Рішення № 63023718, 21.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2016Справа №910/18332/16Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом концерн "Техвоєнсервіс"

до концерну "Військессетменеджмент"

про стягнення 186 551,05 грн.

Представники сторін:

від позивача: Гуща В.О. - представник за довіреністю № 25 від 09.03.2016 р.;

від відповідача: Журавльова В.В. - представник за довіреністю № б/н від 16.09.2016 р.;

Маєвський С.В. - представник за довіреністю № б/н від 16.09.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги концерну "Техвоєнсервіс" до концерну "Військессетменеджмент" про стягнення 186 551,05 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07.06.2012 року між ним та відповідачем укладено договір зберігання №25.

Взяті на себе зобов'язання по наданню послуг зі зберігання позивач виконав в повному обсязі та належним чином.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг зі зберігання виконав лише частково.

У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 58 721,10 грн. основного боргу, 4 110,47 грн. штрафу, 70 700,20 грн. пені, 47 211,76 грн. збитків від інфляції та 5 807,52 грн. трьох процентів річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.10.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 31.10.2016 р.

В судове засідання 31.10.2016 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 10.10.2016 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача не виконав вимоги ухвали суду від 10.10.2016 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.10.2016 року розгляд справи відкладено на 21.11.2016 року.

В судовому засіданні 21.11.2016 року представник позивача подав клопотання про зменшення та уточнення позовних вимог, відповідно до якого просив суд стягнути з відповідача 34 179,84 грн. основного боргу, 4 110,47 грн. штрафу, 73 937,10 грн. пені, 47 211,76 грн. збитків від інфляції та 6 119,77 грн. трьох процентів річних.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи- об'єднання позовних вимог, чи- зміну предмета або підстав позову.

Вищезазначена заява приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахування заяви про зменшення та уточнення позовних вимог.

Представник позивача виконав вимоги ухвали суду від 10.10.2016 р.

Представники відповідача виконали вимоги ухвали суду від 10.10.2016 р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

07.06.2012 року між концерном «Техвоєнсервіс» (зберігач) та ДГО концерн «Воєнремсервіс» (поклажодавець) укладено договір зберігання №25 від 07.06.2012 року.

Наказом Міністерства оборони України №141 від 31.03.2015 року «Про перейменування концерну «Воєнремсервіс» та внесення змін до його Статуту» перейменовано концерн «Воєнремсервіс» (ідентифікаційний код 33689872) у концерн «Військессетменеджмент» (ідентифікаційний код 33689872).

Відповідно до п.1.1 договору, в порядку та на умовах визначених цим договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання партії товарів (надалі - «майно») згідно акту приймання-передачі (додаток 1 до договору), що є його невід'ємною частиною. Подальше переміщення майна здійснюється на-підставі складських накладних.

Частиною 1 статті 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За умовами договору зберігач зберігає майно на першому поверсі комплексної будівлі літ. БТІ «XX», що знаходиться за адресою: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 15 (п.1.2 договору).

Плата за зберігання майна за домовленістю сторін складає 2747,92 грн., крім того ПДВ - 549,58 грн., разом з ПДВ 3297,50 грн. (п.2.1 договору).

Витрати за зберігання майна відшкодовуються поклажодавцем на підставі виставлених зберігачем рахунків (п.2.2 договору).

11.09.2012 року між сторонами договору укладено додаткову угоду №1 до договору зберігання №25 від 07.06.2012 року, відповідно до якої пункт 2.1 викладено в наступній редакції: плата за зберігання майна за домовленістю сторін складає 4 547,50 грн. у місяць, в т.ч. ПДВ - 757,92 грн.

Витрати зберігача, які пов'язані зі зберіганням майна (експлуатаційні витрати: відшкодування за використану електроенергію) сплачуються додатково по окремим рахункам. Розмір експлуатаційних витрат за зберігання майна може збільшуватися у зв'язку зі зміною тарифів на експлуатаційні послуги.

31.01.2013 року між сторонами договору укладено додаткову угоду №3 про продовження терміну зберігання та доповнення до договору зберігання №25 від 07 червня 2012 року, відповідно до умов якої сторони погодили п.2 договору №25 від 07 червня 2012 року викласти в такій редакції: «Плата за зберігання майна за домовленістю сторін складає 5 184,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 864,00 грн.».

Також, додатковою угодою №3 від 31.01.2013 року сторони вирішили доповнити п.4 договору виклавши його в такій редакції:

4.2.7 поклажодавець за власний рахунок утримує приміщення відповідно до стандартів щодо зберігання майна поклажодавця.

4.2.8 поклажодавець самостійно несе відповідальність за якість, відповідність до встановлених стандартів, умови зберігання та специфіку зберігання - майна поклажодавця.

Пунктом 4 додаткової угоди №3 від 31.01.2013 року передбачено, що ця додаткова угода діє з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, є невід'ємною частиною договору зберігання №25 від 07 червня 2012 р.

Відповідно до ч. 1 статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з п.2.3 договору, оплата послуг зі зберігання майна здійснюється поклажодавцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок зберігача до 20 (двадцятого) числа місяця, за який здійснюється оплата, на підставі наданого зберігачем рахунку-фактури.

Акт прийому-передачі наданих послуг, підписаний сторонами, є твердженням надання послуг зі зберігання. Акт прийому-передачі наданих послуг підписується поклажодавцем протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання, або повертається разом з обґрунтованим поясненням причин відмови від підписання у цей же термін. Не повернутий вчасно акт прийому-передачі наданих послуг або ненадходження обґрунтованої відмови від підписання є підтвердженням надання послуг зі зберігання (п.2.4 договору).

В матеріалах справи наявні рахунки на оплату виставлені позивачем, а саме:

- №787 від 08.11.2012 року на суму 4 547,50 грн. (зберігання за листопад 2012 року),

- № 873 від 10.12.2012 року на суму 4 547,50 грн. (зберігання за грудень 2012 року),

- №15 від 15.01.2013 року на суму 5 184,00 грн. (зберігання за січень 2013 року),

- №57 від 24.01.2013 року на суму 7 027,88 грн. (відшкодування витрат за січень 2013 року),

- №102 від 01.02.2013 року на суму 5 184,00 грн. (зберігання за лютий 2013 року),

- №148 від 21.02.2013 року на суму 6 905,13 грн. (відшкодування витрат за лютий 2013 року),

- №195 від 04.03.2013 року на суму 5 184,00 грн. (зберігання за березень 2013 року),

- №234 від 22.03.2013 року на суму 5 540,61 грн. (відшкодування витрат за березень 2013 року),

- №284 від 01.04.2013 року на суму 5 184,00 грн. (зберігання за квітень 2013 року),

- №341 від 22.04.2013 року на суму 3 956,91 грн. (відшкодування витрат за квітень 2013 року),

- №390 від 01.05.2013 року на суму 5 184,00 грн. (зберігання за травень 2013 року),

- №457 від 24.05.2013 року на суму 275,56 грн. (відшкодування витрат за травень 2013 року).

Також, в матеріалах справи наявні підписані та скріплені печатками сторін акти надання послуг, а саме:

- № 981 від 31.12.2012 року на суму 4 547,50 грн. (зберігання за грудень 2012 року),

- № 993 від 31.12.2012 року на суму 5 690,50 грн. (відшкодування витрат за грудень 2012 року),

- № 41 від 31.01.2013 року на суму 5 184,00 грн. (зберігання за січень 2013 року),

- № 56 від 31.01.2013 року на суму 7 027,88 грн. (відшкодування витрат за січень 2013 року),

- № 110 від 25.02.2013 року на суму 5 184,00 грн. (зберігання за лютий 2013 року),

- № 146 від 25.02.2013 року на суму 6 905,14 грн. (відшкодування витрат за лютий 2013 року),

- № 264 від 21.03.2013 року на суму 5 184,00 грн. (зберігання за березень 2013 року),

- № 239 від 29.03.2013 року на суму 5 540,60 грн. (відшкодування витрат за березень 2013 року),

- № 326 від 30.04.2013 року на суму 5 184,00 грн. (зберігання за квітень 2013 року),

- № 339 від 30.04.2013 року на суму 3 956,91 грн. (відшкодування витрат за квітень 2013 року).

В матеріалах справи наявний підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків станом на 28.02.2014 року, відповідно до якого на 28.02.2014 року заборгованість на користь концерн «Техвоєнсервіс» складає 58 721,10 грн.

Під час розгляду справи відповідачем частково сплачено згідно договору зберігання на загальну суму 24 541,26 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме:

-№634 від 17.10.2016 року на суму 4 893,42 грн.;

- №637 від 20.10.2016 року на суму 4 893,42 грн.;

-№644 від 28.10.2016 року на суму 4 893,42 грн.;

-№657 від 07.11.2016 року на суму 2 000,00 грн.;

-№668 від 15.11.2016 року на суму 4 861,00 грн.;

- №678 від 18.11.2016 року на суму 3000,00 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором зберігання №25 від 07.06.2012 року в частині основного боргу в розмірі 34 179,84 грн. у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 73 937,10 грн. за період з 03.06.2013 року по 21.11.2016 року та штраф в розмірі 4 110,47 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що за несвоєчасне або неповне проведення грошових розрахунків відповідно до п.2.1, п.2.2 та п. 2.3 цього договору, поклажодавець зобов'язаний сплатити зберігачу пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків від несплаченої суми.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до підпункту 2.5 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У запереченнях на позовну заяву відповідач послався на пропуск позивачем позовної давності в частині нарахування неустойки (штраф, пеня).

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява №б/н від 04.10.2016 року надійшла до суду 06.10.2016 року.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду 06.10.2016 року, тому вимоги щодо нарахування пені за період з 03.06.2013 року по 21.11.2016 року в розмірі 73 937,10 грн. та штрафу в розмірі 4 110,47 грн. не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

Також, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 6 119,77 грн. за період з 03.06.2013 року по 21.11.2016 року та індекс інфляції в розмірі 47 211,76 грн. за період з 03.06.2013 року по 17.10.2016 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції за період з 03.06.2013 року - 17.10.2016 року (фактично по наданому розрахунку за період з 03.06.2013 року по 29.02.2016 року) в розмірі 47 211,76 грн. та трьох процентів річних в розмірі 6 119,77 грн. за період з 03.06.2013 року по 21.11.2016 року в розмірі 6 119,77 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.2 статті 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з концерну "Військессетменеджмент" (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код: 33689872) на користь концерну "Техвоєнсервіс" (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код: 33689867) суму основної заборгованості у розмірі 34 179 (тридцять чотири тисячі сто сімдесят дев'ять) грн. 84 коп., індекс інфляції в розмірі 47 211 (сорок сім тисяч двісті одинадцять) грн. 76 коп., три проценти річних в розмірі 6 119 (шість тисяч сто дев'ятнадцять) грн. 77 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 893 (одна тисяча вісімсот дев'яносто три) грн. 86 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 29.11.2016 року.

Суддя С.М.Мудрий