Рішення № 63024498, 22.11.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2016 р.Справа № 922/3526/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Хечанян Г.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Харків до Управління соціального захисту населення Барвінківської Районної державної адміністрації, м. Барвінкове простягнення коштівза участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № 1990 від 28.12.2015 року);

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Управління соціального захисту населення Барвінківської Районної державної адміністрації (відповідач) про стягнення суми коштів у розмірі 54 140,57 грн. (з яких 53 634, 18 грн. сума невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення згідно вимог чинного законодавства, 248,13 грн. - збитки від впливу інфляційних процесів, 258, 26 грн. - 3 проценти річних) та до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог Бюджетного кодексу України, постанови № 256 та порядку № 256, вимог встановлених порядком перерахування деяких субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам на підставі пільг, субвенцій та компенсацій від 11.01.2005 року № 20 (в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2015 року № 64 "Про внесення змін до порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій) в частині відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення.

Ухвалою суду від 21.10.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 07.11.2016 року.

У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався з 07.11.2016 року на 22.11.2016 року.

07.11.2016 року відповідач через канцелярію суду надав лист вх. № 37261 про долучення документів до матеріалі справи.

21.11.2016 року відповідач через канцелярію суду надав заяву (факсограма) вх. № 39451 у якій просить суд заслухати справу без представника відповідача, у задоволенні позову не заперечує.

22.11.2016 року позивач у судовому засіданні надав пояснення щодо періодів нарахування 3 процентів річних та витрат від впливу інфляційних процесів. Вищевказані пояснення були зареєстровані у канцелярії суду за вх. № 39776.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали суду, яке долучено до матеріалів справи.

Судом відмовлено у задоволенні заяви (факсограми) вх. № 39451 відповідача, у зв'язку із тим, що відповідачем не надано до суду доказів у підтвердження повноважень головного спеціаліста-юриста ОСОБА_2 на підписання вищевказаної заяви.

Судом досліджено надані позивачем пояснення вх. № 39776 щодо періодів нарахування 3 процентів річних та витрат від впливу інфляційних процесів приймає їх до розгляду ста подальший розгляд справи ведеться із їх урахуванням.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, про причину неявки на час розгляду справи суд не повідомив.

Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстав викладених у позовній заяві та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно із частиною 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обовязку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні у матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.10.2016 року та про відкладення розгляду справи від 07.11.2016 року від свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 22.11.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази і таким чином з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Як зазначає позивач, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" у період з 01.01.2016 року по 01.09.2016 року Харківською філією публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі-позивач) надано послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Барвінківського району Харківської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширюється дія пункту 19 частини 1 статті 12, пункту 10 частини 1 статті 13, пункту 18 частини 1 статті 14, пункту 20 частини 1 статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пункту 6 частини 1 статті 6, частини 3 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", частини 5 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 4 частини 3 статті 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 53 634, 18 грн. відповідно до розрахунку видатків на відшкодування витрат пов'язаних з наданням пільг у січні 2016 року, лютому 2016 року, березні 2016 року, квітні 2016 року, травні 2016 року, червні 2016 року, липні 2016 року та у серпні 2016 року (т. 1, а.с. 19-208),

Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з підпунктом б пункту 4 частини 1 статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 (далі- постанова № 256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Зокрема, пунктом 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг Барвінківського району є Управління соціального захисту населення Барвінківської Районної державної адміністрації, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку № 256, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до частини 1 пункту 8 Порядку № 256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки із постачальниками відповідних послуг (частина 2 пункт 8 Порядку № 256).

За твердженнями позивача, відповідач акти звірки щодо надання послуг зв'язку пільговим категоріям не складав та всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг у сумі 53 634, 18 грн. у період з 01.01.2016 року по 01.09.2016 року відповідачем позивачу відшкодовані не були, що і стало причиною звернення із позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частин 1, 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

В Законі України від 22.10.1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», Законі України від 23.03.2000 року № 1584-ІІІ «Про жертви нацистських переслідувань», Законі України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, я, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законі України від 24.03.2008 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус» та Законі України від 26.04.2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).

У наданих до суду 02.11.2016 року письмових поясненнях позивач посилається на лист міністерства фінансів України № 31-09010-16-16/24984 від 31.08.2016 року у якому зазначено, що відповідно до статей 89 та 102 Бюджетного кодексу України зокрема, надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв'язку передбачено здійснювати з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших. Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" таку субвенцію не передбачено, отже, надання вказаних пільг може бути здійснено місцевими органами виконавчої влади за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів (т. 2, а.с. 18).

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з пунктом 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 року, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 р. та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 р. зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446, від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 року у справі № 15/5027/715/2011.

Згідно частини 6 статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин 1-4 статті 48 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Доказів здійснення оплати за спірною господарською операцією відповідач суду не надав.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення із відповідача суми заборгованості у розмірі 53 634,18 грн. обґрунтованими, правомірними, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення із відповідача 248,13 грн. - збитки від впливу інфляційних процесів та 258, 26 грн. - 3 проценти річних.

Частиною 2 сатті 625 Цивільного кодексу України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем 3-х процентів річних у розмірі 258, 26 грн. за період:

- квітень 2016 року на суму боргу 6 697,80 грн. (січень 2016 року) нараховано 16, 47 грн.;

- травень 2016 року на суму боргу 13 705, 34 грн.(січень-лютий 2016 року) нараховано 34,83 грн.;

- червень 2016 року на суму боргу 20 503, 14 грн.(січень - березень 2016 року) нараховано 50,42 грн.;

- липень 2016 року на суму боргу 27 300, 61 грн.(січень - квітень 2016 року) нараховано 69,37 грн.;

- серпень 2016 року на суму боргу 34 308, 21 грн.(січень - травень 2016 року) нараховано 87, 18 грн., судом здійснено перевірку нарахованих позивачем відповідачу 3% річних у сумі 258, 26 грн. за вищезазначений період відповідно до наданого розрахунку (т. 2, а.с. 22) у системі "законодавство" та встановлено, що вищезазначені нарахування здійснено вірно, вони відповідають вимогам закону та відносинам що складися між сторонами, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі за період з 1.02.2016 року по 31.08.2016 року.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем 248,13 грн. - збитки від впливу інфляційних процесів за період:

- квітень 2016 року на суму боргу 6 697, 80 грн.(січень 2016 року) нараховано 234,42 грн.;

- травень 2016 року на суму боргу 13 705, 34 грн.(січень-лютий 2016 року) нараховано 13,71 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.1. інформаційного листа ВГСУ 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку що позивачем допущено помилку при визначенні періоду нарахування, а саме розрахунок інфляційних втрат з 1.02.2016 року по 30.05.2016 року.

Судом здійснено власний розрахунок у системі "законодавство" та встановлено що сума яка підлягає до стягнення становить 248,13 грн. та підлягає до задоволення у повному обсязі.

Вищенаведені обставини є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача у розмірі 1 378,00 грн.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Барвінківської Районної державної адміністрації 64701, Харківська обл., Барвінківський район, місто Барвінкове, вул. Освіти, буд. 17, ЄДРПОУ 03196363) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (61002, м. Харків, вул. Іванова, 7/9, ЄДРПОУ 21560766, р/р № 26005010194901 в ПАБ "Альфа-банк", м. Київ, МФО 300346, отримувач: ПАТ "Укртелеком") суму у розмірі 54 140,57 грн. (з яких 53 634, 18 грн. сума невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення згідно вимог чинного законодавства, 248,13 грн. - збитки від впливу інфляційних процесів, 258, 26 грн. - 3 проценти річних) та 1 378, 00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено 28.11.2016 р.

Суддя ОСОБА_3