Рішення № 63024633, 23.11.2016, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2016 р.Справа № 924/1003/16

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Субботіна Л.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ

до Комунального підприємства "Південно - Західні тепломережі" м. Хмельницький

про стягнення 652 816,81 грн., з яких 245620,24грн. пені, 14171,63грн. 3% річних, 393024,94грн. інфляційних втрат

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник по довіреності № 14-95 від 18.04.14р.

від відповідача: ОСОБА_2 - представник по довіреності № 21 від 11.01.16р.

ОСОБА_3 - представник по довіреності № 786 від 23.02.16р.

Рішення приймається 23.11.2016р., оскільки в судовому засіданні 10.11.2016р. оголошувалась перерва.

В судовому засіданні відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення 652 816,81 грн., з яких 245620,24грн. пені, 14171,63грн. 3% річних, 393024,94грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно договору №1611/14-БО-34 купівлі-продажу природного газу від 19.11.2013р. позивач поставив протягом січня-грудня 2014р., а відповідач отримав природний газ на загальну суму 13 068 960,76грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014р., від 28.02.2014р., від 31.03.2014р., від 30.04.2014р., від 31.05.2014р., від 30.06.2014р., від 31.07.2014р., від 31.08.2014р., від 30.09.2014р., від 31.10.2014р., 30.11.2014р та від 31.12.2014р. Відповідач порушив умови вищевказаного договору, оскільки несвоєчасно провів розрахунки з позивачем за отриманий природний газ. У зв'язку з викладеним, позивач нарахував відповідачу 245620,24грн. пені, 14171,63грн. 3% річних, 393024,94грн. інфляційних втрат.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, вважає їх правомірними та обґрунтованими. В поданих до суду письмових поясненнях вказує, що твердження відповідача стосовно отримання ним підписаних актів із запізненням не підтверджується матеріалами справи та не мають відношення до строку виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу. З матеріалів справи видно, що відповідач у багатьох випадках оплачував природній газ протягом місяця поставки, як це передбачено п.6.1. договору, навіть до оформлення та підписання актів приймання-передачі природного газу, що свідчить про цілковиту реальність проведення відповідачем оплати фактично отриманого природного газу тоді, коли у відповідача з якихось причин немає відповідного акту. Крім того, вказане питання вже неодноразово розглядалося Вищим господарським судом України і у кожному випадку ВГСУ доходив висновку про виникнення зобов'язання з оплати незалежно від дати підписання актів.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву вказує, що відповідно до п.3.4 договору продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язаний повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою. Такий акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. Але повернення актів приймання-передачі газу з боку продавця відбувалося невчасно і в окремих випадках із затримкою більше місяця, що відповідно впливало на термін проведення розрахунків за газ. За таких обставин нарахування пені, інфляційних та 3% річних з 14 числа кожного місяця є безпідставним. Крім того, вказує, що КП "Південно-Західні тепломережі" добросовісно вживало всіх можливих заходів для виконання зобов'язань. Однак, отримуючи лише часткову оплату за надані послуги відповідно до встановлених тарифів та не отримуючи своєчасно відшкодування з бюджету з різниці в тарифах, відповідач був не спроможний вчасно розрахуватись з позивачем за поставлений природний газ. Тому відповідач вказує про відсутність його вини. Зазначає, що заявлена до стягнення сума пені може суттєво погіршити фінансовий стан відповідача. Крім того, позивачем не доведено заподіяння йому збитків, тому відповідач вважає, що суд відповідно до ст. 233 ГК України має право зменшити розмір санкцій.

Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступне.

19.11.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Комунальним підприємством "Південно-Західні тепломережі" (далі - покупець) укладено договір №1611/14-БО-34 купівлі-продажу природного газу (далі - договір), згідно п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі-газ) на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п.1.2 договору).

Продавець передає покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 6550,0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб.м.): за перший квартал - 3000,0, за другий - 800,0, за третій - 550,0, за четвертий - 2200,0 (п.2.1 договору).

Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа, зобовязується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ. Ціна за 1000 куб.м. газу становить 3459,00грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%, податок на додану вартість за ставкою -17%, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 295,60грн, крім того ПДВ -17% - 50,25грн, всього з ПДВ -345,85 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу 3823,78 грн., крім того ПДВ -17% - 650,04грн, всього з ПДВ - 4473,82 грн. (п.5.1, 5.2 договору).

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років (п.9.3 договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11 договору).

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Додатковими угодами №1 від 31.01.2014р., №2 від 25.04.2014р., №3 від 19.05.2014р., №4 від 13.06.2014р., №5 від 08.09.2014р., №6 від 18.11.2014р. та №7 від 05.12.2014р. сторони вносили зміни в п.5.2 договору щодо ціни газу за 1000 куб.м.

На виконання умов договору №1611/14-БО-34 купівлі-продажу природного газу від 19.11.2013р. позивач поставив, а відповідач прийняв газ в загальному обсязі 2 656, 881 тис.куб.м. на загальну суму 13 068 960,76 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.14р., від 28.02.14р., від 31.03.14р., від 30.04.14р., від 31.05.14р., від 30.06.14р., від 31.07.14р., від 31.08.14р., від 30.09.14р., від 31.10.14р., від 30.11.14р., від 31.12.14р., які підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Згідно наданого позивачем переліку операцій по КП "Південно-Західні тепломережі" за період з 01.01.2014 року по 30.11.2015 року відповідач в повному обсязі провів оплату поставленого позивачем природного газу згідно договору купівлі-продажу природного газу №1611/14-БО-34 від 19.11.2013р., що не заперечується сторонами.

У зв'язку з несвоєчасною оплатою за отриманий газ, позивач заявив до стягнення з відповідача 245 620,24грн. пені згідно п. 7.2 договору, 14 171,63грн. 3% річних та 393 024,94грн. інфляційних втрат у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Відповідач на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені подав в матеріали справи баланс та звіт про фінансові результати за 9 місяців 2016 року, а також довідку щодо розшифрування доходів та витрат за вересень 2016 року, із змісту яких вбачається, що діяльність відповідача була збитковою.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, суд враховує наступне:

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору № 1611/14-БО-34 купівлі-продажу природного газу від 19.11.2013р. позивач протягом січня - грудня 2014р. передав, а відповідач прийняв природний газ в загальному обсязі 2 656, 881 тис.куб.м. на загальну суму 13 068 960,76 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.14р., від 28.02.14р., від 31.03.14р., від 30.04.14р., від 31.05.14р., від 30.06.14р., від 31.07.14р., від 31.08.14р., від 30.09.14р., від 31.10.14р., від 30.11.14р., від 31.12.14р.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, відповідач зобовязаний був провести остаточний розрахунок за отриманий природний газ в наступні строки: за природний газ отриманий в січні 2014р. - по 14 лютого 2014р., за газ, отриманий в лютому 2014р. по 14 березня 2014р.; за газ, отриманий в березні 2014р. по 14 квітня 2014р.; за газ, отриманий в квітні 2014р. по 14 травня 2014р.; за газ, отриманий в травні 2014р. по 14 червня 2014р.; за газ, отриманий в червні 2014р. по 14 липня 2014р.; за газ, отриманий в липні 2014р. по 14 серпня 2014р.; за газ, отриманий в серпні 2014р. по 14 вересня 2014р.; за газ, отриманий в вересні 2014р. по 14 жовтня 2014р.; за газ, отриманий в жовтні 2014р. по 14 листопада 2014р.; за газ, отриманий в листопаді 2014р. по 14 грудня 2014р.; за газ, отриманий в грудні 2014р. по 14 січня 2015р.

Суд встановив, що відповідач за отриманий газ розрахувався в повному обсязі шляхом перерахування грошових коштів на суму 13 068 960,76 грн., що підтверджується довідкою НАК "Нафтогаз України" про операції та сальдо та не заперечується сторонами.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Невиконання зобовязання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобовязання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд враховує, що відповідач здійснював оплату за газ частинами, розрахунок за газ в кожному місяці проводився з порушенням строків, визначених договором № 1611/14-БО-34 купівлі-продажу природного газу від 19.11.2013р. Отже, відповідачем були порушені умови договору №1611/14-БО-34 купівлі-продажу природного газу від 19.11.2013р. в частині проведення своєчасної оплати за газ.

Доводи відповідача з приводу того, що позивач в порушення умов п.3.4 договору несвоєчасно повертав відповідачу акти приймання-передачі газу, які є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, що впливало на термін проведення розрахунків за газ, суд до уваги не приймає, оскільки вони не відповідають чинному цивільному законодавству та умовам укладеного між сторонами договору.

Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України пунктом 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Разом з тим, згідно з п. 3.4 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 договору, неповернення продавцем підписаних актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання та повернення вказаних актів, чим спростовуються доводи відповідача.

При цьому суд враховує, що відповідно до п. 3.4 договору саме на відповідача покладений обовязок надати позивачу підписані та скріплені печаткою відповідача примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача з приводу відсутності його вини у простроченні виконання зобовязання із оплати газу, у зв'язку із відсутністю фінансування з бюджету для погашення різниці у тарифах на теплову енергію, оскільки зважаючи на приписи ч.2 ст. 617 ЦК України, ч.2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічна позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р., постановах ВГСУ по справі №917/1924/13 від 23.04.2014р., №910/16351/13 від 09.04.2014р.)

При цьому також враховуються положення п.1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", яким передбачено, що у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України визначено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторонами в пункті 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач заявив до стягнення пеню в розмірі 245620,24грн., яка нарахована за період з 15.11.2014р. по 26.11.2014р. за зобов'язанням по акту приймання-передачі за жовтень 2014р. та з 15.01.2015р. по 13.07.2015р. за зобов'язанням по акту приймання-передачі за грудень 2014р. З поданого розрахунку вбачається, що позивач нарахував пеню на заборгованість без урахування днів її часткової сплати.

Згідно п. 1.4 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 вищевказаної постанови).

Зважаючи на викладене, сума заборгованості зменшується у день її часткової сплати, і нарахування пені на неї не проводиться.

При перерахунку пені суд встановив, що позивач правомірно заявив до стягнення 243557,86 грн. пені. Тому позивачем безпідставно нарахована пеня в розмірі 2062,38 грн. на суму заборгованості за дні фактичної її сплати.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 3 ст.551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зазначена стаття кореспондується зі ст.233 ГК України, яка визначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно п. 3.17.4. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд приймає до уваги, що відповідач є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. Згідно балансу та звіту про фінансові результати за 9 місяців 2016 року, а також довідки щодо розшифрування доходів та витрат за вересень 2016 року діяльність відповідача є збитковою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в повному обсязі розрахувався із позивачем за отриманий природний газ за договором купівлі-продажу природного газу від 19.11.2013р. №1611/14-БО-34. Порушення відповідачем строків оплати були незначними, а заявлений до стягнення розмір пені є неспіврозмірним із наслідками, заподіяними порушенням відповідачем умов договору.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що є підстави для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені до 121778,93 грн. Отже, в частині позовних вимог про стягнення 123841,31 грн. пені суд відмовляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 3 % річних в розмірі 14 171,63грн. грн. за період з 15.11.2014р. по 26.11.2014р. за зобов'язанням по акту приймання-передачі за жовтень 2014р. та з 15.01.2015р. по 13.07.2015р. за зобов'язанням по акту приймання-передачі за грудень 2014р.

Розрахунок 3 % річних здійснено по кожному періоду наявності заборгованості з урахуванням розміру боргу за вказаний період. Однак, при проведенні розрахунку позивачем безпідставно віднесено до днів прострочки заборгованості дні, в які здійснювалася її часткова сплата.

При перерахунку 3 % річних суд встановив, що позивач правомірно заявив до стягнення лише 14 038,34 грн. Тому позивачем безпідставно нараховано 3 % річних в розмірі 133,29 грн. грн. на суму заборгованості за дні фактичної її сплати.

Також позивач просить стягнути з відповідача 393024,94грн. інфляційних втрат за зобов'язаннями жовтня та грудня 2014р. Згідно поданого розрахунку позивач здійснив інфляційні нарахування в тому числі і на суми заборгованості за період, що становить менше одного місяця.

Суд враховує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2 постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Зважаючи на викладене, суд провів перерахунок та встановив, що позивач правомірно заявив до стягнення 340 456,97 грн. інфляційних втрат. У стягненні 52 567,97 грн. слід відмовити, оскільки період їх нарахування складає менше одного місяця.

Таким чином, позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" підлягають задоволенню в сумі 121778,93 грн. пені, 14 038,34 грн. 3 % річних, 340 456,97 грн. інфляційних втрат.

Відповідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При розподілі судових витрат судом врахований п. 3.17.4. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ до Комунального підприємства "Південно - Західні тепломережі" м.Хмельницький про стягнення 652 816,81 грн., з яких 245620,24грн. пені, 14171,63грн. 3% річних, 393024,94грн. інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Південно-Західні тепломережі" (м.Хмельницький, вул.Курчатова, 17/1, код 36123019) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 121778,93 грн. (сто двадцять одна тисяча сімсот сімдесят вісім гривень 93 коп.) пені, 14 038,34 грн. (чотирнадцять тисяч тридцять вісім гривень 34 коп.) 3 % річних, 340 456,97 грн. (триста сорок тисяч чотириста п'ятдесят шість гривень 97 коп.) інфляційних втрат, 8970,80 грн. (вісім тисяч дев'ятсот сімдесят гривень 80 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

У стягненні 123 841,31 грн. пені, 133,29 грн. 3 % річних, 52 567,97 грн. інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 28.11.2016р.

СуддяЛ.О. Субботіна

Віддрук. 3 прим. :

1 - до справи,

2 - позивачу (м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6),

3 - відповідачу (м. Хмельницький, вул. Курчатова, буд. 17/1).