Ухвала суду № 63022080, 03.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2016 року м. Київ К/800/23483/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року

у справі №810/6393/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмський оптико-механічний завод»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізюмський оптико-механічний завод» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 06 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2013 року №0005712200. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 458,81 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу на підставі пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України провели камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість позивача за вересень 2013 року, про що склали акт від 30 жовтня 2013 року №150/22-00/330011077, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 102.1, 102.4 статті 102, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24) за вересень 2013 року у розмірі 14 339 062,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2013 року №0005712200, яким позивачу зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 14 339 062,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про завищення позивачем розміру від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2013 року, у зв'язку з включенням позивачем до складу податкового кредиту червня 2010 року суми ПДВ у розмірі 15 757 703,00 грн., яка відображена у податковій декларації за відповідний період та не визнана податковою звітністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства при декларуванні залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду вересня 2013 року, включаючи ПДВ червня 2010 року, оскільки правомірність його декларування встановлена рішенням суду у справі 2а-8775/10/1070.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у липні 2010 року на адресу відповідача засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення було надіслано податкову декларацію з ПДВ за червень 2010 року, відповідно до пункту 26 даної якої залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 - 25) складав 15 757 703,00 грн. та яку не визнано контролюючим органом як податкову звітність.

Разом з тим, у Декларації з податку на додану вартість за вересень 2013 року, позивач задекларував залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24), у сумі 14 340 352,00 грн., який складається з від'ємного залишку сум ПДВ за періоди: червень 2010 року - 14 197 370,00 грн., липень 2010 року - 2 632,00 грн., листопад 2010 року - 470,00 грн., грудень 2010 року - 247,00 грн., січень 2011 року -539,00 грн., лютий 2011 року - 893,00 грн., квітень 2011 року - 721,00 грн., травень 2011 року - 998,00 грн., грудень 2011 року - 135 192,00 грн., березень 2013 року - 657,00 грн., травень 2013 року - 308,00 грн., червень 2013 року - 325,00 грн.

У свою чергу, контролюючий орган при проведенні перевірки виходив з того, що від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту червня 2010 року виникло за рахунок коригування, яке не визнано податковою звітністю. Таким чином, враховуючи, що Декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року від 26 липня 2010 року №11094 та від 04 серпня 2010 року №11654 подані з нульовими показниками, контролюючий орган дійшов висновку про завищення позивачем залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що Київський окружний адміністративний суд постановою від 21 квітня 2011 року у справі №2а-8775/10/1070 визнав протиправними дії відповідача щодо відмови у визнані вказаних податкових декларацій податковою звітністю. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції у справі №2а-8775/10/1070 у частині відмови у задоволенні позову скасував та прийняв у цій частині нове рішення, яким зобов'язав контролюючий орган визнати декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року та декларацію з податку на прибуток за І півріччя 2010 року як податкову звітність. В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишив без змін.

За змістом частини першої статті 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, позивачем правомірно у податковій декларації за червень 2010 року до складу податкового кредиту включено суму ПДВ у розмірі 15 75 703,00 грн., про що свідчать наявні у матеріалах справи розрахунок корегування сум ПДВ до податкової декларації з ПДВ за червень 2010 року та довідка відповідача від 04 лютого 2014 року.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів.

З огляду на підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного податкового періоду рішенням суду, контролюючий орган безпідставно зменшив позивачу розмір від'ємного значення сум ПДВ спірним податковим повідомленням-рішенням.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року у справі №810/6393/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.