Рішення № 63023673, 28.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2016Справа №910/14212/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Холлеман Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Ленінська кузня"

про стягнення 42799,38 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

від позивача Єловікова В.В. (за дов.)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 28.11.2016, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХОЛЛЕМАН Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" про стягнення 42799,38 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті отриманих за заявкою № 425 від 09.10.2013 послуг перевезення, в зв'язку з чим позивач просить стягнути суму основного боргу та нараховані штрафні санкції з відповідача.

Ухвалою суду від 04.08.2016 за зазначеною вище позовною заявою порушено провадження у справі № 910/14212/16 та призначено розгляд справи на 19.08.2016.

Ухвалою суду від 19.08.2016 розгляд справи відкладено на 05.10.2016.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду м. Києва від 04.10.2016 № 04-23/2074 в зв"язку з прийняттям Верховною радою України Постанови про звільнення судді ОСОБА_1. призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14212/16.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2016 справу передано до розгляду судді І.В. Усатенко.

Ухвалою суду від 07.10.2016 справу № 910/14212/16 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 07.11.2016.

В судовому засіданні 07.11.2016 представник позивача подав додаткові пояснення до позову, в яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача подав документи до матеріалів справи та відзив на позовну заяву, в якому просив у позові щодо стягнення суми основного боргу відмовити, в зв'язку зі сплатою заборгованості відповідачем.

В судовому засіданні 07.11.2016 оголошено перерву до 28.11.2016.

Через загальний відділ діловодства суду 21.11.2016 позивач подав додаткові пояснення, в яких підтвердив оплату відповідачем суми основного боргу (надав докази) та зауважив про несплату штрафних санкцій.

В судове засідання 28.11.2016 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положенням статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

До матеріалів справи надано заявку № 425 від 09.10.2013, підписану ПАТ "Завод "Ленінська кузня" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Холлеман Україна" (перевізник).

Згідно вказаної заявки перевізник має здійснити перевезення вантажу (металоконструкції) за маршрутом: м. Київ - м. Запоріжжя; дата завантаження: 09.10.2013, дата розвантаження: 10.10.2013 (п. 3.1, 3.6, 3.7 заявки).

Згідно п. 6, 7 заявки перевізник надає транспортні послуги, замовник сплачує вартість послуг перевізника.

Повна вартість перевезення становить 14500,00 грн. з урахуванням ПДВ. Ставка включає в себе: подачу автотранспортного засобу за вказаною адресою і у вказані строки, обумовлені з замовником; отримання всіх необхідних дозволів; кріплення вантажу на платформі після завантаження; перевезення вантажу за вказаним маршрутом. Ставка не включає: завантажувально-розвантажувальні роботи. Умови оплати: 100% по факту доставки до розвантаження (п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 заявки).

Позивач надав до матеріалів справи акт надання послуг № 221 від 10.10.2013 на суму перевезення вантажу - металевих конструкцій, за маршрутом м. Київ - м. Запоріжжя згідно заявки № 425 від 09.10.2013 на загальну суму 14500,00 грн. Вказаний акт підписаний обома контрагентами без будь-яких зауважень.

Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 425 від 09.10.2013 на суму 14500,00 грн.

До матеріалів справи надано акт звірки взаєморозрахунків, підписаний та скріплений печатками обох контрагентів на підтвердження кредиторської заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 14500,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 315 від 31.05.2016, з проханням оплатити вартість перевезення у розмірі 14500,00 грн. Лист отриманий повноважним представником відповідача 06.06.2016 (докази в матеріалах справи).

Станом на час звернення позивача з позовом та порушення провадження у даній справі відповідач відповіді на листа не надав, суму боргу не сплатив.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Отже, спір у справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повноти та вчасності оплати послуг за договором, укладений у спрощений спосіб.

За своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, та замовлення, на підставі якого здійснювалось перевезення, врегулювали правовідносини по перевезенню вантажів. До вказаних правовідносин застосовуються норми цивільного законодавства що регулює перевезення вантажів.

Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

До матеріалів справи надано платіжне доручення № 4525 від 18.10.2016 та копія банківської виписки на суму 14500,00 грн. з призначенням платежу за перевезення металоконструкцій за маршрутом Київ-Запоріжжя, згідно рахунку № 425 від 09.10.2013. Вказані документи підтверджують сплату відповідачем на користь позивача суми основного боргу у розмірі 14500,00 грн. в процесі розгляду справи судом.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки, сума основного боргу у розмірі 14500,00 грн., заявлена до стягнення, погашена у повному обсязі, предмет спору у справі № 910/14212/16 в цій частині відсутній, а тому провадження у справі № 910/14212/16 в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 14500,00 грн. підлягає припиненню відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього позивач просить суд стягнути з відповідача 1216,00 грн. - 3 % річних 13033,06 грн. - втрат від інфляції, 14079,00 грн. - пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отримані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отримані послуги суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та втрат від інфляції.

Суд перевірив розрахунки позивача і встановив, що з урахуванням умов оплати обумовлених заявкою відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 11.10.2013, а не з 10.11.2013. Згідно перерахунку суду за період з 11.10.2013 по 26.07.2016 сума 3% річних становить 1215,62 грн., сума втрат від інфляції становить 13005,53 грн. та підлягають стягненню з відповідача.

Щодо стягнення з відповідача суми пені у розмірі 14079,00 грн.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань " від 17.12.2013 № 14 якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки, заявкою № 425 від 09.10.2013 не передбачено можливість стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені за не належне виконання грошових зобов'язань, у суду відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.

Відповідач заявив про застосування позовної давності в частині стягнення неустойки.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із п. 28 постанови пленуму Верховного суд України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В той же час, суд зазначає, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Оскільки суд відмовляє в позові в частині стягнення пені по суті, тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення, а тому не застосовується.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд покладає на нього судовий збір в частині задоволених вимог та суми, в якій провадження у справі припинено.

Враховуючи викладене, керуючись п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 14500,00 грн., в зв'язку з відсутністю предмету спору.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути Публічного акціонерного товариства "Завод "Ленінська кузня" (04176, м. Київ, вул. Електриків, буд. 26, ідентифікаційний код 14312364) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Холлеман Україна" (49000, м. Дніпро, вул. Орловська, буд. 21; ідентифікаційний код 36202142) 3% річних у розмірі 1215 (одна тисяча двісті п'ятнадцять) грн. 62 коп., втрати від інфляції у розмірі 13005 (тринадцять тисяч п'ять) грн. 53 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 924 (дев'ятсот двадцять чотири) грн. 73 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.11.2016.

Суддя Усатенко І.В.