Рішення № 63023800, 23.11.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16

тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2016 р. Справа № 911/3320/16

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Шинна компанія”, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропалівська Борщагівка

до товариства з обмеженою відповідальністю “Трансторгагро”, Київська обл., м. Біла Церква

про стягнення 24075,40 гривень

За участю представників:

Від позивача: не з’явилися;

Від відповідача: не з’явилися.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю “Шинна компанія” звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Трансторгагро” про стягнення 24075,40 гривень, з яких 16500,00 гривень основного боргу, 5000,00 гривень штраф, 2575,40 гривень пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань з оплати отриманого згідно договору поставки від 15.02.2016 №1502/Н товару.

Представники сторін в судове засідання не з’явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Ухвала Господарського суду Київської області від 21.10.2016 направлялась сторонам з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на адресу, зазначену позивачем у позові, яка відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідно до правої позиції, викладеної в п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців та громадських формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що нез’явлення сторін не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.02.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю «Шинна компанія» (постачальник, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Трансторгагро» (покупець, відповідач) був укладений договір поставки №1502/Н.

На умовах даного договору постачальник зобов’язується передати у власність покупцеві товар (автомобільні шини, диски, запчастини тощо), окремими партіями, відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар в порядку встановленому цим договором (п. 1.1. договору).

Асортимент, найменування, одиниці виміру, кількість, ціна та загальна вартість товару, що є предметом поставки за цим договором, визначаються у відповідному замовленні покупця та/або бухгалтерських документах постачальника: рахунку-фактурі, видаткових накладних, які після підписання сторонами мають юридичну силу специфікації в розумінні статті 266 Господарського кодексу України та є невід’ємною частиною цього договору. Сторони підписанням цього договору підтверджують, що ціни на товар є звичайними для продукції такого асортименту, якості та споживчих властивостей, які склалися на даного ринку продукції (п. 2.1. договору).

Загальна сума договору складає суму всіх замовлень покупця/бухгалтерських документів постачальника. Датою оплати товару вважається дата зарахування коштів, сплачених покупцем за поставлену партію товару, на поточний рахунок постачальника, із зазначенням дати та номеру видаткової накладної. Оплата за партію товару, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця, здійснюється на умовах відстрочки платежу строком на 18 календарних днів від дня поставки товару (п.п. 7.1., 7.4.,7.5. договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатки сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього договору та діє протягом одного календарного року, але в будь-якому випадку – до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п.п. 10.1., 10.2., 10.3. договору).

На виконання умов договору від 15.02.2016 №1502/Н позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 65814,00 гривень, що підтверджується видатковою накладною №10138 від 22.06.2016, яка підписана представником відповідача без будь-яких заперечень з приводу зазначених у видатковій накладних вартості, кількості та якості поставленого позивачем товару.

У серпні 2016 позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 94 від 23.08.2016, у якій просив погасити заборгованість у розмірі 35000,00 гривень.

Як вказує позивач, відповідач належним чином не виконав зобов’язань за договором щодо повної оплати отриманого товару, оплативши товар частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 16500,00 гривень, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 16500,00 гривень, 5000,00 гривень штрафу та 2575,40 гривень пені.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач довів суду та відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за договором у розмірі 16500,00 гривень.

За таких обставин суд вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором від 15.02.2016 № 1502/Н у розмірі 16500,00 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім суми боргу, позивачем нарахована пеня за несвоєчасну сплату вартості поставленого товару в розмірі 2575,40 гривень за період з 10.07.2016-06.10.2016 та 5000,00 гривень штрафу за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 8.2. покупець, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу постачальника зобов’язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та у разі прострочення зобов’язання більше ніж на 60 календарних днів штраф у розмірі 20% від суми порушення договору.

Згідно ч. 6 ст. 232 цього ж кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.3. договору за порушення строків розрахунків, передбачених розділом 7 цього договору, покупець сплачує за кожен день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення. Оплата пені не звільняє замовника від зобов’язання оплати простроченого платежу.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено наступне.

Позивачем здійснено розрахунок пені з 10.07.2016 по 06.10.2016, що є неправомірним оскільки початок заборгованості по оплаті за поставлений товар починається з 16.07.2016 (18 календарних днів від дня поставки товару).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач 01.07.2016 сплатив 12000,00 гривень; 28.07.2016 сплатив 10000,00 гривень; 10.08.2016 сплатив 8814,00 гривень; 31.08.2016 сплатив 10000,00 гривень; 20.09.2016 сплатив 1500,00 гривень; 23.09.2016 сплатив 2000,00 гривень; 27.09.2016 сплатив 5000,00 гривень.

Позивач не взяв до уваги п.1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» в якому роз’яснено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Отже, за розрахунком суду, підставними є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2373,22 гривень.

Позов в частині стягнення штрафу в розмірі 5000,00 гривень, які нараховано позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, у зв’язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов’язань з оплати поставлених товарів за вказаним договором є обґрунтованим, і тому підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались позивачем суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надані позивачем докази не спростовані та відповідачем протягом розгляду справи не заперечувались.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16500,00 гривень основного боргу, 2373,92 гривень пені та 5000,00 гривень штрафу.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Трансторгагро» (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Київська, 25, код 37083040) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шинна компанія» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 4-Б, код 30367798) 16500,00 гривень основного боргу, 2373,92 гривень пені, 5000,00 гривень штрафу та 1080,28 гривень судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 23.11.2016 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 28.11.2016.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник