із п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

В силу положень п. 177.3 ст. 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України (чинного до 01.01.2015 року) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з розділом III ПК України, а саме відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

За правилами п. 177.4 ст. 177 ПК України (в редакції з 01.01.2015 року) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

З налізу наведених положень ПК України вбачається, що витратами фізичної особи-підприємця визнаються витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманням таким підприємцем доходів, чіткий перелік яких визначається положеннями ст. 177 ПК України, у відповідній редакції.

Водночас, виставляючи позивачу оскаржувані податкові повідомлення - рішення та рішення про застування штрафних (фінансових) санкцій, відповідач фактично виходив з обов'язку позивача включити до складу витрат витрати, понесені ним на закупку товарів харчування, незалежно від того, чи використані такі товари у звітному періоді для надання відповідних послуг та чи отримано від такої реалізації дохід.

При цьому, доходячи такого висновку, відповідач послався на те, що позивачем не здійснюється облік товарних записів.

В свою чергу, за відсутності здійснення позивачем обліку товарних запасів, відповідач прийшов до висновку, що у позивача не було залишків товарних записів на кінець звітному періоду та, як наслідок, про використання таких товарів позивачем без відповідного обліку, поза реєстратором розрахункових операцій та без нарахування відповідних податків та зборів.

Однак, колегія не погоджується з такими висновками відповідача, оскільки останнім не враховано, що відповідно до пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Статтею 6 зазначеного Закону, у вказаній редакції, було передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що обов'язок ведення обліку товарних запасів не міг бути покладений на фізичних осіб-підприємців, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування.

Натомість, фізичні особи-підприємці, які перебували на загальній системі оподаткування, відповідно до вимог пункту 12 статті 3 та статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зобов'язані вести облік товарних запасів у порядку, визначеному чинним законодавством.

Проте, положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» чітко не визначають самого порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, лише вказує на обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності на ведення такого обліку.

До документів, що є підставою для оприбуткування товару, як правило, належать накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запасів до облікових бухгалтерських реєстрів.

Однак порядок обліку товарних запасів на законодавчому рівні встановлено виключно для юридичних осіб, оскільки відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

В свою чергу, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності ведуть Книгу обліку доходів і витрат, форма якої затверджена Наказом Міндоходів і зборів від 16.09.2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення».

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивачем ведеться Книга обліку доходів і витрат, а також у позивача наявні накладні, чеки на придбаний товар, які представлялись перевіряючим, що підтверджується самим актом перевірки.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо забезпечення позивачем обліку товарних запасів та, як наслідок, відсутність підстав для прийняття оскаржуваних рішень.

Колегія суддів наголошує, що оскаржувані рішення відповідача фактично ґрунтуються за припущенням, суперечать встановленому порядку оподаткування доходів встановлених для ФОП ст. 177 ПК України, а тому правомірно скасовані судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. В апеляційній скарзі апелянт посилається лише на ті доводи, які були ним наведені в акті оскаржуваної перевірки, проте вказаним доводам, як зазначено вище, судом першої інстанції надано належну правову оцінку. Будь-яких доводів щодо помилковості висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Згідно вимог ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів, на підставі ст. 200 КАС України, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець