Рішення № 63024245, 22.11.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 листопада 2016 р. Справа № 918/1066/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинм'ясо"

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення боргу в сумі 95 858 грн. 66 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача : Коротій О.П. (довіреність №54 від 01.07.2016р.).

Від відповідача : не з'явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тульчинм'ясо" звернулося в Господарський суд з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 95 858 грн. 66 коп. заборгованості.

Свою позовну заяву позивач обґрунтовує тим, що 01.11.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Тульчинм'ясо" та Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 уклали договір поставки №712, у відповідності до умов якого позивачем було поставлено товар відповідачу, однак всупереч умовам договору відповідачем поставлений товар повністю не оплачено.

Ухвалою суду від 13.10.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 27.10.2016р.

Ухвалою суду від 27.10.2016р. розгляд справи відкладено на 22.11.2016р.

В судовому засіданні 22.11.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві.

Представник відповідача в судові засідання 27.10.2016р. та 22.11.2016р. не з'явився, відзиву на позов не подав, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 53, 58).

Суд вбачає, що відповідно до статті 75 ГПК України наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви без участі представника відповідача.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд:

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Тульчинм'ясо" (надалі - Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Покупець) було укладено договір поставки №712 (надані - Договір; а.с. 8-11), відповідно до п. 1.2. якого постачальник зобов'язався надати м'ясо-продукцію в асортименті, по ціні, в кількості і в терміни згідно додатків, які являються невід'ємною частиною цього договору, а покупець прийняти і сплатити за продукцію.

У відповідності до п. 2.2. Договору загальна кількість товару, що постачається, вимірюється в кілограмах та визначається згідно з сумарною кількістю вказаною у відповідних товарних (товарно-транспортних) накладних постачальника, які з моменту їх підписання сторонами є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 3.1. Договору загальна сума даного договору складається з окремих сум здійснених поставок товару, що вказані в товарно-транспортних накладних, в період дії цього договору.

Відповідно до п. 3.3. Договору оплата кожної партії товару здійснюється з відстрочкою платежу.

Згідно з п. 3.4. Договору у разі надання покупцю відстрочки платежу, він зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок постачальника або внести готівкою до каси постачальника вартість поставленої йому партії товару протягом 21 календарних днів з моменту поставки, моментом поставки вважається підписання покупцем відповідних документів про прийняття товару.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31 грудня 2015 року, а в частині розрахунків до повного погашення дебіторської заборгованості. Якщо ні одна із сторін за 20 днів до закінчення строку дії договору не заявить про його припинення, дія договору вважається продовженою до 31 грудня 2016 року.

Договір підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинм'ясо" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, скріплено відбитками печаток сторін.

Матеріалами справи стверджено, що 14.02.2016р. на виконання домовленості позивач поставив відповідачу згідно видаткової накладної №ТМ-0068714 м'ясопродукти на суму 8 813 грн. 12 коп., за які відповідач провів часткову оплату в розмірі 1 408 грн. 78 коп., решта суми 7 404 грн. 34 коп. залишилась не оплаченою.

Наступні поставки товару здійснювалися за накладними №ТМ-0069999 від 21.02.2016р. на суму 15 130 грн. 46 коп., №ТМ-0071141 від 28.02.2016р. на суму 43 294 грн. 70 коп., №ТМ-0075982 від 27.03.2016р. на суму 10 086 грн. 61 коп., №ТМ-0077261 від 03.04.2016р. на суму 7 282 грн. 58 коп., №ТМ-0079084 від 13.04.2016р. на суму 3 798 грн. 62 коп., №ТМ-0082009 від 27.04.2016р. на суму 4 892 грн. 27 коп., №ТМ-0094080 від 08.05.2016р. на суму 3 969 грн. 08 коп., накладні підписані уповноваженими представниками та містять посилання на Договір №712 від 01.11.2014р., що стверджується матеріалами справи (а.с.19-26).

Натомість відповідач в порушення прийнятих зобов'язань та умов договору, розрахунки за отриманий товар не здійснив. За відповідачем рахується 95 858 грн. 66 коп. боргу за отриманий ним товар.

Пропозиція сплатити заборгованість, яка вбачається з претензії позивача № 225 від 25.05.2016р. - залишена Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 без відповіді та задоволення (а.с. 45-48).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, встановивши обставини справи і давши їм правову оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами було укладено договір, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Договір поставки №712 від 01.11.2014р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, за ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем зобов'язання по передачі товару згідно договору поставки №712 від 01.11.2014р. виконані на суму 97 267 грн. 44 коп., що стверджується видатковими накладними №ТМ-0068714 від 14.02.2016р на суму 8 813 грн. 12 коп., №ТМ-0069999 від 21.02.2016р. на суму 15 130 грн. 46 коп., №ТМ-0071141 від 28.02.2016р. на суму 43 294 грн. 70 коп., №ТМ-0075982 від 27.03.2016р. на суму 10 086 грн. 61 коп., №ТМ-0077261 від 03.04.2016р. на суму 7 282 грн. 58 коп., №ТМ-0079084 від 13.04.2016р. на суму 3 798 грн. 62 коп., №ТМ-0082009 від 27.04.2016р. на суму 4 892 грн. 27 коп., №ТМ-0094080 від 08.05.2016р. на суму 3 969 грн. 08 коп.

Підписання покупцем накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Як визначено ч.ч. 1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у встановлені договором поставки строки, не виконав (доказів оплати суду сторонами не надано).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем по договору на день розгляду спору становить 95 858 грн. 66 коп., відповідачем не сплачена (доказів сплати суду не надано), стверджується договором поставки №712 від 01.11.2014р., видатковими накладними, які підписані покупцем, відповідачем належними та допустимими доказами не спростована та підлягає стягненню.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 95 858 грн. 66 коп. заборгованості є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати у даній справі покладаються на відповідача згідно з ч.1 ст.49 ГПК України в сумі 1 437 грн. 87 коп.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (33001, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тульчинм'ясо" (23600, Вінницька область, м.Тульчин, вул. Желюка, 22, код ЄДРПОУ 33125301) - 95 858 грн. 66 коп. заборгованості.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею "28" листопада 2016р..

Суддя Горплюк А.М.